Певно, найзаможніші громадяни північнопонтійських міст давали своїм нащадкам вищу освіту, яку можна було отримати в Афінах, а в елліністичний час й у Олександрії Єгипетській та малоазійських містах. У IV—II ст. наука і освіченість стали одним з важливих компонентів духовного життя Греції. Поняття освіти [ПАІΔЕІА] трактувалося як ідеал грецької культури, кредо духовного життя еллінів, куди входили також філософія, історія, медицина, право, риторика. Познайомитись в усій повноті з названими предметами можна було в Афінській академії, філософській і риторській школах, які нерідко організовували видатні мислителі того часу. Відомо, що один з політичних діячів Боспору, вже згаданий вище Солей, на початку IV ст. до н. е. послав свого сина до Афін, де той вчився в риторській школі Ісократа [Isocr., XV, 93]. В одній з промов цього філософа вказувалося й про учнів з Понту [XV, 224]. Цілком можливо, що вищу освіту отримували в Афінах боспорські царі та їхні сини, яких тут добре знали, вшановуючи їх почесними декретами й статуями. Афінську Академію закінчив і раб ольвійського ритора — Біон.
Наукові знання
Чимало ольвіополітів володіли філософськими знаннями. У V ст. до н. е. в Ольвії існував сакральний союз орфіків, які сповідували філософію піфагорейсько-орфічного напрямку, а також добре знали Геракліта, твори якого використовували для складання власних афоризмів[904]. У IV—III ст. до н. е., а можливо, й раніше, в Ольвії виник фіас бореїків, члени якого багато уваги приділяли філософії релігії Аполлона. З сентенції, писаної його членами на денці чорнолакової чаші, випливає, що цей бог в їхньому розумінні був універсальним творцем життя на землі. Побічним підтвердженням знання філософії і риторики в Ольвії же служити також розповідь Діогена Лаертія про Біона Борисфеніта [IV, 7]. У III ст. до н. е. його купив ольвійський ритор і, очевидно, не тільки дав йому початкові знання з філософії, а й розказав про Афіни, оскільки Біон після смерті господаря, спаливши його твори, відправився туди для отримання вищої освіти в Академії. Згодом Біон досяг великих успіхів у софічних промовах, багато мандрував, прославився як творець основного кінічного жанру — діатриби, головними темами яких були багатство і бідність, життя і смерть, добродійність і вигнання, держава і релігія[905], однак в Ольвію він ніколи більше не повернувся.
Так чинили й інші вихідці з північнопонтійських міст: філософ, який написав близько 40 книг на різні теми у III ст. до н. е. Сфер Боспорський [Diog. Laert., VII, 177—178]; софіст і історик Посидоній Ольвіополіт (III — перша половина II ст. до н. е.) та боспорит Іссіл, відомий у політичному й літературному житті Епідавра (III ст. до н. е.). Виїхав з Ольвії у II ст. до н. е. й поет Діонісій Ольвійський, який спочатку жив у Мілеті, а згодом переселився у Мітілени[906]. В елліністичний час на Боспорі працював філософ Смікр, який прославився справедливістю і подібно до Сократа викладав своє вчення на перехрестях доріг, де скупчувалося найбільше людей [КБН, 118]. Деякий час в останній третині IV ст. до н. е. тут працював філософ Діфіл Боспорський, який згодом виїхав до Греції, ставши прихильником мегарського філософа Стільпона [Diog. Laert., II, 113], в якого навчався і його попередник Сфер. Отже, творча інтелігенція Еллади поповнювалася й вихідцями з Північного Понту.
У північнопонтійських містах були відомі й інші діячі культури. Зокрема цікаві розповіді про боротьбу синів Євмела в останньому десятилітті IV ст. до н. е. залишив невідомий по імені історик з Пантикапею. Вони були включені в «Історію» Діодора Сицилійського. В декреті ІІІ ст. на честь херсонеського історика Сириска, сина Геракліда, відзначалася його ретельність в описанні дружніх стосунків його співгромадян з громадянами інших держав [IOSPE, І2, 344].
Розквіт ораторського мистецтва в Елладі, традиція вивчення риторики, тісно пов'язаної з суспільно-політичною і філософською позицією, сприяли тому що і в периферійні міста на Понті проникали уявлення про важливу роль цього мистецтва в житті держав. Із встановленням демократичного ладу в Ольвії риторика помітно впливала на духовне життя громадянської общини. Декрети на честь Каллініка, Антестерія, Протогена, Нікерата, відбивають їх вміння виголошувати промови на народних зборах і давати розумні поради [IOSPE, І2, 25, 32, 34].
