Розділ «Сан-Франциско. Бунтарі, коди і пристрасть до експериментаторства»

Один з чисел Whole Earth Catalog за 1969 р., на обкладинці якого — перша кольорова світлина Земної кулі, зроблена людиною. Землю сфотографував астронавт програми Apollo-8 Вільям Андерс напередодні Різдва 1968 р. з орбіти Місяця. Світлина відома під назвою «Earthrise». На думку пейзажного фотографа Галена Роуелла, це найбільш вра­жаюча фотографія природи з усіх коли-небудь зроблених

Найхарактернішою рисою району затоки Сан-Франциско була здатність людей надихати і надихатися. Випускник університету Берклі, доктор електротехніки, дослідник Стенфордського університету Дуглас Енгельбарт проводив у 1968 р. у виставковому центрі Сан-Франциско презентацію, яку він назвав «матір’ю всіх демонстрацій». У проекті SRI (Стенфордський дослідний інститут), який спонсорувався NASA, він насправді показав сучасний комп’ютер у роботі. Під час демонстрації він представив комп’ютерну мишу, гіпертекст, електронну пошту і відеоконференції. Натовп аплодував йому стоячи.

Через рік Енгельбарт переїхав з Берклі до Стенфордського дослідного інституту, який став одним із перших двох вузлів мережі ARPANET (Advanced Research Projects Agency Network). Створена для військових досліджень США ARPANET була попередником інтернету. За допомогою мережі лабораторію Енгельбарта 29 жовтня 1969 р. з’єднали з лабораторією університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі.

У Берклі та Сан-Франциско почали з’являтися ідеалісти, що мріяли побудувати комп’ютер, здатний думати самостійно. Спільноти студентів і ентузіастів протистояли владним елітам. Вони воліли, щоб кожен мав рівний доступ до джерел інформації. Технології повинні бути доступними і відкритими, а не таємними і підконтрольними.

Нові винаходи виникали завдяки незалежним ентузіастам, які працювали за межами великих організацій. Багато з них не мали вищої освіти або досвіду в бізнесі. У 1975 р. друг Стіва Джобса, студент Берклі Стів Возняк почав відвідувати Home Brew Computer Club, де був представлений комп’ютер Altair 8800. Він також бачив, як працює мережа ARPANET. Вона об’єднувала з десяток комп’ютерів, і якщо хтось із користувачів хотів пограти через мережу в шахи з комп’ютером, що знаходився в Бостоні, це було можливо. Возняк був уражений і хотів створювати такі ж самі речі. Оскільки він мав обмаль грошей, то ретельно вивчив конструкцію машини Altair і сконструював власний термінал, використовуючи телевізор і клавіатуру. Так народився пристрій, що отримав назву Apple I. Коли Возняк і Джобс презентували пристрій на зустрічі у Home Brew Computer Club, комп’ютерний дилер Пол Террелл висловив бажання укласти угоду з Джобсом. У грудні 1975 р. Террелл взяв на продаж п’ятдесят пристроїв у свій магазин The Byte Shop у Кремнієвій долині. Наступного року Стів Джобс і Стів Возняк заснували в Пало-Альто компанію Apple, перший офіс якої розташовувався в гаражі батьків Джобса. Як і гараж Г’юлета і Паккарда, сьогодні цей гараж також офіційно визнаний історичною пам’яткою. У 1977 р. компанія Apple випустила спроектовану Возняком машину Apple II. Це був перший домашній комп’ютер, здатний відображати кольори.

Венчурний інвестор Артур Рок почав фінансувати діяльність компанії Apple навіть незважаючи на те, що Стів Джобс був у його очах смердючим хіпі, що втік з Індії. Утім, Apple II справив сильне враження на Рока. Малоймовірно, щоб Стів Джобс і Стів Возняк змогли б отримати фінансування деінде, крім району затоки Сан-Франциско, де поблажливо ставилися до хіпі. Натхнена рухом андеґраунду і хіпі культура самвидаву, гаражні групи, піонери ІТ-індустрії, насправді були не надто далекими одне від одного. Останні вірили у відкритий вихідний код, у власну розробку програмного забезпечення і свої фірми, працюючі у гаражах.

---

Здатність надихати і надихатися

---

Славнозвісну демонстрацію Дугласа Енгельбарта дивився математик і колишній джаз-гітарист Алан Кей. Кей був у захваті від ідей Енгельбарта. Він був упевнений, що на продаж потрібно запропонувати персональний комп’ютер із власною пам’яттю і центральним процесором. У 1971 р. Кей улаштувався на роботу до приватного дослідницького центру, який відчинив свої двері поблизу Стенфордського університету роком раніше. Також частина дослідницької групи Енгельбарта перемістилася туди. Це був PARC (Palo Alto Research Center), дослідницький центр компанії Xerox, що виготовляла копіювальне обладнання.

Засновник PARC Джек Голдман попервах хотів розташувати центр в університетському містечку Єль на Східному узбережжі, але був роздратований зарозумілістю адміністрації Єльського університету. PARC був вражаючим експериментом. Голдман заявив керівництву: протягом п’яти перших років у центрі не може бути створено нічого бізнес-рентабельного. Однак якщо і протягом десяти років не з’явиться нічого суттєвого, це означає, що на посаду керівника найнято неправильну людину.

Xerox щедро фінансував діяльність центру, працівники тут отримували дуже достойні заробітні плати. Про дослідників добре піклувалися. Вони могли виконувати свою роботу без суворих інструкцій і жорстких термінів. Особливо цінувалася свобода експериментів.

