Поховальні споруди складалися з двох частин — підземної і наземної. За характером вирішення наземної частини некрополі поділялися на курганні та безкурганні. У першому випадку над похованням робилися земляні насипи конічної форми, які обносилися по периметру кам'яними крепідами. Висота таких курганів іноді сягала 25 м. Але спосіб їх завершення нам невідомий. На безкурганних некрополях над похованням розміщувалися невеликі вівтарі, стели з архітектурним декором, зображенням померлого з його родичами, стели з поліхромним декором, іноді з зображенням портрета померлого (Херсонес), антропоморфні надгробки (Ольвія). На некрополі Херсонеса відомі також едикули, монументи портальної групи доричного або іонічного ордерів. На некрополях Боспору досить значного поширення набули стели з архітектурним декором у вигляді карнизів, фронтонів, акротеріїв, двоколонних портиків. Особливо відзначимо стелу із зображенням п'ятиколонного фасаду храму іонічного ордеру II ст. до н. е.[877].
Значний інтерес становлять також підземні частини поховальних споруд, особливо виконані з каміння. Така споруда, починаючи з IV ст. до н. е., складалася з поховальної камери та дромоса, або поховальної камери, вхідного тамбура та дромоса. Входи у тамбур іноді оформлювалися плоскими портиками. Поховальні камери звичайно мали прямокутну або квадратну у плані форму (виняток — камера Золотого кургану, яка у плані була круглою). Поховальні камери, а іноді й дромоси перекривалися уступчастими склепіннями. З IV ст. зрідка використовувалися й розпірні напівциліндричні склепіння, які отримали максимальне поширення лише наприкінці еллінської доби. Найвизначнішими пам'ятками, як з огляду на влаштування підземної частини, так і наземної, були Золотий та Царський кургани на Боспорі[878].
Золотий та Царський кургани мали купольні уступчасті склепіння та довгі дромоси. Камера Золотого кургану була у плані круглою, Царського — майже квадратною, через що будівельники були змушені зробити вітрила при переході від прямокутника камери до кола купола.
Найповніше уявлення про декоративні розписи стін нам дають склепи Боспору, де в елліністичний час панував структурний стиль. Це склепи 1908 р. на горі Мітридат, першого кургану Васюринської гори (№ 47) біля Анапи, на хребті Юз-Оба та ін.[879]. Розписи структурного стилю імітували знизу догори фундаментний ряд каменю, потім ортостатний, який перекривався знову рядом плит, укладених плиском, далі йшла кладка стіни, що увінчувалася невисоким карнизом. Кольорова гама була та сама, що у вже згадуваних розписах громадських споруд. А у склепі Васюринської гори було розписане й склепіння, яке імітувало синє небо в огорожі, наче подвір'я. Поступово до структурних розписів починають включати елементи квіткового стилю — вінки, рослинні гірлянди, квіти тощо. З II ст. до н. е. над структурними розписами нижньої частини стіни починають розташовувати сюжетні композиції, як, наприклад, сцена битви пігмеїв з лелеками у склепі, відкритому 1832 р. на північному схилі гори Мітридат у Пантикапеї.
Побут і звичаї
У період інтенсивного розвитку північнопонтійських держав зберігалися традиційні навички в побуті і звичаях. Водночас з розквітом міст і урбанізацією поселень в елліністичний час було внесено багато змін у загальний образ життя їхнього населення. Економічна стабілізація сприяла налагодженню побутових умов багатьох громадян, а в деяких з них з'явилося бажання до розкоші й вишуканості, особливо у боспорської знаті.
Вже з початку V ст. до н. е. почалося масове сирцево-кам'яне наземне домобудівництво[880]. Такі будинки мали кілька приміщень, диференційованих за функціональним призначенням. Вони групувалися навколо внутрішнього двору, який з’єднувався з вулицею вузькими вхідними коридорами. В небагатьох випадках трапляються двоповерхові будинки; інколи перед житловими кімнатами розташовувалася пастада — закрита або відкрита у двір вузька прихожа. У дворах стояли дерев'яні або кам'яні підставки, нерідко схожі на канельовані колони, — для лутеріїв з водою, в які щоденно наливали морську чи дощову воду. За грецьким звичаєм, кожен, хто мав зайти у житлове помешкання, передусім мав обмити руки.
