Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Загалом слід відзначити, що північнопричорноморські міста у перші сторіччя нової ери мали провінційний вигляд. Зокрема, в нас немає відомостей про існування тут помпезних форумів або терм, подібних термам Адріана або Каракалли. Немає також багатоповерхових житлових споруд або міських вілл. Не мав значного поширення і корінфський ордер. Значно знизилися якість будівельних конструкцій та способів будівельної техніки, рівень благоустрою. З будівельної практики зникли, зокрема, складні системи мурів із щільним притесуванням каміння, припинилося застосовування шарових підвалин тощо. За своїм загальним виглядом північнопричорноморські міста були значно ближчі до елліністичних традицій раніших часів.

У зв'язку з цим виникає питання про ступінь вияву провінційно-римських або варварських традицій в архітектурі. В галузі містобудівництва римські традиції відбилися головним чином на зміні структури міст — з'явилися цитаделі (Тіра, Ольвія, Херсонес). Максимально вони виявилися у новому типі споруд — термах, у фортифікації, будівельних конструкціях та декорі. У зв'язку з цим відзначимо появу на городищах сільської округи Ольвії дерев'яно-земляних укріплень — ровів та валів з палісадами, нового типу фортечних мурів із землею, утрамбованою поміж зовнішніми кам'яними панцирами, системи ровів та кам'яних стін, подвійних воріт з коридором тощо. Як видно, прояв римських провінційних традицій можна вбачати й у поширенні в районі Ольвії курганів з монументальними крепидами та склепами з циліндричним склепінням. Підкреслимо, що подібні за конструкцією склепи Боспору продовжували, навпаки, власну місцеву боспорську традицію елліністичного часу. Є також підстави вважати, що принаймні у Тірі та Херсонесі поширився, хоч і не значно, ордер, близький за своїми формами тосканському. З римською традицією слід пов'язувати появу у Північному Причорномор’ї віконного скла, випаленої цегли, застосування іноді у муруванні стін вапняних та цем'янкових розчинів, будівництво гіпокаустів. В декорі це стильові особливості фрескових розписів, типових для Паннонії, застосування мармурових облицювальних плиток, ордерного декору малих форм у інтер'єрах приміщень, зокрема різнофасадних капітелей.

Отже, на сучасному рівні наших знань можна констатувати, що провінційно-римські традиції знайшли максимальне відображення лише у фортифікації та появі терм. У всьому іншому ці впливи практично майже не торкнулися суті тих чи тих основ архітектурно-будівельної діяльності. Суто римська традиція у повному обсязі не простежується в жодному з північнопричорноморських міст. Можна говорити лише про окремі елементи, які наклалися на досить сильну місцеву основу попередніх часів.

Слід відзначити, що ці місцеві в своїй основі еллінські архітектурно-будівельні традиції північнопричорноморських греків відіграли значну роль у розвитку будівництва оточуючих племен — зокрема скіфів, сарматів та черняхівців. Внаслідок взаємодії двох світів виробився досить оригінальний греко-варварський стиль, початок якого сягає кінця IV ст. до н. е., коли з'явився Неаполь Скіфський, і пізніше — Чайкинське поселення, максимальний вияв якого припадає на перші сторіччя нової ери. Античний вплив у цьому стильовому напрямі виявився у впровадженні елементів містобудівної прямокутної системи планування з виділенням кварталів (сарматське Золотобалківське поселення або черняхівські поселення в районі Ольвії), запозиченні принципів планування житла, іноді регулярних систем мурування, застосуванні черепиці. Античні впливи мали відбитися, безумовно, й у декорі — залишки розписного тинку іноді знаходять при розкопках. Проте відомостей, що були б достатні для конкретних висновків, поки ще замало. Загалом в архітектурі античних міст досить виразних рис варваризації не простежується і в перші сторіччя нової ери.

Побут мешканців античних держав Північного Причорномор'я в перші століття нової ери в цілому залишається грецьким. При цьому слід відзначити посилення впливу культури Римської імперії, який здійснювався як через східні, так і через західні провінції. Посилюється також вплив варварського оточення, яке стає активнішим, зростає число негрецького елементу серед населення античних міст, а ще більше — поселень периферії.

