Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

На азіатському Боспорі значно зросла популярність культу Афродіти Апатури, певно, з розквітом і збагаченням її святилища, якому протегувала боспорська знать. Перенесені сюди з Мілета культи Деметри Фесмофори, Гекати, Артеміди, Кібели, особливо поширилися в Пантикапеї і малих містах Боспору, де переважно жили землероби[918]. Значення згаданих культів у культурному житті боспорців залежно від різних обставин змінювалось.

У Тірі, як і в Ольвії, крім Аполлона, шанувалася Афіна. В V ст. до н. е., коли місто входило до Афінської архе, її культ став служити для укріплення політичних та економічних відносин[919]. Землеробський характер економіки сприяв розвитку таких культів, як Деметра і Діоніс, образи яких зображувалися на монетах. У місті було встановлено монументальну статую Деметри і відповідно розташовувалося її святилище[920].

Своєрідною особливістю релігійних уявлень населення міст Північного Понту було запровадження локальних культів; у Тірі — річкового бога Тіраса, в Ольвії — річкових божеств Борисфена і Гіпаніса. Всі вони відповідно з характером грецької релігії покликані були служити не лише покровителями рибаків і купців, що плавали по річках, а й сакральними захисниками полісних багатств.

Одночасно з формуванням міст здійснювалися організація, будівництво і благоустрій теменосів, які існували на їхній території; а також на хорі і навіть на далеких відстанях, у зонах греко-варварських контактів або чим-небудь примітних місцях (наприклад, о. Левка, Гілея). Теменосам найпопулярніших божеств відводилася інколи значна площа, на якій споруджували храм, встановлювали вівтар, статуї, сакральну скарбницю, робили майданчик для ритуальних дійств і т. ін. Подібного типу теменоси влаштовувалися в Ольвії (Ієтроон і Дельфініон), у Пантикапеї (Аполлона), в Німфеї (Деметри), Херсонесі (Партенос і Афродіти)[921]. Велике значення в кожному святилищі мали священні дерева, які спеціально насаджували; окремі гаї традиційно пов'язувалися з тим чи тим божеством (священні гаї Гекати і Ахілла в Нижньому Побужжі).

На території великих теменосів нерідко ставилися вівтарі і зводилися невеликі храми іншим божествам. Але домінуючим завжди залишався храм верховного покровителя держави. Найзначнішими периферійними теменосами, згідно з античною літературною традицією, вважається Апатур — святилище Афродіти недалеко від Фанагорії [Strabo., XI, 2, 10]; храм Партенос на мисі Парфеній [Strabo., VI, 4, 2] і святилище Ахілла на о. Левке, про яке збереглося найбільше різноманітних свідчень у давніх авторів[922]. Такі сакральні зони, особливо остання, привертали увагу численних шанувальників з усіх кінців античного світу. Вони влаштовувалися поблизу основних морських шляхів, храми служили маяками, а всі, пропливаючи мимо, зупинялися, щоб віддати шану божествам, приносили в жертву тварин і різні дарунки. Внаслідок жертвоприношень святилища збагачувалися. Проте нерідко вони зазнавали нападів розбійників і морських піратів, які їх грабували.

Крім релігійних функцій, пов'язаних з відправленням культів жерцями, проведенням календарних свят та ритуалів, святилища найчастіше відігравали ту чи ту роль у політичному й громадському житті. У кризових ситуаціях поліс мав право скористатися тим, що зберігалося в храмових скарбницях. У декреті на честь Протогена в Ольвії відзначається, що архонти продали дорогоцінні храмові посудини, які викупив цей евергет [IOSPE, І2, 32], щоб повернути їх знову в скарбницю. Служителі культів найчастіше відправлялись послами для врегулювання політичних питань, приймали у себе феорів з інших міст, влаштовуючи громадські трапези і т. п.

Відправлення культу Ахілла на о. Левке, який тривалий час був під протекторатом Ольвії, та організація панеллінських календарно-спортивних свят на Тендрі, куди запрошувалися представники багатьох міст Причорномор'я та Егеїди, мали для нижньобугських греків надзвичайно важливе значення. Вони налагоджували й розширювали економічні та культурні контакти, що ставило їх місто в ряд основних центрів Причорномор'я.