Будинки поділялися на три частини: чоловічу (андрон), жіночу (гінекей) та господарську. Стіни в багатьох приміщеннях покривалися штукатуркою, розписувалися у структурному стилі. Андрони часто мали галькові долівки з сюжетними або декоративними орнаментами. Так, андрон заможного херсонесита встеляла мозаїка з зображенням двох оголених жінок під час купання. Підвали, зокрема в Ольвії, також використовувалися для житла.
У всіх грецьких містах, в тому числі північнопонтійських, ойкос становив основу і честь сім'ї, яка була важливою складовою кожної держави[881]. В багатьох будинках були великі приміщення з вогнищем в центрі, де найчастіше збиралися всі члени сім'ї, готували їжу і навіть спали в холодну пору року. Тут відбувалися й церемоніальні дійства на _честь покровительки сім'ї Гестії, яка уособлювала домашнє вогнище, а також богинь Гекати, Деметри та Афродіти.
Для опалення використовували, крім відкритих вогнищ і печей, різного типу жаровні[882]. Найпоширенішими були бочковидні товстостінні керамічні посудини з боковими отворами, куди насипали вугілля. Сільські житла були набагато скромніші міських, але в елліністичний час чимало громадян Боспору, Херсонеса й Ольвії мали великі садиби з кам’яними будинками та дворами, встеленими плитами, а також садами за межами міста.
При будівництві жител велика увага приділялася освітленню. Найчастіше двір розташовувався з сонячного боку, щоб у кімнати попадало більше світла і тепла. Для освітлення використовувалися глиняні та бронзові світильники, форма яких періодично змінювалася, але незмінним залишалося застосування рослинного та тваринного масел, в які вставлявся фітіль з шерстяної тканини, скрученої у джгут[883].
Інтер'єр помешкань основної маси населення був простий і зручний для життя. Дерев'яні меблі — столи, стільці, крісла, лежанки (кліне), скрині — мала майже кожна сім'я. Меблі відрізнялися між собою не лише формою, розмірами, характером обробки деревини, а й декором[884]. Заможні громадяни користувалися меблями, прикрашеними художнім різьбленням — скульптурним, рельєфним та інтарсійно-інкрустаційним, які виготовлялися як місцевими майстрами, так і привозилися з Еллади. За свідченням Ксенофонта, сюди у великих ящиках поступали кліне, скрині, книжки та інші предмети [Xenoph., VII, 5, 14].
Найкращі меблі найчастіше ставилися в андронах, де чоловіки збиралися для спільних трапез. У боспорських містах робили лежанки, передня частина яких виготовлялася у вигляді голів лева, коня, качки, тощо. Речі перевозили й зберігали у дерев'яних скринях, які теж часто були орнаментовані інкрустаційним різьбленням та аплікаціями. Якщо в архаїчний час шерстяні тканини і вироби (килими, покривала, подушки) були в основному привозними, то в V—І ст. до н. е. Їх вже виготовляли в північнопонтійських містах. Значне місце в інтер'єрі займали хутра диких тварин. В гінекеях стояли різноманітні шкатулки, лекани, піксиди, алабастри, в яких жінки зберігали прикраси та інші речі їхнього туалету[885]. Декор кімнат доповнювався килимами, фіранками, декоративними вазами, в нішах або на підставках стояли теракотові, мармурові чи вапнякові статуетки божеств. Спали на матрацах з подушкою, вкривалися ковдрами, овчиною чи іншими хутрами.
