Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Воєнні дії на території Боспору поділяються на два етапи. У бойових діях першого брав участь увесь римський експедиційний корпус під командуванням легата Мезії А. Дідія Галла. Після втечі Мітридата з Пантикапею, мезійські війська було виведено з території Боспору, а контроль за царством здійснювала адміністрація провінції Віфінія-Понт. На цей час в її статусі сталися принципові зміни. У перші роки війни вона була сенатською і не мала значних військових сил[935]. З 48 р. Віфінія-Понт перейшла під безпосередній імператорський контроль. Причому замість намісника Кадія Руфа у провінцію було призначено імператорського прокуратора Юнія Цилона й надіслано додаткові римські війська [Ios. FI. Bell. Jud., XIX, 9, 2]. Отже, після виводу військ під командуванням А. Дідія Галла Боспор перейшов під контроль прокуратора Віфінії-Понта Юнія Цилона, а мезійські війська змінили загін під командуванням Юлія Аквіли. Саме цей загін разом з військами, що залишилися вірними Котісу І, на другому етапі війни не дозволили Мітридату VIII повернути собі престол.

Юній Цилон, який здійснював загальне керівництво бойовими діями і забезпечував дипломатичне прикриття, а також відіграв важливу роль у переговорах стосовно видачі повсталого боспорського царя, був нагороджений консульськими відзнаками, а Г. Юлій Аквіла отримав преторські [Тас. Ann., XII, 17][936].

Таким чином, успішне для Риму закінчення війни з Боспором мало важливі наслідки для всього Північного Причорномор'я. З утвердженням на боспорському престолі Котіса І (45/46—62/63 рр.) усе Чорноморське узбережжя, за винятком невеликої частини Колхіди, перебувало під прямим або посереднім римським контролем. Подальші зусилля Риму спрямовувалися лише на збереження г посилення цього контролю. Після римсько-боспорської війни остаточно склалася його система. Боспорське царство тепер управлялося намісниками провінції Віфінія-Понт, а західна частина регіону, в тому числі Тіра, Ольвія і Херсонес, підпорядковувалися легатам провінції Мезія.

Після смерті Нерона на Боспорі було відновлено карбування монет від імені Рескупорида І, сина Котіса (68/69—91/92 рр.), причому на цих монетах містилася монограма боспорського правителя, а також портрети імператора Веспасіана і його сина Тіта. Показово те, що у написі під статуєю Веспасіана, яку було встановлено Рескупоридом у Фанагорії, імператор іменувався «володарем усього Боспору» [КБН, 1047]. Однак трохи пізніше на золотих статерах Рескупорида І з'являється його повне ім'я, що може розглядатися як вияв певної самостійності царя. Це якоюсь мірою, мабуть, відбиває тимчасові невдачі Риму за часів правління Доміціана у боротьбі з даками на Дунаї, але все ж немає ніяких підстав стверджувати, що боспорські царі прагнули розірвати свої відносини з імперією.

Незважаючи на зближення з Римом, життя населення Боспору у перших століттях нової ери було дуже тривожне і багате на військові сутички. З рубежу І—II ст. на Боспорі провідну роль починають відігравати збройні сили, причому у військовій організації держави значне місце посідали воєнно-релігійні братства-фіаси[937]. У II — на початку III ст. Боспорське царство переживало етап свого нового розквіту[938].

За часів правління Савромата І (93/94—123/124 рр.) і Котіса II (123/124—132/133 рр.) було здобуто перемоги над скіфами, на що вказують не тільки епіграфічні джерела [КБН, 32, 33], а й монети. На боспорських монетах Савромата І є зображення, що свідчать про успіхи боспорських військ у взятті укріплень ворога[939]. Але найцікавішою епіграфічною пам'яткою, що розповідає про воєнні успіхи боспорських царів, є напис 193 р., знайдений у Танаїсі.

