Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

При будівництві жител велика увага приділялася освітленню. Найчастіше двір розташовувався з сонячного боку, щоб у кімнати попадало більше світла і тепла. Для освітлення використовувалися глиняні та бронзові світильники, форма яких періодично змінювалася, але незмінним залишалося застосування рослинного та тваринного масел, в які вставлявся фітіль з шерстяної тканини, скрученої у джгут[883].

Інтер'єр помешкань основної маси населення був простий і зручний для життя. Дерев'яні меблі — столи, стільці, крісла, лежанки (кліне), скрині — мала майже кожна сім'я. Меблі відрізнялися між собою не лише формою, розмірами, характером обробки деревини, а й декором[884]. Заможні громадяни користувалися меблями, прикрашеними художнім різьбленням — скульптурним, рельєфним та інтарсійно-інкрустаційним, які виготовлялися як місцевими майстрами, так і привозилися з Еллади. За свідченням Ксенофонта, сюди у великих ящиках поступали кліне, скрині, книжки та інші предмети [Xenoph., VII, 5, 14].

Найкращі меблі найчастіше ставилися в андронах, де чоловіки збиралися для спільних трапез. У боспорських містах робили лежанки, передня частина яких виготовлялася у вигляді голів лева, коня, качки, тощо. Речі перевозили й зберігали у дерев'яних скринях, які теж часто були орнаментовані інкрустаційним різьбленням та аплікаціями. Якщо в архаїчний час шерстяні тканини і вироби (килими, покривала, подушки) були в основному привозними, то в V—І ст. до н. е. Їх вже виготовляли в північнопонтійських містах. Значне місце в інтер'єрі займали хутра диких тварин. В гінекеях стояли різноманітні шкатулки, лекани, піксиди, алабастри, в яких жінки зберігали прикраси та інші речі їхнього туалету[885]. Декор кімнат доповнювався килимами, фіранками, декоративними вазами, в нішах або на підставках стояли теракотові, мармурові чи вапнякові статуетки божеств. Спали на матрацах з подушкою, вкривалися ковдрами, овчиною чи іншими хутрами.

Деякі види побутового начиння протягом класичного й елліністичного часів мало змінилися. Для вмивання користувалися великими глиняними, рідше мармуровими мисками — лутеріями. В господарських приміщеннях стояли кам'яні ступи, зернотерки, ткацькі верстати та інші знаряддя праці залежно від соціального і професійного характеру того чи іншого громадянина. їжу найчастіше готували на переносних жаровнях у кружальних та ліпних посудинах — горщиках, сковородах, каструлях, форма яких мало змінювалась. Вино та оливкове масло зберігали в гостродонних амфорах, зерно та солону рибу — в піфосах. Найбільші зміни відбулися у виробництві столового посуду[886]. Якщо в класичний час майже кожен міський житель мав аттичний чорнолаковий посуд, а нерідко й розписний, то в елліністичний час він поступово деградує і на зміну йому з'являються зовсім інші види посуду: передусім місцевого виробництва глеки, тарілки, чашки, миски. Привізний посуд з Аттики, Александра Єгипетської і малоазійських міст за своєю якістю і декором значно поступався афінському VI—IV ст. до н. е. Слід відзначити, що в класичний час особливо на Боспор у значній кількості привозили різноманітні чорнофігурні вази розкішного або «керченського» стилю[887]. Чудові розписи з міфологічними і ритуальними сюжетами розкривають окремі деталі побуту греків[888]. Так, на кальпіді першої половини IV ст. до н. е. в поліхромному стилі з позолотою відображена сцена поздоровлення молодої. Вона сидить у високому кріслі, навколо літають ероти і з дарунками підходять до неї подруги. Дівчинка-служниця простягає їй лекану з предметами туалету.

Елліністична кераміка дещо скромніша. Як і в попередні часи серед парадного посуду переважають аттичні і малоазійські зразки чорнолакової кераміки, розписаної невибагливими орнаментами (канфари, пеліки, блюда, вази тощо). В III—І ст. до н. е. поширюються чаші з рельєфними прикрасами, які за формою і декором повторювали металічний посуд. Одним з кращих зразків є ваза з Ольвії, поверхня якої покрита смугами з рельєфними зображеннями міфологічних персонажів та різноманітних орнаментів. Однак у повсякденному житті більшість населення міст і поселень користувалася простим кружальним посудом, виготовленим у місцевих майстернях. У II—І ст. до н. е. внаслідок економічної кризи збільшилася кількість ліпного посуду.

