Розділ «Ханчжоу. Роздуми у чайних кімнатах»

Недостойного можуть нагородити або залишити без нагороди. Якщо його нагороджують, зневажають вимоги звичайної людської природи. Невинного можуть покарати або залишити без покарання. Якщо його карають, переходять межі справедливості. Коли зневажаєш вимоги звичайної людської природи, не втрачаєш благородства; коли переходиш межі справедливості, приєднуєшся до когорти тиранів. Тому можемо переходити межі звичайної людської природи, проте межі справедливості переходити не варто.

Су Ши

Ханчжоу був у XI ст. одним із найбагатших і найбільших міст світу. Уряд династії Сун високо цінував чиновників, здібних до написання віршів.

Серед хвилястих гір і пишних долин розташований чарівний Ханчжоу. Місто є одним з найпопулярніших туристичних об’єктів Китаю, відоме своєю давньою архітектурою і чарівними садами. На березі озера Сіху («Західного озера») розташовані численні чайні кімнати, де туристи смакують місцевий чай «Лун Цзин» («Колодязь Дракона»). Посічене чайне листя заварюють нетривалий час у зелених фарфорових чашках. Цим чаєм насолоджуються у Ханчжоу вже понад тисячу років. Місто, назване італійським мандрівником Марко Поло найшляхетнішим і найпрекраснішим у світі, було столицею Китаю династії Сун починаючи з 1167 р.

Краса Ханчжоу — це спогад про добу, що цінувала поезію та освіту понад усе. Три століття правління династії Сун були одною з найбільш активних, інноваційних і багатих епох. За часів цієї династії китайці навчилися жити у найбільших містах світу, Кайфені та Ханчжоу, та насолоджуватися їхнім захоплюючим культурним життям.

Ханчжоу справив велике враження на Марко Поло. Навіть переживши часи своєї величі, місто зачарувало мандрівника вимощеними камінням вулицями, численними харчевнями та лазнями. Марко Поло назвав його Кінсаї.

Сюди переселялися численні філософи, мислителі та письменники. На вузеньких вуличках Ханчжоу була сила-силенна чайних кімнат, одна краща за одну, в яких місцева еліта започаткувала товариства та дискусійні клуби. У тексті 1235 р. згадуються поетична спільнота Західного озера, буддійське чайне товариство, клуб фізичної культури, спільнота окультистів, товариство молодих жінок, клуб екзотичної їжі, рослинницька та садівнича спільнота, клуб збирачів антикваріату, клуб поціновувачів коней, товариство витонченої музики.

Ця столиця царства У Юе вже у X ст. була одним з найважливіших центрів Південного Китаю. Місто приваблювало вчених з усього Китаю, Японії, Кореї та Монголії. Коли Ханчжоу в 978 р. перейшов під владу династії Сун, він зберіг свій важливий статус заможного міста на півдні царства, що спеціалізувалося на торгівлі з іноземцями. Столицею царства Сун стало північне місто Кайфен. Імператор Тайцзун постійно розширював кордони царства від Кайфена на південь до Кантона, що не мало відповідників у історії Китаю, тому що відбулося порівняно мирно, ба навіть цивілізовано.

---

Друковане слово

---

На думку спеціаліста з історії Китаю Дітера Куна, XI ст. династії Сун було з огляду інтелектуальних здобутків одною з найбільш захоплюючих та активних епох в історії людства. Значного імпульсу такій креативності додав один важливий винахід.

Усього за сім років до того, як засновник династії Тайцзу став до влади, у 954 р. чоловік на ім’я Фен Дао завершив збірку класичних текстів. Він вирізав тексти рельєфними літерами на дерев’яних плитах і видрукував усього Конфуція, а також майже всю відому на той час китайську літературу.

Друкарська справа надзвичайно зацікавила імператора Тайцзу, який захоплювався різними релігіями та філософськими течіями й був толерантний до них. У 971 р. Тайцзу наказав надрукувати китайське видання буддійського канону «Трипітака». Його було висічено на 130 000 дерев’яних дощок і завершено у 983 р.

В епоху Сун друк книжок вийшов за межі стін буддійських монастирів і став доступним усім. Письменність ширилась бурхливими темпами. Винайшли набір за допомогою змінних рухливих літер, що значно покращило та пришвидшило процес друку. Так було розпочато перше в світі промислове виробництво друкованих книжок і розвиток приватної поліграфічної промисловості.

Держава сприяла друкові класичних творів. До того ж замовляли великі енциклопедії: першу енциклопедію, в якій була здійснена спроба охопити всі знання, відомі на той час, було видано в 981 р. У XII ст. видали збірку з архітектури, а також праці з медицини, зоології, ботаніки.

Стереотипний друк знизив ціну книжок на дев’яносто відсот­ків, утім, видавцям вдавалося отримувати прибутки. Надруковані книжки значно збільшили цікавість до навчання та літератури. Стереотипний друк дав імпульс культурі освіченості, що популяризувалася династією Сун. На зміну престижності військової кар’єри прийшло дещо абсолютно інше. Пензель став важливішим за меч.

---

Від екзаменів до процвітання

---

Засновник династії Сун, Тайцзу, був надзвичайно шанованим правителем. Завдяки його харизматичності та довірі до нього військові покликали Тайцзу стати імператором. У 960 р. власні вояки вмовили його, на той час командувача урядового палацу в Кайфені, взяти владу до рук. Тайцзу погодився лише за умови, що військові дадуть обіцянку не завдавати шкоди родині правителя, урядовому палацові, а головно жителям Кайфена. За шістнадцять років свого правління Тайцзу кардинально реформував систему управління. Він не визнавав політичних методів призначення на посади в державі, що були поширені за часів династії Тан. Тайцзу прагнув, аби вплив командирів і шляхетних родин в уряді зменшився. Тепер до уряду потрапляли тільки найбільш кваліфіковані, обдаровані та освічені особи.

Засновник династії Сун, Тайцзу, не визнавав політичних методів призначення на посади у своєму уряді. До уряду потрапляли лише найбільш кваліфіковані особи, які подолали суворі вступні іспити. Робота невідомого автора, бл. 1000 р.

Тайцзу вирішив утілити в життя вчення Конфуція, ставлячи собі за мету користь для суспільства. Конфуцій казав, що навчання без міркування даремне, а міркування без навчання — небезпечне.

Чиновницький апарат за проектом Тайцзу ґрунтувався як на міркуванні, так і на навчанні. За основу було взято надруковані класичні тексти з конфуціанства, які стали доступні будь-кому.

Бажаючі робити кар’єру держслужбовця повинні були складати суворі вступні іспити. Ці іспити значно відрізнялися від тих, що зазвичай пропонують сучасні компанії з підбору персоналу для оцінювання рівня підготовки працівників. Оцінювання було максимально неупередженим і базувалося на здібностях кандидата. Ніхто, навіть імператор, нічого не знав про особистість претендента. На вступних іспитах прагнули викоренити панібратство, тому імена здобувачів тримали в таємниці. Лише результати мали значення.