Розділ «Амстердам. Тиха гавань»

У листопаді—грудні 1685 р. Джон Локк написав твір — лист, звернений до ван Лімборха. «Лист про віротерпимість» (Letter Concerning Toleration) був приголомшливо гуманним і мудрим маніфестом, в якому проголошувалося право людини самостійно вирішувати, у що вона віритиме, а у що — ні. Ця праця стала одним із найпереконливіших закликів до припинення релігійних переслідувань у XVII ст.

На думку Джона Локка, поєднання різних ідей і вірувань — це запорука здорового суспільства. Надзвичайно важливо, аби толерантність поширювалася не лише на різні християнські течії, а й на нехристиян. Релігійні вподобання, за його словами, не можуть створювати правову основу для дискримінації. Ані мусульмани, ані євреї не можуть бути позбавлені цивільних прав через свою релігію. Те ж саме стосується і американських індіанців, яких не можна карати за неприйняття віри та релігійних культів європейців.

Одна з цікавих і дуже практичних ідей Локка полягає у тому, що переслідування насправді неефективні. Неможливо примусом переконати людей у тому, що якась віра є єдино правильною. Віра ґрунтується на внутрішніх переконаннях, що виростають із довіри. Тому не можна нав’язувати уявлення про правильне і неправильне. Покарання іншої людини через те, що та вірить у «неправильні» речі, можна вважати логічною помилкою, що заводить міркування у глухий кут. Штрафи, в’язниці, тортури, смерть приносять не більше щирої віри в серце, аніж побиття указкою — нових знань у голову учня. Джон Локк, напевно, жахнувся би від манії сучасних організацій відправляти співробітників на курси позитивного мислення, що передбачає зобов’язання бути у захваті від будь-яких змін. За його словами, хоча людей і можна змусити робити заяви, підписувати документи та брати участь у спільних заходах, проте вони роблять це радше як сумирні лицеміри, а не як врятовані душі. До того ж деякі з них можуть згодом стати злочинцями, а деякі — записатися в мученики.

Локк уважав, що уряди повинні залишити в спокої релігійну діяльність і втручатися в неї тільки тоді, коли та починає становити небезпеку для функціонування суспільства. Неналежна поведінка під час виконання священних обрядів жодним чином не варта сприйматися загрозливішою від незвичної поведінки на ринку.

В Амстердамі Локк також завершив свою другу працю, Two Treatises of Government, що стала згодом класикою лібералізму. Локк базувався на тому факті, що люди мають природні права, які не може скасувати жоден правитель: ніхто не вправі забирати чуже життя, здоров’я, свободу, власність або шкодити їм. Право одного індивіда закінчується там, де починається право іншого.

На думку Джона Локка, піддані передають владу правителеві тільки для того, щоб їх добробут покращувався, а їхнє майно перебувало під захистом, на відміну від стихійного стану. Якщо правитель дотримується угод, піддані зобов’язані зберігати йому вірність. Правління може бути законним, тільки якщо отримає згоду підлеглих і захищає природні права на життя, свободу і власність. Якщо такої згоди не надано, громадяни мають право на повстання. Права індивіда, які захищав Локк, і поставлена під сумнів роль королівських осіб як обраних Богом правителів і сьогодні залишаються наріжним каменем сучасної концепції демократії.

Локк повернувся до Англії лише в 1689 р., у почті дружини Вільгельма III Оранського, коли той роком раніше повалив владу свого свекра, короля Якова. Вільгельм і його дружина Марія були короновані як король і королева 11 квітня 1689 р. Працю Two Treatises of Government було опубліковано англійською. За бажанням Локка, вона була анонімною. Лише в своєму заповіті він зізнався у своєму «батьківстві».

Відвертість і ясність мовлення сприяють майстерності

У працях історика науки Гарольда Кука знаходимо захоплю­ючий аналіз історії інтелектуальних рухів, які виникають унаслідок спілкування з іноземцями. Марк Грановеттер і низка інших дослідників зі соціолінгвістики виявили, що часто нові знання і нові слова швидше входять до вжитку не завдяки близьким друзям та родичам, а через неофіційні кола знайомих. Люди із зовнішнього оточення, наприклад діти друзів, поширюють інформацію про нові слова, винаходи і модні тенденції. Вдалим прикладом цього явища у наш час є інформаційні технології та соціальні медіа. На думку Марка Грановеттера, найвпливовішими винахідниками часто стають люди, які мають багато зв’язків і зазвичай опиняються в найкращому місці, в найкращий час для обміну ідеями.