Керівник комп’ютерної лабораторії PARC і один з розробників мережі ARPANET Роберт Тейлор створив унікальну корпоративну культуру. Тейлор, що вивчав психологію і математику, був веселою і надихаючою людиною. Він відвідував конференції у пошуках нових талантів. Саме завдяки йому Дуглас Енгельбарт отримав фінансування своїх експериментів у рамках проекту ARPANET. У PARC Тейлор започаткував «творчі сутички», тобто дискусії, в яких члени групи кидали виклик і ставили під сумнів ідеї один одного. Однак після цього вони повинні були захищати позицію опонента. Тейлор умів скерувати аргументи колективу в дружніх поєдинках і надихнути їх на співпрацю.

Результати не змусили на себе чекати. У 1973 р. у PARC винайшли лазерний принтер, що підключається через комп’ютерну шину. За допомогою Ethernet, цієї першої у світі локальної мережі, всі комп’ютери, підключені до неї, мали можливість друкувати на одному лазерному принтері.

Того ж року PARC представив перший оснащений клавіатурою персональний комп’ютер. Він мав графічний інтерфейс користувача, де за допомогою миші можна було клікати по вікнах на екрані. Комп’ютер отримав назву Xerox Alto.

Проте керівники Xerox взагалі не зрозуміли, про що йдеться. Генеральний директор компанії Xerox Арчі Мак-Карделл, аудитор за фахом, не був знайомий з новою технологією. Співробітникам PARC повідомили з головного офісу в Нью-Йорку, що комп’ютери ніколи не будуть настільки ж важливі для суспільства, як копіювальні машини.

Батько персональних комп’ютерів: Xerox Alto. Перший комп’ютер серійного виробництва з клавіатурою, мишею, графічним інтерфейсом користувача і програмним забезпеченням для обробки текстів. Файли можна було роздруковувати через мережу Ethernet на лазерному принтері. Це було у 1973 р.

У 1978 р. на конференції Futures Day во Флориді тридцять машин Alto експонували як презентаційні моделі для всіх бажаю­чих спробувати працювати на них. Керівники компанії Xerox із Нью-Йорка, які всі були чоловіками, не дуже зацікавилися пристроями. Натомість їхні жінки почали пробувати користуватися комп’ютерними терміналами, оснащеними мишами. Роберт Тейлор, що прибув на захід інкогніто, зрозумів, що менеджери не сприйняли Alto серйозно. За переконанням керівників Xerox, друк на екрані термінала був роботою для секретарок.

Крім того, компанія Xerox мала жорстку організаційну культуру. Моделі Alto треба було виготовляти в Далласі, де спеціалізувалися на друкарських машинках. Проте даллаські керівники чинили опір виробництву комп’ютерів, адже друкарські машинки продавалися добре і менеджери отримували пристойні бонуси від продажів.

Лише лазерний принтер потрапив у виробництво. Співробітники PARC запропонували головному офісу Xerox в 1979 р. створити свою власну венчурну інвестиційну компанію, яка б почала фінансувати діяльність PARC. У Xerox відмовилися, що стало найбільшою в історії компанії помилкою. Технологію вкрали Білл Гейтс з Microsoft і Стів Джобс з Apple. У 1979 р. Джобс відвідав дослідницький центр PARC. Завдяки акціям Apple він дістав дозвіл зазирнути у святая святих. Джобс робив багато нотаток...

Джобс надихнувся побаченими у PARC графічним інтерфейсом користувача і бітовими картами, які дозволили додати на екран вікна, по яких можна клікати комп’ютерною мишею. Бітові карти, що складалися з пікселів, уможливили шрифти, форматування та графіку. На дисплеї були кумедні іконки для документів і папок. Особливо Джобсу сподобався кошик, але він одразу помітив, як можна зробити його простішим. Кошик з’явився в комп’ютерах Apple моделі Lisa в 1983 р. Microsoft ввів його у користування лише в 1995 р.

Компанія Apple розробила у 1983 р. власний графічний інтерфейс користувача для моделі Lisa, сконструйованої на основі винаходів PARC. Наступного року з’явився перший Macintosh. Apple спростила роботу миші та залишила на ній тільки одну кнопку. Вона також революціонізувала обробку документів на екрані комп’ютера. Користувач зміг переміщати документи у вигляді значків з однієї папки до іншої. Папки своєю чергою нагадували складені один поверх одного документи.

Джобс довів співробітникам Xerox, що вони натрапили на золоту жилу. Він дивувався, чому керівництво Xerox не зацікавилося цими розробками. Колектив PARC розчарувало те, що Xerox не став продавати їхні винаходи. Чарльз Гешке залишив PARC у 1981 р. і створив фірму під назвою Adobe. У ній користувалися винайденою у PARC мовою програмування, що дозволяла створювати документи з текстом і зображеннями, які можна друкувати. Файли можна робити шляхом друку документа у вигляді PostScript-файлу (PS), після чого PS-файл перетворюють на PDF-файл (Portable Document Format). PDF-документи стали в 2001 р. стандартом передачі цифрової інформації в поліграфії.

Таланти перетікали до Apple і Microsoft. Чарльз Симоні прийшов на службу в Microsoft за запрошенням Білла Гейтса. У PARC він працював над розробкою першого текстового редактора Bravo, що працював за принципом WYSIWYG, де букви і розташування тексту повторюється в терміналі в тому ж порядку, як і в фінальній версії надрукованого документа. У Microsoft він був залучений до розробки Word та Windows.