Розділ «Сан-Франциско. Бунтарі, коди і пристрасть до експериментаторства»

15 листопада 1971 р. Intel випустили перший у світі процесор на одному кристалі та перший комерційний мікропроцесор, розроблений Федеріко Фаджином 4-бітний Intel 4004. У сучасних процесорах усі частини упаковані в одну інтегральну схему, отже, вони є мікропроцесорами. Процесор (Central Processing Unit, CPU, тобто центральний процесор) — одна з основних складових комп’ютера, саме він виконує команди комп’ютерної програми, записані машинною мовою.

16-бітні x86 процесори компанії Intel здійснили революцію у галузі використання персональних комп’ютерів. Мікропроцесор 8086 компанії був представлений у 1978 р. і використаний у перших персональних комп’ютерах IBM. Чип довжиною в сантиметр містить понад 2000 транзисторів. У 1986 р. Intel вивела на ринок процесор 80386, в якому було вже 1,2 мільйона транзисторів. Він був у 50 разів швидшим за 4004.

Термін «Кремнієва долина» став відомим широкому загалові, коли Дон Гефлер опублікував у 1971 р. у щотижневику Electronic News низку статей, присвячених підприємницькій і науково-дослідницькій діяльності регіону. У Кремнієвій долині сформувалася унікальна культура конкуренції і співробітництва. Компанії-стартапи дуже ревно захищали таємниці, але в той же час знали, над чим працювали колеги, і могли швидко знайти партнерів. Наприкінці робочого дня працівники Долини зустрічались у барах, де пліткували й обговорювали нові винаходи.

Фредерік Терман: з дослідницьких лабораторій — до офісів компаній

Коли Фредерік Терман став ректором Стенфордського університету, він чимдуж намагався привабити обдарованих людей до Стенфорда. Він не був адміністратором, що скрупульозно дотримується всіх правил і норм і для якого контроль доступу до інформації важливіший за продуктивність роботи. Найкращим ученим Терман не платив зарплатню в повному обсязі: лише половина виплачувалася з бюджету Стенфорда, решта — з коштів компаній-спонсорів. Так Терман хотів надати можливість дослідникам самостійно працевлаштовуватися також за межами університету.

Терман опікувався працевлаштуванням інженерів — випускників Стенфордського університету. Його непокоїло, що його кращі учні повинні були в пошуках роботи вирушати на Східне узбережжя. Тому він вирішив створити перший у світі індустріальний парк на основі високих технологій, Stanford Research Park, завданням якого було розвивати професіоналізм і створювати робочі місця в сере­довищі Стенфорда.

Терман хотів бачити на цій території лише високотехнологічні компанії, що співпрацювали б зі Стенфордом на взаємовигідних умовах. У 1953 р. Varian Associates стала першою компанією, що відкрила свій офіс на територію парку. Згодом до неї приєднались інші компанії, наприклад Eastman Kodak, General Electric, Preformed Line Products, Admiral Corporation, Lockheed і Hewlett-Packard.

Тут був хай-тек не лише у сфері інформаційних технологій. Фредерік Терман зробив обладнання кафедри хімії Стенфордського університету одним з найкращих у світі. Він переманив до Стенфорда Карла Джерассі.

Джерассі, віце-президент компанії Syntex, що мала штаб-квартиру у Мексиці, привіз із собою до Стенфорда уругвайця Алехандро Дзаффароні, заступника генерального директора компанії Syntex. У 1944 р. Syntex заснував Расселл Маркер, що отримав напівсинтетичний прогестерон з мексиканського ямсу.

Синтетичний прогестерон, прогестин, став справді революційним винаходом. У 1951 р. співробітники Syntex отримали патент на прогестин перорального застосування. Це був засіб оральної контрацепції, який Syntex почала виробляти першою в світі.

Фредерік Терман прагнув поєднати наукову діяльність Стенфорда з підприємництвом. У Стенфорді зрозуміли, що нові винаходи повинні бути матеріально вигідними всім сторонам: і університету, і компанії, і самому дослідникові. Проте вчені не зацікавлені витрачати свій час на маркетинг, патентні справи і бюрократію. Тому Стенфорд найняв фахівців, що піклувалися про комерціалізацію винаходів. У 1968 р. інженер Нільс Реймерс, випускник Стенфордського університету, заснував у Стенфорді заклад з ліцензування. Реймерс добре уявляв, як перенести технології з дослідницьких лабораторій до офісів компаній. Він хотів, щоб користь від нових винаходів отримували всі учасники процесу і щоб це сприяло подальшим дослідженням.

У Стенфорді дослідник отримував третину прибутку від винаходу, все решта отримували компанія, що використовує винахід, і Стенфордський університет. Геніальна ідея Реймерса полягала в тому, що частка Стенфорда відходила не адміністрації університету, а тому закладові, дослідник якого був автором винаходу. Потім ця дослідницька установа могла використовувати гроші на свій розсуд. Це відкривало нові можливості для працевлаштування студентів у компаніях, а також шляхи для нових фінансових потоків. Завдяки моделі, розробленій у Стенфорді, прибуток, який отримували дослідники, надихав їх продавати власні винаходи. Адміністративні формальності можна було передати до рук зовнішніх експертів.