їжа в основному була такою ж скромною, як і в архаїчний час: пшеничні та ячмінні коржі, риба, овочі, м'ясо, сир, рослинний і тваринний жир, різні соуси й приправи. Хліб був найважливішим компонентом щоденного раціону. Без нього не обходилася жодна трапеза. Навіть у кризових ситуаціях, як це видно з ольвійського декрету Протогена [IOSPE, І2, 32], найважливішого значення надавалося закупівлі хліба, а в тяжкі часи його розподіляли між громадянами сітони. Про те, що греки в основному їли дуже прості страви, свідчить легенда про Діоскурів, яким в афінському пританеї як і пританам під час громадських трапез давали сир, ячмінний корж, маслини й цибулю[889].

Численні залишки риб'ячих кісток і рибних тарілок із заглибленими в них спеціальними сільничками, в які клали й різні приправи, свідчать, що риба (жарена, солона, копчена, в'ялена, сушена) була найпоширенішою їжею серед усіх верств населення[890]. У містах, зокрема в ольвійських лапідарних написах, згадуються рибні ринки [IOSPE, І2, 32].

Питна вода в основному поступала з природних джерел. Найчастіше користувалися колодязями й цистернами, в яких також зберігали дощову воду. Вино, розбавлене водою, було одним з основних напоїв греків. Його привозили з міст Егеїди, а також Херсонесу Таврійського. Відповідно з цим воно було різних сортів: в V—IV ст. до н. е. особливо славилося хіоське, мендейське, фасоське, в IV— II ст. до н. е. — гераклейське, родоське, коське.

Грецький звичай напівлежати під час трапези був поширений і серед чоловіків північнопонтійських міст. Численні зображення трапез на вотивних і надгробних пам'ятниках дають яскраве уявлення про них. На багатьох стелах відображено, зокрема, такі побутові дрібниці, як форма меблів: круглий столик на трьох ніжках з хлібними коржиками і посудом, ложе з напівлежачим чоловіком теж з фігурними прикрасами, крісло, на якому сидить жінка в гарно драпірованому костюмі. Під її ногами стоїть ослінчик, на ложі і в кріслі — подушки і покривала[891].

Сервіровка столу в таких сценах найчастіше скромна: хлібні коржики, кілька посудин із стравою, в руках — чаша для пиття вина. Поруч стоїть кратер чи гідрія, з яких хлопець-служка черпає вино спеціальним ковшиком з довгою ручкою — кіафом. У заможних людей, особливо в царських сім'ях Боспору і знаті, сервіровка відрізнялася багатством і різноманітним набором посуду з золота, срібла, бронзи.

У містах значне місце в організації дозвілля відводилося спільним трапезам, які на відміну від архаїчного часу проводилися в спеціальних приміщеннях — андронах, де брали участь головним чином чоловіки. Майже кожен громадянин при спорудженні свого будинку належну увагу приділяв влаштуванню андрона. Подібного типу кімнати відкрито в Ольвії, Керкінітиді, Херсонесі, Пантикапеї, Німфеї. Попід стінами ставили кліне, біля кожного з них — невеликий столик зі стравами. В андронах північнопонтійських міст в основному розміщувалося близько восьми лежанок, але це не означає, що в деяких випадках у них не збиралося більше чоловіків. Складовою частиною сіссітії — спільного обіду — був сімпосій — гулянка з питтям вина, на яку інколи запрошувалися гетери. Нею розпоряджався гімнасіарх, який визначав для кожного гостя місце в андроні. В «Застольних бесідах» Плутарх засвідчує, що у всі часи такому дозвіллю чоловіків надавалося особливого значення. На бенкетах вони дискутували на різні теми та веселилися. До деякої міри на це вказують різноманітні написи на чашах. Так, на одному чорнолаковому кіліку першої половини IV ст. з Ольвії спочатку було продряпано «Батьки — сину», який вони, певно, подарували йому в день вступу до ефебів. А потім вже під час симпосію син поставив на цій чаші свій напис: «Кілік — душа Актігая, цілий, приємний, солодкий для пиття»[892]. Симпосії супроводжувалися змаганнями у грі на флейті, лірі чи кіфарі, співами, віршуванням, різною грою, розповідями про подорожі тощо[893].

