Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Підтвердженням руйнування та відбудови міста в 30-ті роки III ст. є також будівельні написи в Ольвії часу правління Олександра Севера [IOSPE, І2, 184, 185; НО, 52]. Один із них [НО, 52] вміщує відомості про відбудову оборонного муру архонтами. Слід відзначити, що у двох близьких по часу присвятних написах стратеги просять про спасіння міста та своє особисте [IOSPE, І2, 107, 97; НО, 83][1076]. Причому у першому випадку зазначається, що рада та народ вшанували стратегів золотим вінком. Відомо всього три присвятні написи колегії стратегів, котрих рада та народ вшанували золотим вінком, що повинне пов'язуватися з їх особливими заслугами. Один з них [НО, 80] датується приблизно серединою II ст. і, можливо, належить до часу визволення Ольвії від «тавро-скіфів». Ще дві [IOSPE, І2, 94, 107], вірогідно, пов'язані з відбиттям нападу варварів у 30-і роки III ст.

Другий шар розорення Ольвії слід пов'язувати з наймасовішим походом готів та союзних з ними племен 269—270 рр., коли вони вирішили оселитися на римській території та виступили у похід разом із сім'ями [SHA, Claud., 6, 2]. Саме тоді була розгромлена більшість античних міст та поселень Північного Причорномор'я. Вони перестали цікавити готів, які використовували у морських походах 256—269 рр. гавані та кораблі античних центрів[1077]. Ольвія повністю була зруйнована і тимчасово залишена мешканцями. Крім наявності шару руйнування та запустіння про це свідчить брак знахідок монет римських імператорів 70-х — першої половини 80-х років III ст. Аналогічна картина спостерігається в Істрії після розгрому 248 р.[1078]. Одночасно гинуть й останні поселення ольвійської периферії[1079], а також нижньодніпровські городища[1080].

Поки що не з'ясована доля мешканців Ольвії та поселень її округи. Можливо, частина з них залишила місто до розгрому, відступивши з римським гарнізоном у провінцію Нижня Мезія. Туди ж або в інші античні міста Північного Причорномор'я, не знищені готами, могли пізніше переселитися ольвіополіти, що пережили готську навалу.

Глава 4

Тіра у I—ІІІ ст.

Активізація римської політики на Балканах і зміцнення на території Фракії союзного Риму Одрисського царства призвели до того, що Римська імперія стала єдиною реальною силою, яка була в змозі не тільки захистити грецькі міста Північно-Західного Причорномор’я, а й забезпечити політичну стабілізацію в регіоні, а від цього в свою чергу залежав стабільний економічний розвиток цих міст. Природно, що за таких умов грецьке населення західнопонтійських міст, які переживали кризу після гетської навали, і насамперед їх соціальна верхівка, прагнуло зміцнення зв'язків з Римом. Характер цих стосунків не дуже ясний, але наявність в Істрії храму Августа [ISM, 1983,146], а в Ольвії — портика, присвяченого Августу і Тіберію [IOSPE, І2, 181], свідчать, що ці стосунки були дружніми. Найімовірніше, й Тіра на початку І ст. була зацікавлена в розширенні зв'язків з імперією, які гарантували безпеку та економічний розквіт.

Тією силою, що була здатна надати реальну й швидку воєнну допомогу грецьким центрам Північно-Західного Причорномор'я у першій половині І ст. були союзні Риму одрисські царі, і саме на них був покладений обов'язок захищати прибережні грецькі міста, які перебували спочатку під юрисдикцією легата провінції Македонія, а згодом, після утворення провінції Мезія, увійшли до складу praefecturae orae maritimae[1081].

Невідомо, чи увійшла Тіра, хоча б номінально, до складу цієї окремої префектури і її підпорядкування адміністрації провінції Мезія. Однак, з огляду на ситуацію, що склалася в регіоні, є підстави вважати, що Тіра, як і інші грецькі міста Західного Причорномор'я, не просто підтримувала дружні стосунки з одрисськими династами, а перебувала під їх безпосереднім протекторатом і захистом. На користь такого висновку свідчать не тільки знахідки в місті монет одрисських царів кінця І ст. до н. е. — першої половини І ст., а й уламок напису цього часу, який є фрагментом присвяти сина одного з фракійських царів[1082].

