Розділ «Частина перша Населення України за доби раннього заліза»

«Мала Скіфія» на Нижньому Дніпрі

У П ст. до н. е. на невеликому відрізку Нижнього Подніпров’я — від городища біля с. Велика Знам'янка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області до городища Любимівка Каховського району Херсонської області на лівому березі Дніпра та від городища біля с. Гаврилівна Нововоронцовського району до поселення біля с. Львово Каховського району Херсонської області на правому березі Дніпра виникає неширока смуга осілості, відома під назвою «Мала Скіфія» на Нижньому Дніпрі. На сьогодні відомо 15 городищ і 3 безкурганні могильники. Ці городища виникли майже через століття після загибелі Великої Скіфії. Порівняння поселень IV ст. до н. е. та городищ II ст. н. е. дало змогу зробити висновок про те, що між ними зв'язку не було. Тобто, у II ст. до н. е. в Нижньому Подніпров’ї фіксується об’єднання зі сталим землеробсько-скотарським господарством — те, що називають стаціонарною осілістю, якої у середовищі скіфів-кочовиків не було. Єдина нитка, що нібито пов'язує ці пам'ятки, — деякі види ліпного посуду.

Однією з особливостей матеріальної культури «пізньоскіфських» городищ Нижнього Подніпров'я є їхня еллінізація. Вона виявляється не лише у пануванні гончарної грецької столової та кухонної кераміки і тари, а й у структурі поселень (наявність акрополя і передмістя), в плануванні акрополя, кам'яному будівництві, яке не було відоме скіфам.

Городища-фортеці, якими є пізньоскіфські пам'ятки, скіфи не будували ніколи. Степові кочовики не знали кам'яних оборонних споруд. Система фортифікації нижньодніпровських городищ — цілком відповідає античним традиціям.

Поховальний обряд, відомий за матеріалами Миколаївського, Золотобалківського та Червономаяцького могильників, демонструє багато варварських рис. Але в головному — у влаштуванні безкурганних могильників — вони знову ж таки відрізняються від скіфських поховальних пам'яток.

Наведені аргументи свідчать на користь гіпотези В. І. Гошкевича, який вбачав у мешканцях городищ Нижнього Дніпра переселенців-ольвіополітів, які з'явились тут після гетської навали[438]. Справді, Ольвія у II ст. до н. е. переживала далеко не кращі часи, і природно те, що частина її мешканців спробувала скористатися добре відомим їй шляхом по Дніпру, дійшла до порогів і закріпилась у добре схованих плавнями та кам'яними стінами городищах-фортецях. Таким чином, у II ст. до н. е. в Нижньому Подніпров'ї сформувався своєрідний «варварський» варіант античної культури.

Вважаючи, що основою економічного, політичного й культурного об’єднання у Нижньому Подніпров'ї була антична цивілізація, не слід відкидати факту наявності іноетнічного елементу серед населення цього регіону. Без сумніву, якась частина етнічних скіфів проживала у цих городищах. Можливо, разом з переселенцями з Ольвії у Подніпров'ї з’являються фракійці чи кельти. З цим етносом пов’язана група лощеної кераміки з рельєфним орнаментом, яка складає в матеріалах поселень досить значну частину[439]. На зв'язки з сарматами вказують могили з підбоями та прості ґрунтові ями нижньодніпровських могильників[440]. На дещо пізнішому етапі існування «Малої Скіфії» на Дніпрі простежуються деякі зв’язки з черняхівськими старожитностями[441].

Економічною основою цього об’єднання було скотарство та землеробство. Скотарі II ст. до н. е. втратили ті родючі угіддя, якими володіли скіфи IV ст. до н. е. на Нижньому Дніпрі. Невеликі плавневі смуги, які прилягають до високого правого берега Дніпра, могли прогодувати невеликі стада. А оскільки Степ був вже зайнятий сарматами, кочувати на великі відстані люди не могли й обмежувались плавневими пасовищами. Тому скотарство у II ст. до н. е. набуває відгінної чи навіть присадибної форми.

З часом збільшується значення землеробства, зокрема, вирощуванням пшениць різних видів. Змінюється й організація землеробського господарства — воно зосереджується у передмістях городищ, де розташовуються віддалені одна від одної садиби з житловими та господарськими будовами; до садиб прилягали невеликі засіяні ділянки. А весь масив передмістя оточувався невисоким земляним валом, який скоріше був межею, а не лінією оборони. В усякому разі він не зміг захистити мешканців передмістя Аннівського городища від нападу сарматів. На городищі простежено два шари пожеж, знайдено сарматські стріли, тоді як до акрополя нападаючі не вдерлися.

