Розділ «Багдад. Місто миру»

Нам не слід соромитися визнання чи здобуття істини, хоч би звідки вона походила. Для шукача істини немає нічого кращого за саму істину, і не слід нехтувати істиною і зверхньо дивитися на тих, хто її висловив або передав: істиною нікого не можна принизити — навпаки, істина ушляхетнює кожного.

Аль-Кінді

Місто тисячі і однієї ночі було в IX ст. визначним центром торгівлі та науки.

Коли великий візир Ізноугуд зажадав стати халіфом, він зазіхає на місце доброго правителя Гаруна Ель Пуссаха[2]. В одній з найвідоміших у світі збірці казок «Історії тисячі й однієї ночі» згадуваний халіф, вбраний у біле, розважається на вулицях Багдада, поряд із ним — вірний радник Бармакід. Прообраз халіфа, Гарун аль-Рашид, не був настільки приємним, як його змальований казковий образ, утім, Багдад однаково був визначним центром торгівлі, науки та мистецтва свого часу.

Гарун аль-Рашид навряд чи повірив би своїм очам, якщо побачив би власне місто сьогодні, після доби деспотичного правління Саддама Хусейна, після численних військових конфліктів і терористичних актів. За сумною іронією долі, 1300 років тому, коли Багдад було засновано, йому дали назву Мадінат аль-Салаам — «Місто миру». Пізніше Багдад змінив ім’я, взявши назву сусіднього селища.

Гарун аль-Рашид народився за часів так званої Золотої доби ісламу, коли митці, інженери, вчені, поети та купці надихали одне одного до створення нового світосприйняття, запозичуючи традиції Вавилонії, Риму, Греції, Індії, Персії, Єгипту, Північної Африки та Візантії.

Для Багдада та інших розвинених міст регіону розташування на берегах двох великих рік, Тигру та Євфрату, виявилося одночасно благословенням і прокляттям. Місцевість між Тигром і Євфратом родюча та благодатна. Не дивно, що Едемський сад, за переказами, перебував саме тут. Звідси до інших мов увійшло слово «рай», що авестійською перекладається як «захищений сад». Завдяки Тигру та Євфрату ця територія дістала свого часу грецьку назву Месопотамія, тобто «Земля між ріками». Завдяки своєму розташуванню в Едемському саду Багдад отримав змогу користуватись іригаційними системами та каналами, збудованими за часів попередніх культур.

На берегах двох рік за різних століть існували найбільші міста світу та визнані центри цивілізацій. Мабуть, у жодному іншому місці на ділянці площею в декілька сотень квадратних кілометрів не зустрінеш такої великої кількості руїн, що нагадують про величну історію. За тридцять п’ять кілометрів на південь від Багдада — залишки величезної вхідної брами. Це був проїзд до міста Ктесифон, столиці Парфії та імперії Сасанідів. Воно було найбільшим у світі у VI ст., проте перетворилося майже на місто-привид, коли було засновано Багдад. П’ятдесят кілометрів од Ктесифона на південь, на березі Євфрату, можна побачити руїни Вавилона — найбільшого у світі у XVII та VII ст. до н. е. Ще далі, на відстані ста кілометрів уздовж Євфрату на південь, залишилися руїни Урука. П’ять тисяч років тому це була столиця Шумера, найбільша метрополія свого часу. На смузі завдовжки лише двісті кілометрів між двома річками були розташовані чотири найбільших міста тодішнього світу. З них лише Багдад заселений і дотепер.

Торговець прянощами, приїхавши до Багдада, на своєму шляху до центру міста бачив спершу численні торгові місця, суги, канали та площу книжкового ринку. Потім він проїжджав повз ларьки з вуличною їжею і квартали торговців тканинами та ювелірів. У середмісті височіли мечеть і палац правителя, знаний під назвою «Золоті ворота». Діаметр центру міста становив чотири кілометри. У ньому було багато парків, садів і пішохідних вулиць. За межами міських мурів, на берегах Тигру, стояли чепурні будинки, куди принци та принцеси, а також інші заможні громадяни втікали від шуму великого міста.

Силует Багдада, крім мечеті, прикрашали церкви та синагоги. Мощеними та освітленими вулицями прогулювалися понад шість тисяч студентів зі всього світу. На пожертви багатих городян утримували безкоштовні лікарні та годували бідних студентів. У Багдаді було також чимало винних крамниць і таверн. Виготовленням вина опікувалися християни, а продажем — зороастрійці та євреї. Поети ж на кшталт Омара Хайяма залюбки споживали його. Правителі ліберально ставилися до вживання вина, що, поза сумнівом, відбивало мультикультурні настрої в імперії.