Анексія Римом Одрисського царства і включення території східної частини Мезії до складу однойменної провінції мали певним чином відбитися й на становищі Тіри. Якщо припущення про те, що до 46 р. захист грецьких міст Західного Понту і Тіри здійснювався одрисськими династами, вірне, то після включення території Одрисського царства до складу римських провінцій захист Тіри повинні були взяти на себе римляни, які бачили в грецьких містах свої потенційні опорні пункти і яким, як про це свідчать епіграфічні пам'ятки, надавали певну допомогу[1083].

Регулярне карбування тірських монет починається тільки за часів правління Веспасіана (69—79 рр.). Однак до відрізку часу між припиненням карбування за часів Мітридата VI Євпатора і відновленням карбування за Веспасіана належать монети одрисських царів, римська мідь зі штемпелями TYP, монети з надкарбуванням у вигляді безбородої чоловічої голови, повернутої вправо, і єдина монета тірського карбування із зображенням, на думку дослідників, уособлення римського сенату[1084]. Якщо фракійські монети, поряд з монетами тірського карбування старих випусків, оберталися у місті в першій половині І ст., що, очевидно, можна пов'язувати з воєнним протекторатом одрисських царів, то появу в обігу старих тірських монет, ассів і сестерціїв імператорів Клавдія, Августа, Агриппіни Старшої та Агриппи з прямокутним надкарбуванням TYP можна пов'язувати не тільки з фінансовими заходами місцевої влади[1085], а й з певними змінами в житті міста після анексії Римом Одрисського царства.

Появу значної кількості римських монет у Тірі, які було надкарбовано штемпелем TYP, що є дуже рідкісним явищем в античній нумізматиці, можна пов'язувати з економічною допомогою місту з боку Риму. Причому Тіра одержала не тільки сестерції і асси, які карбувалися на початку правління імператора Клавдія, а й монети попередніх імператорів. Зношеність монет часу Клавдія з надкарбуванням TYP необов'язково свідчить про великий проміжок часу між їх карбуванням і надходженням до Тіри, бо зношеність монет передусім залежала від інтенсивності їх обігу[1086]. Враховуючи обмежений характер монетних емісій початку правління імператора Клавдія і наявність в обігу більш ранніх монет з надкарбуванням Cl. Caes., це припущення є досить вірогідним. Не виключено, що економічна допомога Тірі була надана після 50 р., коли в імперії відновилося карбування монет у централізованому порядку, а дріб'язок, що карбувався в перші роки правління Клавдія, поряд з монетами попередніх імператорів був використаний для економічної допомоги місту.

Рис. 85. Статуя римського військового начальника. Тіра, II ст.

Якщо це припущення вірне, то цю допомогу слід відносити до часу після анексії Одрисського царства, що, мабуть, спричинило певні зміни в економічному й політичному стані міста. Фінансова допомога Тірі могла бути здійснена легатом провінції Мезія на прохання praefecti orae maritimae, який, як представник римської адміністрації, перебував у грецьких містах Північно-Західного Причорномор'я і на якого було покладено обов'язок слідкувати за життям цих міст[1087]. Однак ми не можемо припустити, що місто було включене до складу Мезії, бо надкарбування державної монети клеймом Тіри було неможливе для міста, яке юридично входило до складу імперії. Наявність такого надкарбування на імператорських монетах не виключає, а скоріш передбачає дружні відносини між Тірою і Римом та інтерес римської адміністрації до міста, яке було розташоване у безпосередній близькості до кордонів Мезії, що на той час проходили по Дунаю. Можливо, що економічну допомогу, яку було надано Тірі за часів правління імператора Клавдія, можна розглядати як один із кроків римської адміністрації. Цю подію, вірогідно, слід розглядати у тісному зв'язку з політикою Клавдія, яка спрямовувалася на упорядкування провінційного управління [Suet. Claud., 22]. Таким чином, є всі підстави вважати, що вже з першої половини — середини І ст. Тіру було включено до орбіти римської політики і вона підтримувала тісні економічні зв'язки з імперією.

