Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

У фортечному будівництві захисні лінії складалися з стін та прямокутних або круглих (чи напівкруглих) у плані башт. Стіни і башти увінчувалися зубцями для захисту лучників і могли мати дахи. Брами у кріпосних стінах фланкувалися баштами, а сам переріз з боку міста міг оздоблюватися невеликим плоским або навіть об'ємним портиком. Найбільш репрезентативні залишки таких споруд відкрито у Херсонесі[863] та в Ольвії[864]. Звичайно місто обносилося однією захисною лінією. Але у Пантикапеї була ще одна захисна лінія, яка оточувала акрополь[865]. Стіни робилися як із сирцевої цегли, так і з каменю на глиняному розчині.

Серед монументальних споруд у Північному Причорномор’ї найповніше досліджені храми, від яких збереглися незначні залишки стін та порівняно значна кількість архітектурних деталей, які дають змогу зробити графічні реконструкції деяких з них. За типом це були периптери (шестиколонний храм Аполлона іонічного ордеру у Пантикапеї першої половини V ст. до н. е. і шестиколонний храм Аполлона Дельфінія доричного ордеру в Ольвії III ст. до н. е.)[866], але найчастіше антові або простильні (антовий двоколонний храм іонійського ордеру Аполлона Дельфіній V ст. до н. е. в Ольвії і там само такий або простильний) храми Зевса дорійського ордену III ст. до н. е.; антовий храм (?) дорійського ордеру у Мірмекїї IV—III ст. до н. е.; чотириколонний простильний храм іонійського ордеру другої половини IV ст. до н. е. у Херсонесі[867]. Існували й толосові храми. Залишки такого храму з використанням доричного та іонічного ордерів було відкрито, зокрема, на Азійському Боспорі (Тамань)[868].

Рис. 66. Храм іонічного ордеру. Херсонес, III ст. до н. е. Реконструкція I. Р. Пічикяна.

Поряд з храмами на теменосах знаходилися і різні за формою та декором вівтарі — круглі або прямокутні у плані, ступінчаті та ін. Найцікавіші з них відкрито в Ольвії та Херсонесі[869], зокрема вівтар Пассіада.

Теменоси з'єднувалися з оточуючими вулицями за допомогою пропілей (Ольвія).

Агори, як правило, з однієї або кількох сторін мали колонади — стої — у глибині яких могли розташовуватися адміністративні, торговельні та інші будівлі. Були стої, які використовувалися лише як місце для спілкування вільного населення античних міст. Залишки саме такої великої стої, яка відокремлювала теменос Аполлона Дельфінія від агори, були відкриті в Ольвії[870].

З інших споруд суспільного, культового або адміністративного призначення у Північному Причорномор'ї відкрито досить незначні залишки (наприклад, театру в Херсонесі), щоб ми мали змогу реконструювати їх зовнішній вигляд, але досить часті знахідки "фрагментів різнокольорового розписного тинку дають підстави вважати, що інтер'єри їх мали високоякісні розписи, виконані у так званому структурному стилі, коли відтворювалася засобами живопису структура кам'яної кладки. Застосовувалися й рельєфні оздоблення інтер'єру приміщень у вигляді різних орнаментальних порізок. Кольорова гама складалася з білого, чорного, червоного, жовтого, коричневого, синього кольорів. Структура таких розписів реконструйована, зокрема, для деяких парадних приміщень III—II ст. до н. е., залишки яких було знайдено у Пантикапеї та Фанагорії[871]. У зв'язку з цим відзначимо також розпис III ст. до н. е. у Німфейському святилищі, на якому були прорізані малюнки більше 30 вітрильних кораблів, тварин, людей, сцен полювання[872]. Використовувався колір і в колонадах портиків архітектурних споруд.