Повна протилежність європейським містам, де було заведено виплескувати нечистоти прямо на брудні вулиці, відчувалася у повітрі у прямому сенсі. У місті було понад дві тисячі лазень, а каналізаційні споруди ховалися під землею. Аміра Беннісон, дослідниця арабської культури, зазначає, що за багатством, розмірами та вишуканістю з містами правителів династії Аббасидів могли змагатися лише міста Давнього Китаю. До XII ст. у них були прекрасні системи водопостачання та каналізації, а також розкішні зелені насадження. Мусульмани уявляли собі рай у вигляді бездоганно доглянутого саду, і вода, що струменіє по всіх усюдах, становила його невід’ємну частину. У посушливих і спекотних районах ісламського світу постачання питної води спраглим було священним обов’язком. Вода використовувалася також для релігійних ритуалів. За свідченням Беннісон, саме практичне, символічне та ритуальне значення води стало причиною такого самовідданого відношення до будівництва систем водопостачання, в чому Аббасиди виявили справжню геніальність. Воду подавали акведуками, каналами та глибокими колодязями. У мечеті розташовувалися громадські ванні кімнати, а в кварталах — лазні, оснащені кранами з гарячою та холодною водою.

Марнотратний триб життя та розваги місцевої аристократії лягли в основу багатьох захопливих історій. Так, книжка аль-Шабустина «Кітана аль-Діярат» («Монастирська книга») — це своєрідний тур кращими гостьовими будинками Багдада, багато з яких належали християнам.

Містяни зустрічалися у приватних садах біля лазень. Будинки багатіїв були оточені подвір’ями, що слугували центрами суспільного життя. Сади прикрашали павільйонами, шатрами та килимами. Доглянуті стежки в садах простиралися серед ароматних трав, троянд і квітучих апельсинових дерев. Саме життя було наче танок з-поміж троянд, особливо коли до свята долучалися співці та поети.

Час від часу люди збиралися у будинках для навчання. Учитель та учні сідали колом на килим, запалювали масляну лампу, пригощалися вином і фруктами. Курилися ароматичні пахощі. Коли було досхочу розказано й обговорено, виносили лютню і кожен по черзі починав грати та співати. Коли наставав час спати, спекотними літніми місяцями багато хто обирав місцем для сну дах власного будинку. Побудованих із саману одноповерхових будинків із пласким дахом у Багдаді була сила-силенна.

Вочевидь Багдад був у X ст. найбільшим містом у світі та першим в історії людства мегаполісом із населенням понад мільйон мешканців. Тож як Багдад став таким визначним і космополітичним містом?

---

Захоплення влади і нова династія

---

У 661—750 рр. арабським світом правила династія Омейядів із Дамаска. Нащадок Аббаса, дядька пророка Мухаммеда, Абу аль-Аббас здійняв у 746 р. повстання та проголосив себе халіфом. У 750 р. його загони перемогли війська Омейядів у битві на берегах річки Великий Заб, притоки Тигру. Абу аль-Аббас зійшов на престол і відтак започаткував правлячий рід Аббасидів.

У 762 р. брат і наступник аль-Аббаса, аль-Мансур, вирішив побудувати Багдад як нову столицю халіфату. Халіф мудро визначив місце його розташування. Багдад було засновано там, де ріка Тигр розливається завширшки на понад триста метрів. Поблизу міста проходив Хорасанський шлях, що з’єднував караванові шляхи з Єменом, Сирією та Єгиптом. Від Анбарських воріт побудували міст над каналами до Євфрату, другої великої ріки.

Караванові шляхи та водні канали забезпечували торгові місця біля міських воріт купцям і товарам, що прибували постійним потоком. З Африки везли золото та слонову кістку, з півночі — хутро. У багдадців також були налагоджені міцні зв’язки зі Сходом. У порту Багдада стояли сотні торгових кораблів, зокрема китайські джонки. Тільки в китайському місті Гуанчжоу (Кантон) у IX ст. мешкало понад сто тисяч арабів, персів і євреїв. Вони прибували туди на арабських торговельних суднах. Торгові зв’язки надихнули багдадських поетів на складання історій про Синдбада Мореплавця.

У євреїв були тривкі торгові зв’язки на Середземному морі та в акваторії Індійського океану. Іудейські купці зустрічалися в Багдаді. Коли віч-на-віч поспілкуватися не таланило, з караванами передавали листи, що містили інформацію про доставку товару, роздрібних торговців і наявну ситуацію ринку. В них також були поради, як краще порозумітися з місцевими чиновниками.