Напис належить до часів правління Савромата II (174/175— 210/211 рр.). Крім усього іншого, він свідчить про підкорення скіфів [КБН, 1237][940]. Особливий інтерес становить інформація про те, що Савромат II приєднав Таврику саме «за договором». Є підстави вважати, що мається на увазі договір між римською військовою адміністрацією і Савроматом II, бо одночасна згадка про завоювання скіфів робить малоймовірним припущення щодо укладення якогось договору між правителями скіфів і царями Боспору про перехід їх під владу останнього.

До Боспору, вірогідно, відійшов Східний, а, можливо, й Центральний Крим[941]. У всякому разі західний кордон Боспорської держави після війни Савромата II проходив на захід від Феодосії і Старого Криму [КБН, 1008].

На початку III ст. взаємини Боспору і Риму залишалися стабільними. На це вказує, зокрема, те, що Савромат II спорудив у Пантикапеї статую римського імператора, його син, Тіберій Юлій Рескупорид III (211/212—228/229 рр.), мав титул довічного жерця Августа [КБН, 52, 53], а боспорський цар Котіс III (227/228— 233/234 рр.) іменувався «другом і союзником» Риму [КБН, 1247]. Династична історія Боспору цього часу вивчена недостатньо. Є дані про те, що одночасно з Котісом III на престолі перебував й інший цар — Савромат III, який карбував власну монету[942].

У 30—40-х роках III ст. Боспорське царство переживало смугу варварських навал. У цей час гинуть у пожежах Горгіппія, Танаїс та низка сільських поселень на азіатському боці Боспору. Цікаво, що у цих подіях провідну роль відіграли варвари, які просувалися зі сходу й південного сходу[943]. На користь цього висновку свідчить хронологія монет з двох скарбів, знайдених на Таманському півострові[944]. З середини III ст. на Боспорі починається новий етап розвитку, пов'язаний із вторгненням на його територію войовничих варварських дружин, що призвело до посилення їхнього впливу на соціально-економічне й культурне життя населення держави.

Рис. 73. Боспорські монети. Перше сторіччя н. е.

Одним з найважливіших питань боспорської історії є характер взаємовідносин боспорських царів з імперією. Ще Фарнак за свої заслуги перед Римом одержав від Помпея титул «друга і союзника римлян». Згодом цей титул носили майже всі боспорські правителі династії Тіберіїв Юліїв. Цей титул був не тільки відзнакою союзних відносин, а й умовою проримської політики Боспору. Свідченням васальної залежності боспорських царів від імперії були портретні зображення правлячих римських імператорів на золотих монетах, які карбувалися на Боспорі. Цікаво, що золоті монети Аспурга дуже нагадують ауреуси, що карбувалися на монетних дворах Малої Азії[945].

Культ римських імператорів на Боспорі фіксується за часів правління Котіса І, хоча перші ознаки обожнювання видатних людей імперії з'явилися ще в І ст. до н. е.[946]. Від початку правління Котіса І до першої чверті III ст. в офіційному титулі боспорських царів згадувалася посада архірея — верховного жерця імператорського культу. Тобто, цей культ мав державний характер і був не стільки релігійним, скільки політичним явищем. Його відправлення на Боспорі повинно було демонструвати римській адміністрації лояльність боспорських правителів до імператора і до імперії в цілому.

За правління Нерона на Боспорі почалося карбування монет з монограмою Котіса І і зображенням правлячого імператора. Це дало змогу дослідникам припустити, що Рим планував об'єднання Боспору з колишнім Понтійським царством і створення нової провінції, куди мали увійти Колхіда, а також землі геніохів[947]. Однак з цим погодитися важко, бо таке об'єднання потребувало великих коштів і численних військових сил, яких на той час імперія не мала[948]. Очевидно, Нерон, який задумав похід у Кавказьку Албанію, проводив активну зовнішню політику в Північному Причорномор’ї, бо намагався укріпити тили римської армії, що готувалася до цієї акції. Саме у зв'язку з цим він посилив контроль за Боспором, сподіваючись використати його збройні сили у бойових діях на Кавказі. Але ці плани не здійснились. Після смерті Нерона римська адміністрація продовжувала свою традиційну політику і використовувала Боспор як васальне царство, якому періодично надавалася економічна допомога.

