Розділ «Сан-Франциско. Бунтарі, коди і пристрасть до експериментаторства»

У квітні 2003 р. відбулася презентація iTunes Store компанії Apple, і протягом перших шести днів через неї було продано мільйон пісень. У лютому 2006 р. через iTunes було продано вже мільярд цифрових файлів. Мільярдною піснею стала Speed of Sound гурту Coldplay.

Незважаючи на чутливість до мистецтва, Стів Джобс був безжальним бізнесменом, чиє не надто поважне ставлення до людей було добре відоме співробітникам Apple. Проте Джобс переконав фірми музичної індустрії і багатьох артистів у своєму пристрасному ставленні до музики. Видатні виконавці погодилися виступати у рекламних відео iPod. У 2006 р. в одному з рекламних кліпів з’явився навіть співак і автор пісень Боб Ділан. Соліст групи U2 Боно глибоко поважав головного дизайнера компанії Apple Джоні Айва. Коли Боно побачив спеціально створений для групи чорний iPod, який Айв привіз йому в Дублін, угода з Apple була майже готова. Персоналізована модель iPod допомогла переконати Боно.

Унікальна культура Стенфордського університету, що підтримувала творчий потенціал і підприємництво, народила Кремнієву долину, модель якої з перемінним успіхом намагалися копіювати в усьому світі. Проте за досягненнями Кремнієвої долини стоїть надзвичайна атмосфера, що панувала в районі затоки Сан-Франциско. Тут цінували творчість, провокативність, революційність і зневажливе ставлення до авторитетів. В області довгий час популярними були альтернативні стилі життя і контр-культури. Арун Рао, венчурний інвестор, що написав історію Кремнієвої долини, вважає, що її феномен не можна пояснити за допомогою абстрактних моделей зі шкільних підручників, тому що вихідним пунктом всього було середовище, де високо цінували творчість. Біт-культура, рух хіпі і громадянські рухи були частиною цього. Кремнієва долина народилася з нестабільної й анархістської активності, що сприяла обміну ідеями і винаходу нового.

Порівняно з рештою світу, в районі Сан-Франциско толерантно ставилися до нетрадиційності. Арун Рао використовує костюм і краватку як влучну алегорію. В Європі у багатьох галузях неможливо досягти успіху без костюма і краватки. Тому працівники, що одягаються краще, на думку Рао, часто є тими, хто досяг вершин в ієрархії європейських організацій. Тоді як у Каліфорнії навіть мільйонери одягаються в джинси та футболки.

Суворий дрес-код, напевно, не характерний для Скандинавських країн. До того ж увага Аруна Рао виявилася дещо поверхневою. У березні 2015 р. німецька компанія Bosch оголосила, що її співробітники не повинні використовувати краватку щодня.

Арун Рао вважає, що відмінними є також університети: в Європі вони досить бюрократичні, а в районі Сан-Франциско заохочують дослідників брати відпустки і створювати власні підприємства.

Традиційно інженери зосереджені лише на своїй галузі, іноді навіть занадто зосереджені. Інженери Кремнієвої долини обмінювалися ідеями не тільки зі своїми однокурсниками. Вони прагнули розвивати власну кар’єру радше вшир, а не вгору. На Східному узбережжі Сполучених Штатів Америки і в Європі корпоративна культура більш зосереджена на просуванні в середині організації. У такій культурі існує ризик, що кваліфікований інженер буде поганим керівником. У Кремнієвій долині, на противагу цьому, змінювали компанії і засновували нові. Там навіть існувало уявлення, що занадто довгий стаж роботи в одній фірмі невигідно виглядає в резюме.

На додаток до легкості переходу з одної компанії в іншу законодавство Каліфорнії також заохочує експериментувати. Каліфорнійські юридичні фірми спеціалізуються на стартапах, установчих документах нових фірм і немайнових правах. Законодавство приділяє особливу увагу правам дрібних фірм. Арун Рао вважає, що це спадщина тих часів, коли компанії у районі Сан-Франциско були змушені боротися з великими компаніями Східного узбережжя. Штат Каліфорнія почав приймати закони на захист прав невеликих підприємств. Наприклад, закон Каліфорнії забороняє антиконкурентні угоди, згідно з якими працівник не має права подаватися на роботу до інших фірм у тій самій галузі, що і його компанія.

Законодавство також полегшило приїзд іноземних експертів. На думку американського соціолога Річарда Флориди, Сполучені Штати вже давно залежать від китайських та індійських іммігрантів та їхнього професіоналізму. Він посилається на дослідження професора університету Берклі Анни Лі Саксеніан. Згідно з даними дослідження, китайці та індійці, яких Саксеніан називає «нові аргонавти», були задіяні приблизно у 25 відсотках усіх компаній-стартапів, започаткованих у Кремнієвій долині з 1980 по 1999 рр. Це принесло 17 мільярдів доларів щорічного доходу і близько 50 000 робочих місць. До 2005 р. цей показник становив уже 30 відсотків. У 1965 р. Immigration and Nationality Act спричинив збільшення кількості іноземців у районі затоки Сан-Франциско. Цим актом було відхилено попередню міграційну політику, відповідно до якої розміри етнічних груп повинні були залишатися сталими порівняно одна з одною, що обмежувало в’їзд іммігрантів, наприклад, з Південної Європи. Новий акт у подальшому дозволяв в’їзд іноземців за іншими критеріями відбору, такими як навички та родинні зв’язки. До Кремнієвої долини прибули ІТ-фахівці зі всього світу, особливо з Європи та Азії. На думку Аруна Рао, іммігранти добре адаптувалися до місцевої атмосфери.