Календарні свята на честь різних богів проводилися майже в усіх містах. Сюди запрошувалися сільські жителі. Деякі з цих свят зафіксовані написами: гермеї в Горгіппії, на яких перемогли в бігу 226 юнаків, імена яких було висічено на мармуровій плиті [КБН, 1137]; в Гермонасі агонофет Местор влаштував у IV ст. до н. е. свята й змагання на честь Аполлона [КБН, 1039]; у Пантикапеї жінки проводили спеціальні обряди в культі Деметри Фесмофори [КБН, 18]. В херсонеських написах згадуються партенії з урочистими процесіями. Крім аполлонівських свят в Ольвії велика кількість населення брала участь у весняних діонісіях, які відбувалися в театрі. Тут у перший день проводили народні збори, увінчували золотими вінками почесних громадян, а потім дивилися театральні вистави. Під час свят приносили в жертву биків і кіз, повсюди організовували веселі музичні хороводи й маскаради.

Рис. 70. Плита з присвятою оборонної стіни Деметрі, Корі, Плутону та Демосу. Ольвія, II ст. до н. е.

Північнопонтійські греки шанували різні божества в домашніх святилищах. При дослідженні жител завжди знаходять культові речі або зображення божеств, найчастіше жіночих (Деметри, Афродіти, Кібели), які, крім своїх основних функцій, сприяли благополуччю сім'ї і її добробуту. В деяких містах і сільських поселеннях жителі виносили золу з домашніх вогнищ в одне спеціально відведене місце, де через деякий час виникав високий зольний вівтар, біля якого теж відбувалися спеціальні церемонії[923].

Зв’язок релігійних інститутів з державною політикою здійснювався в основному через різні культові організації і жерців. У всі часи в античних містах засновувалися різноманітні релігійні об'єднання (фіаси). Одні з них існували відособлено, інші втручалися у всі сфери полісного життя, сприяли корінним змінам в державній політиці. Так, на Боспорі у II ст. до н. е. існував фіас, пов'язаний з культом Афродіти Уранії, володарки Апатура [КБН, 75]. В політичному житті Ольвії V ст. до н. е. значну роль відігравав союз мольпів, до якого належала еліта ольвійських громадян[924]. Із встановленням демократії союз мольпів перестає існувати, але Дельфініон, з яким він був тісно пов’язаний, продовжує його традиції.

В елліністичний час у Ольвії були добре відомі члени фіасу бореїків, які теж поклонялися Аполлону і пропагували філософські вчення про його універсальність. Сакральний союз шанувальників Діоніса засвідчений літературними та епіграфічними даними. В розповіді Геродота про скіфського царя Скіла вміщується порівняно велика інформація про ольвійських вакхістів [IV, 79]. Їхні свята проводилися на агорі та мали гучний екстатичний характер. Тривале існування цього фіасу, влаштування відкритих вакханалій, які можна було бачити навіть скіфам з оборонної стіни, свідчать про те, що вакхістів тут не засуджували й до їх числа міг вступити кожен громадянин поліса і навіть скіфський цар після певного випробувального строку. На противагу вакхістам орфіки в своїх релігійно-філософських міркуваннях віддавали перевагу розумній поведінці в житті й культі, були носіями колективного досвіду членів союзу[925].

У демократичній Ольвії значне місце посідав невеликий союз, до якого входили чоловіки знаменитого тут роду Євресибіадів [НО, 71]. По суті цей фіас був аристократичним і замкнуто-сімейним. Представляючи знатний рід, він міг монополізувати не тільки головні релігійні функції, а й політичні, передусім дипломатичні. З представників роду Євресибіадів постійно відбиралися жерці для культу Зевса, якому присвоювалися різні імена: Сотер, Елевтерій, Василеве, Олімпій. Традиційно жерці служили один рік навіть у храмі Аполлона Дельфінія, були добре освіченими, твердо дотримувалися дисципліни і отчих звичаїв, займалися організацією свят, жетвоприношень й інших обрядів, мали право давати поради й пророкували, відали магічними діями. Після закінчення строку служби в святилищах ставилися присвятні написи на постаментах статуй і стелах від імені жерців і жриць або їхніх родичів [IOSPE, І2, 189—192; КБН, 6, 6а, 8, 10, 14, 21, 25, 974]. Жерцями Аполлона Лікаря на Боспорі вибиралися й царі. Археанактіди, певно, були навіть довічними жерцями — сакральними царями.