У цілому відзначимо, що у ці часи головними архітектурно-містобудівними центрами були агори (у тих містах, де не було акрополів), або агори у нижньому місті і палацово-культові укріплені вершини акрополів. Перший досить яскравий приклад подає нам Ольвія. Тут агора у Верхньому місті була оточена великою стоєю, торговельними спорудами, гімнасієм, будинками колегій, поряд розташовувалися будинок суду — дикастерій та центральний теменос міста. Увесь цей ансамбль, який був оточений переважно одноповерховою житловою забудовою, без сумніву, домінував не тільки у Верхньому місті, але й над Нижнім містом. Його було добре видно з боку гавані та лиману з кораблів, які прямували до Ольвії, порушуючи одноманітність досить рівної берегової поверхні плато. Ще більш виразним був силует Пантикапею, акрополь якого увінчували палац правителів, храм Аполлона, досить значний за розмірами для цього міста, та оточуючі їх фортечні мури та башти.

Природно, забудова житлових кварталів та вулиць у цих районах була одноманітнішою. На вузькі вулиці з обох боків виходили звичайно глухі фасади, тобто стіни житлових будинків, які оживлялися лише входами, іноді оздобленими плоскими портиками або зрідка невеликими віконцями на значній відстані від землі. Річ у тім, що в античному житлі головним місцем, яке намагалися зробити якомога привабливішим, було внутрішнє подвір'я. Тут, особливо влітку, проходило все життя родини. Тому головними були фасади будинку, які виходили на внутрішнє подвір'я. Площа забудови коливалась у досить значних межах — від кількох десятків квадратних метрів до 500—600 м2, найчастіше — 100—300 м2. Подвір'я займало найчастіше 10—25% цієї території. Часто будинки мали житлові підвали, рідше — другий поверх[873]. Звичайно приміщення поділялися на дві частини: жіночу й чоловічу. Серед ордерних жител за планувальним типом у Північному Причорномор'ї поки що відомі лише пастадні та перистильні будинки, які належали середнім і заможним громадянам. Колонади портиків у таких будинках звичайно вирішувалися в античному або доричному ордерах. Антаблементи портиків робилися з дерева за спрощеною схемою. Карнизи черепичних покрівель при коринфській схемі мали досить виразний силует, що добре контрастував з усім оточенням. Посеред двору міг розміщуватися вівтар. Особливо прикрашалися приміщення чоловічої частини дому — андрони. Їх стіни мали розписи у техніці фрески або енкаустики у структурному, а пізніше квітковому стилях, підлоги робилися з різнокольорової гальки на вапняному розчині у вигляді геометричних орнаментів або сюжетних сцен.

Описані житлові будинки відкрито в усіх північнопричорноморських містах та поселеннях[874], найцікавіші і краще досліджені — в Ольвії[875].

Значний інтерес з мистецького погляду викликають поховальні споруди, які відкрито у значній кількості і які завдяки специфіці свого розміщення дійшли до нас у досить збереженому вигляді[876].

Поховальні споруди складалися з двох частин — підземної і наземної. За характером вирішення наземної частини некрополі поділялися на курганні та безкурганні. У першому випадку над похованням робилися земляні насипи конічної форми, які обносилися по периметру кам'яними крепідами. Висота таких курганів іноді сягала 25 м. Але спосіб їх завершення нам невідомий. На безкурганних некрополях над похованням розміщувалися невеликі вівтарі, стели з архітектурним декором, зображенням померлого з його родичами, стели з поліхромним декором, іноді з зображенням портрета померлого (Херсонес), антропоморфні надгробки (Ольвія). На некрополі Херсонеса відомі також едикули, монументи портальної групи доричного або іонічного ордерів. На некрополях Боспору досить значного поширення набули стели з архітектурним декором у вигляді карнизів, фронтонів, акротеріїв, двоколонних портиків. Особливо відзначимо стелу із зображенням п'ятиколонного фасаду храму іонічного ордеру II ст. до н. е.[877].

Значний інтерес становлять також підземні частини поховальних споруд, особливо виконані з каміння. Така споруда, починаючи з IV ст. до н. е., складалася з поховальної камери та дромоса, або поховальної камери, вхідного тамбура та дромоса. Входи у тамбур іноді оформлювалися плоскими портиками. Поховальні камери звичайно мали прямокутну або квадратну у плані форму (виняток — камера Золотого кургану, яка у плані була круглою). Поховальні камери, а іноді й дромоси перекривалися уступчастими склепіннями. З IV ст. зрідка використовувалися й розпірні напівциліндричні склепіння, які отримали максимальне поширення лише наприкінці еллінської доби. Найвизначнішими пам'ятками, як з огляду на влаштування підземної частини, так і наземної, були Золотий та Царський кургани на Боспорі[878].