Деякі види побутового начиння протягом класичного й елліністичного часів мало змінилися. Для вмивання користувалися великими глиняними, рідше мармуровими мисками — лутеріями. В господарських приміщеннях стояли кам'яні ступи, зернотерки, ткацькі верстати та інші знаряддя праці залежно від соціального і професійного характеру того чи іншого громадянина. їжу найчастіше готували на переносних жаровнях у кружальних та ліпних посудинах — горщиках, сковородах, каструлях, форма яких мало змінювалась. Вино та оливкове масло зберігали в гостродонних амфорах, зерно та солону рибу — в піфосах. Найбільші зміни відбулися у виробництві столового посуду[886]. Якщо в класичний час майже кожен міський житель мав аттичний чорнолаковий посуд, а нерідко й розписний, то в елліністичний час він поступово деградує і на зміну йому з'являються зовсім інші види посуду: передусім місцевого виробництва глеки, тарілки, чашки, миски. Привізний посуд з Аттики, Александра Єгипетської і малоазійських міст за своєю якістю і декором значно поступався афінському VI—IV ст. до н. е. Слід відзначити, що в класичний час особливо на Боспор у значній кількості привозили різноманітні чорнофігурні вази розкішного або «керченського» стилю[887]. Чудові розписи з міфологічними і ритуальними сюжетами розкривають окремі деталі побуту греків[888]. Так, на кальпіді першої половини IV ст. до н. е. в поліхромному стилі з позолотою відображена сцена поздоровлення молодої. Вона сидить у високому кріслі, навколо літають ероти і з дарунками підходять до неї подруги. Дівчинка-служниця простягає їй лекану з предметами туалету.
Елліністична кераміка дещо скромніша. Як і в попередні часи серед парадного посуду переважають аттичні і малоазійські зразки чорнолакової кераміки, розписаної невибагливими орнаментами (канфари, пеліки, блюда, вази тощо). В III—І ст. до н. е. поширюються чаші з рельєфними прикрасами, які за формою і декором повторювали металічний посуд. Одним з кращих зразків є ваза з Ольвії, поверхня якої покрита смугами з рельєфними зображеннями міфологічних персонажів та різноманітних орнаментів. Однак у повсякденному житті більшість населення міст і поселень користувалася простим кружальним посудом, виготовленим у місцевих майстернях. У II—І ст. до н. е. внаслідок економічної кризи збільшилася кількість ліпного посуду.
їжа в основному була такою ж скромною, як і в архаїчний час: пшеничні та ячмінні коржі, риба, овочі, м'ясо, сир, рослинний і тваринний жир, різні соуси й приправи. Хліб був найважливішим компонентом щоденного раціону. Без нього не обходилася жодна трапеза. Навіть у кризових ситуаціях, як це видно з ольвійського декрету Протогена [IOSPE, І2, 32], найважливішого значення надавалося закупівлі хліба, а в тяжкі часи його розподіляли між громадянами сітони. Про те, що греки в основному їли дуже прості страви, свідчить легенда про Діоскурів, яким в афінському пританеї як і пританам під час громадських трапез давали сир, ячмінний корж, маслини й цибулю[889].
Численні залишки риб'ячих кісток і рибних тарілок із заглибленими в них спеціальними сільничками, в які клали й різні приправи, свідчать, що риба (жарена, солона, копчена, в'ялена, сушена) була найпоширенішою їжею серед усіх верств населення[890]. У містах, зокрема в ольвійських лапідарних написах, згадуються рибні ринки [IOSPE, І2, 32].
Питна вода в основному поступала з природних джерел. Найчастіше користувалися колодязями й цистернами, в яких також зберігали дощову воду. Вино, розбавлене водою, було одним з основних напоїв греків. Його привозили з міст Егеїди, а також Херсонесу Таврійського. Відповідно з цим воно було різних сортів: в V—IV ст. до н. е. особливо славилося хіоське, мендейське, фасоське, в IV— II ст. до н. е. — гераклейське, родоське, коське.
Грецький звичай напівлежати під час трапези був поширений і серед чоловіків північнопонтійських міст. Численні зображення трапез на вотивних і надгробних пам'ятниках дають яскраве уявлення про них. На багатьох стелах відображено, зокрема, такі побутові дрібниці, як форма меблів: круглий столик на трьох ніжках з хлібними коржиками і посудом, ложе з напівлежачим чоловіком теж з фігурними прикрасами, крісло, на якому сидить жінка в гарно драпірованому костюмі. Під її ногами стоїть ослінчик, на ложі і в кріслі — подушки і покривала[891].
Сервіровка столу в таких сценах найчастіше скромна: хлібні коржики, кілька посудин із стравою, в руках — чаша для пиття вина. Поруч стоїть кратер чи гідрія, з яких хлопець-служка черпає вино спеціальним ковшиком з довгою ручкою — кіафом. У заможних людей, особливо в царських сім'ях Боспору і знаті, сервіровка відрізнялася багатством і різноманітним набором посуду з золота, срібла, бронзи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 29. Приємного читання.
TextBook