Крім офіційних культів існували й неофіційні, тобто приватне шанування божеств, виконання кожним жителем міста чи поселення обрядів, магічних дій і поховального культу. Вся релігія еллінів була пронизана магічними і містичними віруваннями, в яких віра в чудодійну силу слова, жесту або знака постійно супроводжували людину, нібито допомагаючи їй у досягненні поставленої мети. В епіграфічних та археологічних пам'ятках античних держав Північного Причорномор'я знайшли відображення акти лікувальної, сотеричної, землеробської, любовної та інфернальної магії. Особливо велике значення надавалося особистим амулетам, традиційним очисним і умилостивним ритуалам, пов'язаним як з поховальними обрядами, так і з випадками опоганення житла, святилища, громадського місця, могили чи навіть всього міста.

Складовою частиною світогляду греків Північного Причорномор'я, судячи по епітафіям і різноманітності поховального обряду, була віра в життя як щасливий дарунок долі, яке може знайти краще продовження в потойбічному світі за умови, якщо людина приносить користь суспільству.

Між північнопонтійськими містами і головними святилищами Еллади (Дельфами, Делосом, Дідімами, Елевсином, Олімпією) існували тісні релігійно-культурні взаємовідносини. На Делосі в III ст. до н. е. було встановлено свято херсонесії на честь персоніфікованого демосу Херсонеса, основні витрати на проведення якого йшли з процентів від того капіталу, який місто пожертвувало храму Аполлона. Ольвійські і херсонеські громадяни за гарне обслуговування дельфійських послів отримали проксенії в Дельфах у III—II ст. до н. е. Херсонесці також удостоїлись почесного права звертатись до оракула. Відновився зв'язок іонійських апойкій з Дідімами після їх відродження в IV ст. до н. е. Ольвія нарівні з Істрією і Синопою мала право використовувати олімпійську символіку після перемоги демократії. Громадяни причорноморських міст брали участь у панеллінських святах. На Боспорі, в Херсонесі й Ольвії знайдено панафінейські амфори, якими нагороджували переможців на агонах, що відбувалися, як і олімпійські, через кожні чотири роки. Із зображень на амфорах видно, що перемогу отримували в кулачному бою, бігу й грі на кіфарі.

Характерною ознакою релігійного світогляду населення було чітке уявлення про численних богів, їх індивідуальні імена, функції, атрибутику, міфи, свята й обряди. Дуже скоро північнопонтійські греки почали присвоювати деяким з божеств оригінальні епіклези (Афродіта Апатура, Посейдон Сосіней і Гіпполай, Аполлон Ієтрос, Кібела — володарка Гілеї і т. ін.). Деякі зі старих божеств не задовольняли прагненням греків. У таких випадках їх мало шанували або ж, навпаки, приписували їм функції інших божеств, внаслідок чого можливості культу розширювалися. Пріоритет яскраво вираженого синкретизму в Північному Причорномор'ї належить Аполлону Лікарю, Партенос, Матері богів, в культах яких поєдналися функції багатьох інших божеств.

Є всі підстави думати, що особливо в IV ст. до н. е. серед скіфської знаті спеціально поширювалися зображення суто грецьких божеств на золотих та срібних виробах, які мали привернути до себе увагу й сприяти еллінізації соціальної верхівки. Дещо помітніше пряме запровадження окремих грецьких культів у II ст. до н. е. в Неаполі. Значного поширення еллінські землеробські культи й ритуали набули в цей час на деяких поселеннях у Нижньому Подніпров'ї. Саме такий розвиток релігійного світосприймання зумовлювався, певно, безпосереднім перебуванням греків у середовищі варварів, збільшенням контактів і спільністю у веденні господарства. Завдяки грецькому політеїзму, де значна кількість божеств була тісно пов'язана з екологією, виступала в ролі захисників і покровителів окремих місцевостей і річок, природне середовище в Північному Причорномор'ї не зазнало нищівної руйнації за античної доби.

Розділ III

Античні держави греко-римського періоду