Частиною культури Кремнієвої долини також є те, що невдачі не заборонені. Якщо ніколи не терпів невдачу, значить, ніколи не наважувався спробувати. Засновник компанії — виробника програмного забезпечення для підприємств BEA Systems Білл Коулман стверджує, що секрет Кремнієвої долини полягає в тому, що там вміли толерувати великі невдачі. Якщо потерпів крах, потрібно просто спробувати ще раз.

Сан-Франциско і Кремнієва долина утворюють цікаву пару. Один без одного вони не досягли б успіху.

Соціолог Річард Флорида вважає, що успіх Кремнієвої долини можна зрозуміти тільки у зв’язку з культурою експериментаторства району затоки Сан-Франциско, з видатними університетами, митцями, богемою і строкатими спільнотами. На території затоки гомосексуалісти та міські одинаки подорожують із Сан-Франциско до Кремнієвої долини. Ті, хто має родину, живуть у передмістях Кремнієвої долини і працюють у Сан-Франциско. Шарм і перевага території затоки в тому, що тут кожен може знайти щось для себе.

Згідно з теорією Річарда Флориди, місця, де є багато богеми, митців і представників меншин, завдяки ним стають привабливими. Ці спільноти не лише створюють зручності, а й прагнуть туди, де ці зручності пропонуються. Вони є вибагливими покупцями, що прагнуть до комфорту, автентичності та естетики. У таких місцях є також певного роду відкрите ставлення до новоприбулих, незалежно від їхнього етнічного або культурного походження. Оскільки митці, представники богеми і сексуальних меншин історично завжди були маргіналами, такі спільноти заохочують самодостатність і сприйнятливість. Вони побудували власні мережі з нуля і створили свої організації і фірми за власної ініціативи.

На думку Річарда Флориди, причина успішності району Сан-Франциско прихована не тільки в інтернаціональності і толерантному ставленні до іншості, а й у красі та розмірі території. Люди отримують заряд енергії від середовища, де живуть, де їм цікаво жити. Талановиті люди хочуть жити в тих місцях, де вони мають можливість реалізувати себе. Місця, які об’єднують різних талановитих людей, прискорюють економічне зростання регіону.

Коли велика кількість підприємців, фінансистів, інженерів, дизайнерів та інших творчих людей увесь час взаємодіють одне з одним на роботі та поза нею, нові бізнес-ідеї виникають, шліфуються, справджуються і, досягши успіху, поширюються. Коли кількість обдарованих людей збільшується і зв’язки між ними частішають, активність загалом зростає і прискорюється. Флорида вважає, що істотною умовою економічного зростання в сучасному світі є не те, де облаштувалася більшість людей, а те, де сконцентрована найбільша кількість талантів.

Сан-Франциско починаючи з 1980-х років переживає період злету, тому що туди з’їжджаються фахівці з усього світу. Вибухове зростання кількості IT-компаній привело в Сан-Франциско IT-мільйонерів, що хочуть насолоджуватися славнозвісним культурним життям Сан-Франциско. Мільйонери купують будинки, що сприяє підвищенню їхніх цін.

Збільшення витрат витіснило багатьох власників сімейного бізнесу, місцевих жителів і майстерні митців. Орендна плата збільшилася вдвічі в період 1995—1999 рр., а кількість виселень — в чотири рази. Місцевих жителів обурювало те, що молодим «барбі-дівчатам»-маркетологам і кодерам з п’ятнадцятигодинним робочим днем були байдужі соціальні проблеми. Письменники побоювалися, що місто ризикує стати нудним і буденним. Хоча піднесення закінчилося банкрутствами і до лютого 2001 р. понад 65 000 робочих місць було втрачено, протягом наступного періоду піднесення ціни продовжували експотенційно зростати.

Нині Сан-Франциско є одним з найдорожчих для життя міст США. Інформаційні технології, розвиток яких розпочався з рівності хіпі-культури, спричинили зростання нерівномірності рівня доходів. Нерівність викликала у людей гіркоту. Автобуси з працівниками Google і Facebook закидали камінням.

Чи втрачає Сан-Франциско те, за що воно так палко боролося: рівність, право на життя, право думати і жити на власний розсуд? На сьогодні інформаційні технології пов’язані також зі шпигунством, тотальним контролем і з безперервними автоматичними повідомленнями від дата-центрів. Коли повсякденне життя завжди залишає цифровий відбиток, особливо в Сан-Франциско, ми знову повертаємося до фундаментальних питань: чи насмілимося бути самими собою?