Ліцензійні агенти повинні були мати досвід у сфері промисловості, науки та маркетингу. Вони мусили спілкуватися мовою, зрозумілою як дослідникам, професіоналам промисловості, патентним юристам, так і держслужбовцям. Вони самостійно займалися всіма роялті та платіжним оборотом, контрактами й управлінням проектів. Варто зазначити, що у Стенфорді ніколи не було правил секретності щодо винаходів, і нові застосування винаходу не обов’язково охоплювала одна й та сама ліцензія. На веб-сторінці Стенфорда однозначно повідомляється: у Стенфорді ніхто не може і нікому не дозволено перешкоджати дослідникові обговорювати свій винахід або публікувати присвячені йому наукові статті.

Неупередженість і відкритість новим тенденціям виявлялися в університетах і на підприємствах району Сан-Франциско. Важко вдавати з себе відкритого і неупередженого, якщо ти таким не є. Фредерік Терман умів об’єднувати людей і допомагати їм продукувати бізнес-ідеї. Він був хедхантером, агентом і продюсером, не зосередженим на особистій вигоді, а щиро мотивованим спільним благом. Кожного дня він працював і не бачив потреби у відпустці. «Чому це раптом? Робота набагато цікавіше», — казав був він.

Отже, технологія існувала. І тепер поряд із великими організаціями на сцені з’явилися звичайні користувачі. Ці звичайні користувачі мали незвично довге волосся.

Залишайтеся голодними, залишайтеся божевільними

Whole Earth Catalog був проектом випускника Стенфордського університету біолога Стюарта Бранда. Відповідно до назви Whole Earth Catalog був журналом-каталогом, що охоплював усе можливе між небом і землею. В 1966 р. Бранд розгорнув публічну кампанію, метою якої було змусити NASA зробити фотографію земної кулі, першу в своєму роді. Він уважав, що фотографія могла би стала потужним символом, свого роду закликом для людей усього світу ділитися спільними захопленнями. NASA погодилося на пропозицію Бранда, і супутник ATS-3 сфотографував Землю. Фотографія потрапила до першого числа Whole Earth Catalog, який побачив світ восени 1968 р. Того ж року Вільям Андерс, астронавт програми Apollo-8, зробив знімок Землі з орбіти Місяця. Ця світлина була опублікована на обкладинці весняного номера 1969 р. Це була перша фотографія Землі, зроблена людиною.

Стюарт Бранд не обмежувався лише філософськими питаннями. Він уважав, що його журнал зі статтями, присвяченими проблемам довкілля, мистецтву і суспільству, допоможе навіть оновити американську промисловість. Наче людина епохи Відродження у майстернях Флоренції, Бранд вірив, що людина здатна змінити своє майбутнє, працюючи на себе. Дух Whole Earth Catalog був зухвало-впевненим і сповненим віри у майбутнє. Журнал рекламував культуру «зроби-це-сам», користування власними інструментами і розподіл ресурсів, але протестував проти одноманітності та втручання «згори». Бранд писав, що йдеться про атмосферу обізнаності, в якій розвиваються особисті навички. В атмосфері обізнаності людина владна сама визначатися зі своїм навчанням, вносити корективи у своє середовище, знаходити власне натхнення й розділяти цю пригоду з ким заманеться.

Для підтримки цієї особистої реалізації в каталозі були наведені найрізноманітніші «інструменти». Деякі з них були класифіковані як інформаційні інструменти: це були книжки, карти, професійні журнали, курси та тренінги. Практичні інструменти охоплювали геть усе: від знаряддя для садівництва до бензопил, від матеріалів із вуглецевого волокна до інструментів для кемпінгу та гончарного кола. Список також містив ранні моделі синтезаторів і персональних комп’ютерів. Надихаюча пристрасність журналу і заохочення до жаги експериментаторства особливо виявилися в останньому випуску 1974 р., що проголошував: «Залишайтеся голодними, залишайтеся божевільними».

Рух Whole Earth Catalog привертав до себе увагу людей, різних за характером і зовнішнім виглядом. Один із прихильників руху вештався босоніж кампусом Берклі, одягнений в індійську туніку, мився рідко, а їв тільки овочі. Він вживав ЛСД і проводив час із Джоан Чендос Баез, музиканткою і політичною активісткою. Стів Джобс відвідував медитаційні ретрити і вивчав дзен-буддизм під керівництвом японського дзен-майстра Кобуна Чино Отогави. Останній дуже вплинув на картину світу Стіва Джобса, в центрі якої перебували спонтанність, інтуїтивність і простота. Його улюбленим журналом був Whole Earth Catalog. Стів Джобс, засновник Apple, найдорожчої у 2015 р. компанії у світі, у своїй знаменитій промові перед випускниками Стенфордського університету у 2005 р. назвав Каталог Біблією молоді, джерелом натх­нення та ідеалізму.