Все це сприяло створенню в перші століття нової ери своєрідного варіанту античної культури Північного Причорномор'я, який ніде не має абсолютних аналогів. При цьому кожне з чотирьох античних міст-держав: Боспор, Херсонес, Ольвія та Тіра, мало свої характерні ознаки. Боспор лишався найскладнішою та найбільш варваризованою структурою. Херсонес майже не мав варварського впливу, однак, став опорним пунктом римлян у Північному Причорномор'ї і був певною мірою романізований. Значного впливу західних провінцій Римської імперії зазнала Тіра. Ольвія майже не була романізована, незначним тут був і варварський вплив, хоча до складу громади ввійшла певна частина негрецького за походженням, але повністю еллінізованого населення.

Саме на останньому етапі існування античної цивілізації в Північному Причорномор'ї найяскравіше виявилися наслідки багатовікового впливу вищої за рівнем розвитку еллінської культури на місцеві племена. Частина з них була еллінізована практично повністю, частина — певною мірою, що відбилося на їх подальшому розвитку.

Житла в основному являли собою безордерні, рідше — ордерні будинки, типові для Північного Причорномор'я ще з елліністичного часу. Як і раніше, домінуючим у плануванні залишався рівнозначно-паралельний принцип. В безордерних будинках в основному типової та нетипової античної схеми криті приміщення розташовувалися Г- та П-подібно відносно двору або по його периметру. Окремі будинки — перистильного або пастадного типів. Площа будинків становила від 80 м2 до 600 м2. Поширюються господарсько-житлові будинки та однокамерні житла без внутрішнього двору. Внаслідок високої щільності забудови кількість двоповерхових будинків зростає, житлових та господарчих підвалів зменшується. Подальшого розвитку набувають греко-варварські традиції в домобудівництві, що виявилося у ширшому використанні послідовно-ієрархічного принципу планування та в спорудженні будинків типу мегаронів, деякому огрубінню прийомів будівельної техніки, спрощенні конструкцій. Типові для римської будівельної школи атріумні або атріумно-перистильні будинки не мали поширення в Північному Причорномор'ї. Вплив римської будівельної традиції яскравіше простежується при спорудженні оборонних мурів, терм та у використанні окремих елементів будівельної техніки та декору[1109], а саме: частковому використанні цегли у кладках, облицювальних мармурових плиток та невеликих колонок, а також розписної штукатурки в інтер'єрі.

Стіни будинків найчастіше складені з погано обробленого чи просто бутового каменю на глині, а також обмазані зсередини та ззовні глиною або глиною, змішаною із соломою. Потім вони могли білитися чи штукатуритися. Все рідше використовується добре оброблений камінь, в основному для оформлення дверних прорізів, порогів, зовнішніх кутів будинку. Це явище звичайно пов'язують з деградацією будівельної техніки. Але не виключено, що ми маємо справу з певним етапом її розвитку, коли стає нераціональним ретельно обробляти каміння, яке все одно буде зверху покрите глиною. Іноді у кладці використовувалися сирці або цегла. Колір штукатурки був однотонним (рожевим, червоним, білим, синім, жовтим) або поліхромним. Іноді стіни облицьовували прямокутними мармуровими плитками, в інтер'єрі використовували привізні невеличкі колонки з кольорового мармуру. Дахи звичайно вкривали черепицею, типи якої значно спрощуються в перші століття н. е. Двері, віконні рами та віконниці, внутрішні перекриття робилися з місцевих порід дерева, частіше сосни. При цьому широко використовувалися залізні цвяхи та дужки, значну кількість яких знаходять при розкопках шарів перших століть н. е. В цей час поширюється використання віконного скла. Його могли частково привозити з римських провінцій, частково виробляти на місці. Зсередини двері могли замикатися на гачки та засуви, ззовні — на навісні залізні або бронзові замки. В перші століття н. е. поширюється звичай опечатувати двері за допомогою перстнів-печаток. Залишки металевих деталей щитових дверей римського часу відомі на городищі Батарейка-ІІ та на поселенні поблизу с. Семенівка. В елліністичний та римський час з’являються двері філенчатої конструкції. Найкращою сировиною для виготовлення дверей був в'яз[1110].

Підлога перших поверхів та підвалів частіше була глинобитною, вкрита обмазкою з вапна, циновкою з комишу або камкою. В господарських приміщеннях трапляються кам'яні вимостки. Глинобитна підлога інколи вкрита шаром попелу, можливо, для санітарії. Підлога верхніх поверхів, мабуть, була дерев'яною. Вона могла також бути глинобитною, зробленою з очерету, розкладеного по перекриттях, як це зафіксовано для Середземномор'я[1111].