Золотий та Царський кургани мали купольні уступчасті склепіння та довгі дромоси. Камера Золотого кургану була у плані круглою, Царського — майже квадратною, через що будівельники були змушені зробити вітрила при переході від прямокутника камери до кола купола.

Найповніше уявлення про декоративні розписи стін нам дають склепи Боспору, де в елліністичний час панував структурний стиль. Це склепи 1908 р. на горі Мітридат, першого кургану Васюринської гори (№ 47) біля Анапи, на хребті Юз-Оба та ін.[879]. Розписи структурного стилю імітували знизу догори фундаментний ряд каменю, потім ортостатний, який перекривався знову рядом плит, укладених плиском, далі йшла кладка стіни, що увінчувалася невисоким карнизом. Кольорова гама була та сама, що у вже згадуваних розписах громадських споруд. А у склепі Васюринської гори було розписане й склепіння, яке імітувало синє небо в огорожі, наче подвір'я. Поступово до структурних розписів починають включати елементи квіткового стилю — вінки, рослинні гірлянди, квіти тощо. З II ст. до н. е. над структурними розписами нижньої частини стіни починають розташовувати сюжетні композиції, як, наприклад, сцена битви пігмеїв з лелеками у склепі, відкритому 1832 р. на північному схилі гори Мітридат у Пантикапеї.

У період інтенсивного розвитку північнопонтійських держав зберігалися традиційні навички в побуті і звичаях. Водночас з розквітом міст і урбанізацією поселень в елліністичний час було внесено багато змін у загальний образ життя їхнього населення. Економічна стабілізація сприяла налагодженню побутових умов багатьох громадян, а в деяких з них з'явилося бажання до розкоші й вишуканості, особливо у боспорської знаті.

Вже з початку V ст. до н. е. почалося масове сирцево-кам'яне наземне домобудівництво[880]. Такі будинки мали кілька приміщень, диференційованих за функціональним призначенням. Вони групувалися навколо внутрішнього двору, який з’єднувався з вулицею вузькими вхідними коридорами. В небагатьох випадках трапляються двоповерхові будинки; інколи перед житловими кімнатами розташовувалася пастада — закрита або відкрита у двір вузька прихожа. У дворах стояли дерев'яні або кам'яні підставки, нерідко схожі на канельовані колони, — для лутеріїв з водою, в які щоденно наливали морську чи дощову воду. За грецьким звичаєм, кожен, хто мав зайти у житлове помешкання, передусім мав обмити руки.

Будинки поділялися на три частини: чоловічу (андрон), жіночу (гінекей) та господарську. Стіни в багатьох приміщеннях покривалися штукатуркою, розписувалися у структурному стилі. Андрони часто мали галькові долівки з сюжетними або декоративними орнаментами. Так, андрон заможного херсонесита встеляла мозаїка з зображенням двох оголених жінок під час купання. Підвали, зокрема в Ольвії, також використовувалися для житла.

У всіх грецьких містах, в тому числі північнопонтійських, ойкос становив основу і честь сім'ї, яка була важливою складовою кожної держави[881]. В багатьох будинках були великі приміщення з вогнищем в центрі, де найчастіше збиралися всі члени сім'ї, готували їжу і навіть спали в холодну пору року. Тут відбувалися й церемоніальні дійства на _честь покровительки сім'ї Гестії, яка уособлювала домашнє вогнище, а також богинь Гекати, Деметри та Афродіти.

Для опалення використовували, крім відкритих вогнищ і печей, різного типу жаровні[882]. Найпоширенішими були бочковидні товстостінні керамічні посудини з боковими отворами, куди насипали вугілля. Сільські житла були набагато скромніші міських, але в елліністичний час чимало громадян Боспору, Херсонеса й Ольвії мали великі садиби з кам’яними будинками та дворами, встеленими плитами, а також садами за межами міста.