Слід відзначити також наявність медичних знань, що підтверджується знахідками бронзових і кістяних інструментів, існуванням аптеки в Ольвії. Нерідко при храмах, зокрема на Левці, засновувалися спеціальні заклади лікувальної інкубації, де проводилося зцілення за допомогою сну і, можливо, гіпнозу. Сюди з'їжджалися й елліни з Середземномор'я [Paus., ІІІ, 19]. На Боспорі відкриті святилища грецьким божествам у місцях знаходження лікувальних грязей.
У найбільших містах частина вільного населення займалася професіональною розумовою працею. Окрім філософів, риторів, істориків тут були поети, граматисти, музиканти, архітектори, скульптори, художники, землеміри та ін.
Численні календарно-релігійні свята, під час яких обов'язковим вважалося виконання музичних творів і пісень, створювало умови для появи музикантів. Вони навчали своїй професії інших. Музичне інтонування традиційно супроводжувало і рецитацію віршів і театральні вистави. Добре відомі за знайденими пам'ятками уламки музичних інструментів (флейти, кіфари, труби), зображення музикантів є на надгробних стелах, у розписах склепів і саркофагів. З Мірмекію походить стела з унікальним посмертним написом «Пасафіліката — флейтистка» [КВН, 875]. Красномовно розповів про любов до музики пантйкапейських жителів Поліен [V, 44, 1]. Для того, щоб дізнатись про кількість населення на Боспорі,. полководець перського царя Дарія III відправив послом до Левкона візантійця Архівіада, а разом з ним знаменитого кіфареда Аристоніка. Пропливаючи близько берега, він мав привернути до себе увагу боспорських жителів своєю грою, розраховуючи, що вони швидко збиратимуться до театрів, де їх можна буде легко полічити. Серед учасників музичних змагань у Дельфах згадується боспорець Іссіл, син Хрисолая, який до того ж працював вчителем музики. В Пантикапеї, Херсонесі, Ольвії в елліністичний час було збудовано театри, які займали видне місце в суспільно-культурному житті населення[907].
Література
У північнопонтійських містах розвивалася також самостійна літературна творчість. Поетичні твори (епітафії, вотивні епітафії, застольні вірші), листи, ділова проза хоч і не значною мірою, але все ж дають уявлення про ці творчі процеси [IOSPE, І2, 25, 32, 34, 179, 186, 195, 325, 343, 344, 352, 401 і ін.; КБН, 113—127, 991—992 і ін.][908]. Більшість віршів складено в розмірі елегійного дистиха, проте трапляються й інші розміри: гекзаметр, ямбічний триметр і т. д. Поетичні твори нерідко пов'язувалися з міфологічними образами: Зевсом, Аїдом, Персефоною, Мойрами, музами. Але найчастіше в них відтворювався якийсь конкретний образ людини з наведенням навіть автобіографічних даних: «Громадянку Аміса, блискучу Клеопатру, віфінську Пенелопу за своєю добродійністю, вкрав горезвісний Аїд...» [КБН, 123]; «Прохожий, тут піді мною лежить любитель наук, вісімнадцятилітній Геліодор, одноіменний з батьком, разом з ним лежить в аїді брат його Менодор...» [КБН, 125]; «Разом з трьома дітьми зовсім одиноку Трифоніду викрала з життя смертоносна Мойра...» [КБН, 128]; «Його батьківщиною був Ольвійський поліс в Скіфії... Це був поважний старий, котрий, ідучи в призначений роком дім Аїда, залишив в живих двох дітей» [IOSPE, І2, 226].
В елліністичний час на Боспорі виник своєрідний творчий синтез: надгробні рельєфи супроводжувалися епітафіями. Прохожі звертали увагу не тільки на зображення, а й вчитувалися у тексти, які часто вміщували звернення до них. В епітафії вводилися історичні і географічні реалії (цар Перісад, вільнонайманий Менодор з Синопи, який довго воював на боспорській землі, «скіфська земля, оточивши, укрила Гекатея») [КБН, 113, 117, 125, 131]. Експресивно-емоційна лексика віршів, небагатих за словесною фактурою, застосовувалась для відображення поведінки і стану людей за життя. В епітафіях найчастіше оспівані прості жителі боспорських міст, нерідко жінки, які за життя не мали ніяких громадянських прав, а інколи й представники залежних верств населення [КБН, 114].
Окремі літературні тексти на уламках чаш свідчать про те, що деякі громадяни в містах, очевидно, на симпосіях, жартуючи і змагаючися, вправлялись у версифікації. На релігійних святах влаштовувалися музичні змагання, в яких перемогу отримували автори гімнів і епіграм [IOSPE, І2, 433].