Вже зазначалося, що після закінчення римсько-боспорської війни контроль за Боспором здійснювався адміністрацією провінції Віфінія-Понт. У зв'язку з цим привертає увагу знахідка у Синопі надгробка солдата IV Кіпрської когорти, який датується І ст. Видавці цієї пам'ятки, порівнявши її з надгробком римських військовослужбовців з Пантикапею, дійшли висновку, що на Боспорі вони належали померлим солдатам допоміжних підрозділів, які дислокувалися на території провінції Віфінія-Понт[949]. Про те, що римські військовослужбовці епізодично перебували в Пантикапеї у II ст., свідчить назва центурії Елії Секунди у боспорському надгробку солдата Кіпрської когорти, яка була похідною від імені Адріана.

Отже, є всі підстави погодитися з Д. Б. Шеловим, який сумнівався в належності боспорських надгробків солдатам Мезійської армії і вказував на тісний зв'язок Боспору з провінцією Віфінія-Понт не тільки за часів римсько-боспорської війни, а й значно пізніше[950]. На користь того, що надгробки римських солдатів з Пантикапею належали військовослужбовцям з підрозділів, що дислокувалися у Малій Азії, свідчить і той факт, що два з них написані по-грецьки, а третій білінгвістичний. Добре відомо, що для пам'яток, які належали солдатам Мезійської армії, в основному була характерна латинська мова, в той час як епіграфічні пам'ятки римських військовослужбовців в Малій Азії здебільшого писалися по-грецьки.

Зближення з Римом, особливо після римсько-боспорської війни, і статус союзника накладали на Боспор певні обов'язки. Він брав участь у комплектуванні підрозділів допоміжних військ, які входили до складу римської регулярної армії, а також у війнах імперії з даками за часів правління Траяна[951]. Відомі боспорські війська у складі римської армії у II ст. Боспорські лучники й солдати, озброєні списами, 136 р. брали участь у бойових діях проти аланів [Аrr. Ocies. с. Alanos, 3, 18]. Боспорська ала відома у Дакії, а Боспорські когорти дислокувалися у Вірменії та Паннонії[952].

Проте, незважаючи на стійкі політичні контакти з імперією, процес романізації майже не торкнувся основної маси боспорян. Романізація найбільше позначилася на політичному житті Боспору, на військовій справі й дуже мало вплинула на спосіб життя і традиційну культуру широких верств боспорського населення. Показово, що в боспорській просопографії лише 5% імен були римськими[953]. Певно, як і в інших містах Північного Причорномор'я та Сходу, найсприятливішою до римських традицій була соціальна верхівка населення і боспорські царі.

Глибока соціально-економічна криза охопила життя на Боспорі наприкінці II — на початку І ст. до н. е. Але з середини І ст. до н. е. почалася поступова стабілізація економіки. За даними археологічних знахідок, у І ст. простежується відродження економіки, що відбилося насамперед на зростанні будівництва не тільки у великих містах, а й на периферії, де активно будувалися фортеці[954].

Основою економіки Боспорської держави у перших століттях нової ери, як і раніше, залишалося сільське господарство, зокрема вирощування зерна і бобових. Вивчення типології сільських поселень Боспору показало, що за плануванням вони досить різноманітні. Це дає змогу припускати, що землекористування і землеволодіння було неоднаковим[955]. На жаль, характер землеволодіння на Боспорі вивчено ще недостатньо, але можна говорити про те, що тут існували різні категорії земель, які оброблялися як вільним, так і залежним населенням держави.