Крім землеробства та скотарства на городищах були розвинуті промисли — рибальство, збирання рослин та черепашок, мисливство. Причому склад кісткових матеріалів городищ свідчить про те, що у їжу вживали диких тварин. Ремісничі вироби надходили в основному з Ольвії та інших античних центрів. Вражає порівняно невелика кількість ліпного посуду та інших суто скіфських речей.

Поліетнічність населення Нижнього Подніпров'я у II ст. до н. е. — II ст. н. е. спричинилася до синкретизму «пізньоскіфської» культури. Ця особливість яскраво проявилась у релігії. У віруваннях мешканців нижньодніпровських городищ чільне місце займають землеробські культи. На це вказують знахідки предметів, пов'язаних із землеробською магією: ритуальні хлібці з відбитками зерна, жіночі статуетки тощо. Одна з особливостей «пізньоскіфських» пам’яток — знахідки біля вогнищ «коників» — брусків з грубої глини з голівками коней чи баранів на кінцях, які свідчать про шанування домашнього вогнища. Таким чином, у релігійних віруваннях мешканців Нижнього Подніпров’я в пізньоскіфський час відбулося змішування духовних надбань і греків, і скіфів, і фракійців.

Але найпотужніший шар духовної культури все ж таки був античним. Він охоплював не тільки релігію і світогляд. Ним просякнута вся побутова культура (кухонне та столове начиння, асортимент продуктів, що вживались). Без сумніву, антична, щоправда, дещо спрощена, організація садиби, її планування.

На городищах Нижнього Подніпров'я з'являються твори античного мистецтва. Тут знайдено мармурову голову Геракла, теракотові статуетки.

Нижньодніпровські городища II ст. до н. е. —II ст. н. е. існують як частина об'єднання племен і відіграють роль добре укріпленого кордону. Найімовірніше, це був східний кордон ольвійських земель. Кордон, який стримував одну за одною навали сарматів і який був знищений лише під час великого переселення народів.

«Мала Скіфія» в Криму

Наприкінці III — на початку II ст. до н. е. процеси седентаризації та консолідації скіфських племен призвели до виникнення пізньоскіфського царства в Криму. Головним осередком нового утворення, імовірно, було городище Керменчик-Неаполь, розташоване у південно-східній частині м. Сімферополя. Це поселення розміщувалося на крутому лівому березі р. Салгир і займало площу близько 20 га. Найбільші городища, що виникли не пізніше початку II ст. до н. е. також знаходились у Передгірському Криму (Кермен-Кир, Булганакське, Зміїне, Вишенне та ін.).

Скіфське царство у II ст. до н. е. складалося з декількох областей: Північно-Західний, Центральний та Південно-Східний Крим. Починаючи з І ст. до н. е. активно освоюється Південно-Західний Крим. Навколо городищ, яких зараз відомо близько 50, розташовувалися поселення відкритого типу, інколи їх було навіть декілька. Поблизу поселень знаходилися ґрунтові могильники (відомо близько 30), а також пізньоскіфські поховання в курганах (розкопано близько 60 насипів)[442].

Рис. 45. Культові речі пізньоскіфського часу.

Наприкінці III ст. до н. е. — на початку II до ст. н. е. сармати, мабуть, здійснювали набіги на території між Доном та Дніпром, а також діставалися Ольвії [IOSPE, І2, 32]. Військова загроза із Степу спричинилася до виникнення у Передгірському Криму оборонних ліній, здебільшого не розрахованих на античну облогову техніку. Водночас територія поселень починає забудовуватися окремо розташованими наземними спорудами та напівземлянками.

Є певна кількість письмових джерел, які дають змогу досить повно з'ясувати головні етапи історії Кримської Скіфії.

Аналіз політичної ситуації, а також археологічний матеріал свідчать про тісні стосунки Кримського Скіфського царства у першій половині II ст. до н. е. з Боспором та Ольвією. З Херсонесом, навпаки, відносини були напруженими. В цей час скіфи починають захоплювати сільськогосподарську територію цієї античної держави в Північно-Західному Криму. Проте наприкінці другого десятиріччя II ст. до н. е.[443] це було тимчасово припинено. Можливо, перерва пов'язана з укладеною 179 р. до н. е. угодою припонтійських правителів [Polib., XXXI, 6], яку підписали Херсонес та сарматський цар Гатал, а також окремою угодою Херсонеса з царем Понту Фарнаком I [IOSPE, І2, 402]. Ймовірно, ці події знайшли відбиток у яскравій легенді про сарматську царицю Амагу, що прийшла на допомогу Херсонесу [Polien., VIII, 56].

Рис. 46. Мармурова голова Геракла. Поселення Золота Балка.