Освітлення приміщень удень здійснювалося через двері та вікна, ввечері — за допомогою світильників. Їх ставили на плоску поверхню — на виступ стіни або у спеціальну нішу в ній. Трапляються канделябри, підвісні світильники. В перші століття н. е. основним типом є світильник, виготовлений у формі із закритим щитком. Формується специфічний, так званий північнопричорноморський, тип світильника. З'являються фігурні закриті світильники, наприклад, у вигляді ноги, взутої в сандалію. Ліпні закриті світильники трапляються рідко, відкриті — значно частіше, в основному вони мають човноподібну форму. Із західних провінцій Римської імперії надходили у невеликій кількості бронзові світильники та канделябри з елементами бронзової скульптури. Гасом служила оливкова олія, рідше — сало[1112].

Для опалювання приміщень в холодний час використовувалися одно- або двокамерні печі, вогнища, переносні відкриті або закриті жарівні. Печі та вогнища також служили для приготування їжі, випічки хліба, підігрівання води. Паливом були дрова, деревне вугілля, кізяк. Дим виходив через вікна, двері або спеціальні отвори у покрівлі[1113].

Меблі в перші століття н. е. в цілому залишалися ті ж самі, що й раніше. Вони виготовлялися в основному з дерева, рідше використовувався метал або камінь. Більша частина меблів виготовлялася на місці, а деяка частина привозилася з країн Середземномор'я та західних провінцій Римської імперії.

Крім звичайних прямокутних лож з металевою або дерев'яною рамою на чотирьох ніжках використовують ложа з одним вигнутим узголів'ям або з двома високими боковинами та спинкою. Вони прикрашалися накладними бронзовими пластинами, рідше кісткою. В Ольвії та Херсонесі такі ложа з'являються раніше, ніж на Боспорі. Їх зображення є на світильниках, надгробках, склепах, у теракоті[1114].

Табурети — найдавніший та найпоширеніший вид меблів. У цілому зберігають ту ж форму, що й раніше. Крісла та стільці в перші століття н. е. в основному прямокутної форми, з прямими спинками та ніжками. Широко використовуються точені деталі. Підлокітники крісел робилися як прямими, так і точеними, у вигляді аркади, іноді прикрашалися на кінцях виточеними з дерева голівками тварин або фігурками сфінксів. Відомі також крісла з напівокруглою спинкою[1115]. На сидіння крісел та стільців клали подушки, для зручності сидіння на них використовувалися невеличкі під ножні лавочки.

Обідні столи були низенькі, для іншої мети — вищі. Столи мали чотирикутну або рідше круглу основу, три, чотири або дві суцільні ніжки. Іноді використовувалися столи з однією ніжкою. Виготовлялися вони частіше з дерева, рідше з бронзи або мармуру. Бронзові та мармурові столики мали парадний вигляд, могли прикрашатися оздобленням. З некрополю Ольвії походить значна частина столиків з вапняку[1116].

Як і раніше, широко використовуються дерев'яні рундуки та скрині для зберігання одягу, цінностей та різних побутових предметів. Крім того, їх використовували для сидіння. Для рундуків І—IV ст. н. е. характерна прямокутна форма та плеската кришка на шарнірах. Рундуки часто мали бронзове оздоблення та бронзові замки[1117]. Невеличкі скриньки, також оздоблені бронзовими прикрасами та замками, служили для зберігання дрібних предметів та прикрас. Були також вішалки для одягу, шафи або полиці для зберігання посуду, різноманітні підставки, тумбочки[1118].

Слід також відзначити, що в перші століття н. е. в античних містах, а ще більше — в поселеннях використовуються столики (частіше кутові), ліжка, скрині та загородки, складені з бутового або погано обробленого каменю. Вони характерні насамперед для приміщень господарського призначення.

В оздобленні жител значну роль відігравали килими, завіси, ковдри, подушки. На стінах розвішували картини і портрети у дерев'яних рамах, як це зображено на стінці саркофага з Керчі, а також, можливо, шкури тварин, зброю, кераміку[1119]. В інтер'єрі використовували мармурову, теракотову та бронзову дрібну скульптуру» фігурні глиняні посудини, глиняний, бронзовий, скляний парадний посуд.

Побутове начиння складалося з різних предметів, виготовлених з глини, заліза, бронзи, каменю, кістки чи скла.