Крім того в містах часто влаштовувалися великі громадські прийоми з трапезою, які, за свідченням Арістотеля, служили показником належності до громадянства, символізуючи його єдність і силу. В елліністичний час, наприклад, такі спільні обіди в Ольвії влаштовувалися при храмі Аполлона Дельфінія [НО, 35, 36][894].

З часом традиційний парадний одяг еллінів змінився мало. Він, як і раніше, складався в основному з хітона і гіматію. Лише відповідно до моди змінювалося їх драпірування, довжина рукавів, виріз на грудях, місце розташування пояса тощо[895]. Дівчата підперезували хітони на талії чи стегнах, жінки — під грудьми. Судячи з коропластики і скульптури місцевого виробництва жінки завжди носили довгий одяг, їх голови в непогоду та під час обрядів покривалися полотнищем гіматія. На ольвійських рельєфах чоловіки зображені в довгих до п'ят гіматіях, які мають лише різний стиль драпіровки і перекидання через руку, якому традиційно належала значна роль.

У боспорських містах уже в класичний час, а може й раніше, на основі місцевих запозичень (у сіндів і скіфів) було створено так званий боспорський чоловічий костюм.

Він складався з щільно облягаючих тіло штанів, заправлених в м'які чоботи, такої ж куртки і плаща, застібнутого фібулою на правому плечі, перекинутому через ліве плече і спущеному у вигляді трикутника на груди[896]. Складки плаща падали строго паралельними лініями і різко відрізнялися від вільної передачі жіночого одягу. Короткі куртки чи сорочки, як різновид хітона, і широкі або вузькі штани носили також хлібороби, ремісники, слуги, пастухи, воїни, мандрівники тощо.

Костюм жінки доповнювався різноманітними прикрасами, серед яких найпоширенішими були намиста, сережки, персні, каблучки, стрічки та шпильки для волосся. Заможні жінки на Боспорі носили золоті шийні гривні.

У II ст. до н. е. деякі жінки з Ольвії та Херсонеса мали змогу носити золоті намиста з поліхромними підвісками — метеликами, які привозилися з малоазійських міст[897]. У цей час з'явилися й прості дужкові фібули, що було пов'язано з поширенням латенських речей.

З IV ст. до н. е. набули широкого поширення лекани та інші посудини з зображенням сцен з життя багатих грекинь[898]. Служниці допомагали їм одягати хітон і прикраси, подавали посудини з предметами туалету. Серед останніх слід відзначити гребінці з дерева й кістки. Бронзові дзеркала стали набагато скромніші від архаїчних. Судячи з епіграфічних джерел, жителі міст часто обмінювалися дарунками. Інколи на деяких з них ставилися дарчі написи.

Загалом поховання чоловіків, жінок і дітей дають змогу в багатьох випадках відтворити окремі деталі побуту. Найчастіше в жіночих похованнях знаходять прясла, туалетні шкатулки, коробочки, піксіди, лекани, інколи з білилами й рум'янами, в чоловічих похованнях — лекіфи, арібали, алабастри для масла, яким натирали тіло перед гімнастичними вправами, кіліки, канфари, кубки для пиття вина, залізні вироби (ножі, стригилі, кам'яні точильні бруски тощо). Знахідки вказують на те, що жінки займалися вихованням дітей, прядінням, ткацтвом, шиттям одягу й плетінням корзин та рибальських сітей, випічкою хліба, носінням води тощо; чоловіки — більш складними роботами, пов'язаними як з домашнім господарством, так і з професійною діяльністю.

Незалежно від соціального стану значна увага завжди приділялась сімейним відносинам, збереженню сім'ї, продовженню роду, повазі до своїх предків[899]. Надгробні епітафії з північнопонтійських міст свідчать, що втрата будь-якого члена сім'ї оплакувалась родичами. Батьки особливо переживали ранню смерть дітей. У деяких випадках дітей усиновлювали [КБН, 129]. Про пошану дітей до старих батьків згадується в багатьох епітафіях [КБН, 122, 123, 126— 128 і т. д.]. Любов і повага до жінки засвідчена великою кількістю надгробних пам'яток. Відданість сім'ї, піклування про неї, гарне виховання дітей найбільше цінувалися у грецькому світі. Поліхромна стела Апфи, дружини Афінея з Пантикапею відтворює образ матері з дитиною, яку вона бережно тримає на руках.