Лапідарна епіграфіка Ольвії та Херсонеса зберегла велику кількість різного типу цікавих документів ділової прози, серед яких провідне місце займали декрети на честь Протогена, Нікерата, Каллініка з Ольвії, Діофанта з Херсонеса [IOSPE, І2, 25, 32, 34, 352]. Текст декретів вміщує короткі розповіді про діяльність згаданих громадян і психологічний стан общин у різні часи.
Мистецтво
З усіх компонентів духовної культури населення північнопонтійських держав найкраще збереглися різноманітні пам'ятки мистецтва, значну частину яких складав імпорт з основних центрів Егеїди. Привізні твори, особливо скульптура, коропластика, художня кераміка свідчать про те, що сюди завозилися, окрім пересічних пам'яток, ще й рідкісні, виконані талановитими майстрами мистецькі твори. Серед них класичні монументальні статуї Зевса і величні надгробні стели з рельєфами ніколи Фідія і Скопаса (їх привезено в Ольвію з Афін), рельєф Деметри на троні з стоячою поруч неї Персефоною, до яких наближаються учасники святкової процесії з факелами, та голова Геракла з Пантикапею[909]. За стилістичними ознаками близькі школі Праксителя мармурові статуї Діоніса і Афродіти, Асклепія і Гігієї, які з'явилися в Пантикапеї та Ольвії завдяки культурним зв'язкам з Олександрією Єгипетською[910]. У написах на постаментах для статуй з Херсонеса та Ольвії також відзначені імена відомих скульпторів, які спеціально виготовляли бронзові й мармурові статуї для цих міст. Класичне й елліністичне образотворче мистецтво суттєво змінило світогляд греків, створивши образи міфологічних персонажів, наближених до людини. В цей час значно збільшилися його тематичні й стилістичні особливості, з'явились реалістичні, далекі від ідеалізації, портретні зображення.
З розквітом античних міст виникає потреба в розширеному місцевому виробництві мистецьких творів, які мали задовольнити широкий попит різних верств населення. Засновуються місцеві школи скульпторів, художників, вазописців, торевтів, коропластів.
У кожному з міст тематика художніх творів і рівень їх виконання визначалися конкретним історично-культурним та ідеологічним становищем. У демократичних полісах (Тірі, Ольвії, Херсонесі) почалося виготовлення різноманітних дешевих пам'яток — невеликих мармурових і вапнякових статуеток та рельєфів, глиняних зображень божеств, бронзових і свинцевих фігурок та ювелірних виробів, які не відрізнялися ні особливою майстерністю, ні унікальними художніми якостями і цілком узгоджувалися за своїми сюжетами і символікою з політеїстично-міфологічним світосприйманням усіх жителів міст і сільських поселень[911]. Усі без винятку пам'ятки зберігають в собі традиції суто еллінського мистецтва.
Рис. 67. Гігієя. Ольвія, III ст. до н. е. Мармур.
На Боспорі в результаті іншого політичного режиму й тісних відносин з сіндами і скіфами місцева специфіка в розвитку мистецтва яскраво виявилася вже в IV ст. до н. е. В Пантикапеї, можливо, при дворі боспорських царів, було створено великі майстерні скульпторів, художників, торевтів. Сюди запрошували талановитих майстрів з інших грецьких міст. Тут налагодили серійне виробництво багатьох мистецьких творів як для боспорської, так і для варварської знаті. Саме звідсіля надходили шедеври так званого елліно-скіфського мистецтва, які знаходять у степових курганах номадів. Цими творами Пантикапей зробив один з найбільших внесків у художню творчість еллінів. Особливістю грецьких майстрів було прагнення до самостійних пошуків, створення оригінальних художніх образів, яскраво вираженого реалізму в зображенні життя населення Північного Причорномор'я, у тому числі варварів. Відмінним був навіть вибір сюжетів: художники відображали різноманітні сцени нападу та бою. Особливо вражають своєю композиційною побудовою сцени боротьби тварин. Останні зображені в таких складних і напружених позах та ракурсах, яких не має мистецтво Еллади. Серед шедеврів греко-боспорської торевтики слід згадати широко відомі золоту пектораль із скіфського кургану Товста Могила, Чортомлицьку амфору, золотий гребінь із Солохи, золоту чашу з кургану Куль-Оба, срібну чашу з Гайманової Могили. В скіфських курганах знайдено також величезну кількість різноманітних художніх виробів, частина яких вражає витонченістю, виразністю і технічною майстерністю. Ніколи більше боспорська торевтика не досягала таких видатних успіхів, як у період розквіту двох держав — Боспору і Скіфії, що підтримували тісні економічні, політичні й культурні взаємовідносини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 31. Приємного читання.
TextBook