Хронологічно ці події збігаються з початковим етапом правління Нерона (54—68 рр.), який при сходженні на престол скасував усі накази Клавдія [Тас. Ann., XIII, 5] і до початку 60-х років І ст. провадив помірну політику в дусі порад Сенеки і Бурра[1088]. Можливо, що у зв'язку із скасуванням усіх розпоряджень імператора Клавдія перед тірською громадою постало питання щодо юридичного статусу міста та взаємовідносин з Римом за часів правління нового імператора. В Рим чи до легата провінції Мезія, мабуть, було відряджено посольство, основним завданням якого мало стати врегулювання стосунків з римською адміністрацією. Введення у Тірі нової ери, а також карбування серії монет із зображенням чоловічого бюсту, повернутого вправо, і написом ІЕРАС CYNKΛHTOY (священного сенату) у вінку, очевидно, свідчить про успіх посольства, яке спонукало римський сенат прийняти якусь постанову щодо Тіри. Беручи до уваги практику, що склалася у взаємовідносинах Риму із залежними грецькими містами, розташованими за межами офіційних кордонів провінції, є всі підстави припустити, що ця постанова Сенату була пов'язана з юридичним статусом міста. Саме на основі цієї постанови в подальшому і регулювалися взаємовідносини Тіри з римською адміністрацією.

Рис. 86. Латинський напис на фронтоні споруди. Тіра.

Постанова Сенату або якийсь інший законодавчий акт, який було прийнято щодо громадянської общини Тіри, міг бути lex civitatis[1089], де були визначені права і обов'язки тіритів стосовно імперії. Цим актом місту, мабуть, було надано певну громадянську організацію, а також низку важливих для Тіри привілеїв, які й спонукали тіритів на честь цієї події запровадити нове літочислення і випустити в обіг спеціальну серію монет. Природно, нове літочислення не завжди обов'язково супроводжувалося наданням якихось привілеїв або свобод[1090]. Але той факт, що підтвердження елевтерії за часів Августа в грецьких містах було подією, яка відзначалася введенням нових ер, робить цей висновок цілком слушним.

З огляду на близькість тірських монет із зображенням чоловічої голови і написом ІЕРАС CYNKAHTOY з монетними типами грецьких міст східної частини імперії[1091], яким, як правило, було надано права автономії, можна припустити, що й Тіра одержала аналогічні права: внутрішнє самоврядування під контролем адміністрації провінції Мезія. Цей висновок добре узгоджується з даними про філеллінську спрямованість політики і проеллінізм Нерона, який не тільки подарував Афінам виняткові права, а й щодо населення грецьких міст в цілому провадив дуже м'яку політику[1092].

Фактична залежність міста від імперії, зокрема від адміністрації провінції Мезія, допомога, яку було надано місту, і, вірогідно, прохання самих тіритів спричинилися до того, що близько 57 р. Тірі спеціальним законодавчим актом було надано права автономії. Цим правовий стан міста було зрівняно зі статусом однієї з категорій провінційно-римських міст.

Надання Тірі права автономії, очевидно, супроводжувалося даруванням якихось суттєвих пільг чи привілеїв. З дещо пізніших епіграфічних джерел відомо, що на межі II—III ст. тірити звернулися до легата Нижньої Мезії з проханням підтвердити їхні привілеї щодо мита [IOSPE, І2, 4]. З відповіді на це звернення випливає, що привілеї стосовно мита були надані місту раніше, приблизно в середині І ст., коли римська адміністрація визначила для нього певну форму громадянської організації.

Враховуючи географічне положення Тіри і те, що у Нижньому Подністров'ї, де мешкало гето-дакійське й сарматське населення, було неспокійно, торговельні операції здійснювалися тіритами, найімовірніше переважно морським шляхом. Тіра протягом перших століть н. е., як і в елліністичний час, була важливим центром транзитної торгівлі. Тому звільнення громадян міста від мита було дуже вигідним. Без перебільшення можна сказати, що така пільга мала сприяти стабілізації і піднесенню економіки Тіри[1093].