Коли розширення зв’язків віддаляє людину від кола її близьких, це заразом дає їй можливість бувати у різних спільнотах. Гарольд Кук уважає, що лінгвістична модель пропонує ґрунтовне пояснення історії інтелектуальних рухів. Згідно з нею, інтелектуальні рухи пов’язані з поїздками і спілкуванням у неофіційному середовищі. Поїздки дають можливість зустрітися з незнайомими людьми, поспілкуватися, творчо обмінятися словами, ідеями, ба навіть помилками. Після зустрічей люди часом вирішують підтримувати зв’язок. Таким чином створюється вільне середовище, де відбувається обмін листами, книжками та різними подарунками. На думку Кука, саме в таких неофіційних колах створювалися поняття, відомі нам сьогодні як «Ренесанс», «наукова революція» або «Просвітництво».

Кук зазначає, що у купців і дослідників є багато спільного: подорожі, нестандартний погляд на речі, взаємообмін, здатність до порівняльного аналізу, надійність і прагнення досягти кращого майбутнього через власну діяльність, а також стандарти прямої і точної мови. На думку Кука, саме завдяки цьому виникло сучасне розуміння науки. Про велике значення ясності висловлюються також Декарт, Спіноза і Локк.

Рене Декарт підкреслював значення сумніву як відправної точки всіх знань людей. Джон Локк був уражений ясністю думки Декарта, усвідомивши, що філософія може бути чимось іншим, крім красномовного конструювання концепцій. Локк підкреслював значення особистих спостережень як джерела інформації: людина не має вроджених ідей — знання народжуються з досвіду та спостережень.

У решті Європи представники вищих верств суспільства говорили прикрашеною алегоріями та символами мовою. Стиль мови відбивав ієрархію і суспільні відносини. Голландські купці говорили один з одним прямо, на рівних. Те, що людина висловлюється чітко й послідовно, свідчило про чесність і надійність. Чіткість була важливою й у науковій аргументації та аналізі. Подібний реалізм поширювався також на мистецтво. Популярності набули зображення побуту та повсякденного життя людей.

Художники відкинули стару королівську і католицьку традицію. Голландське мистецтво наново винайшло себе. На відміну від барокових живописців решти Європи, голландці не ідеалізували те, що зображали, не прагнули показувати лише розкіш. Було дуже мало релігійних мотивів. Замість цього зображали селянське життя, пейзажі, міста, море і квіткові композиції. Ян Вермер малював голландців у повсякденні. Його роботи прості та сповнені спокою, утім, вони змальовують кожний об’єкт як цінність.

Одним із найвидатніших художників був Рембрандт ван Рейн, що розпочав свою кар’єру як успішний портретист. Він ніби розповідав на своїх полотнах історії, зображаючи людей у різних настроях і образах. Він уміло грав світлом і тінню, але разом із тим був непохитним у своєму реалізмі. Його навіть критикували за те, що він з більшим задоволенням змальовував потворність, аніж красу.

Крах

Наприкінці XVII ст. Нідерланди поступово втрачали свої позиції. Хоча Вільгельм III мав більше влади, ніж його попередники, він відмовлявся делегувати свої повноваження. Коли Орансько-Нассауська династія переїхала до Англії, амстердамці запропонували обговорення деяких рішень перенести до Амстердама. Проте Вільгельм на це не погодився. Багато активних містян відходили від справ. Місто продовжувало процвітати, але про колишню працелюбність вже не йшлося. На думку Деріка Регіна, амстердамців занапастило багатство. Замість того, щоб працювати, вони полювали за титулами. Стали більше звертати увагу на те, як людина виглядала, аніж на те, що вона робила.

Хоч Амстердам і був тихою гаванню для європейців, прапор Нідерландів символізував рабство для корінних народів їхніх колоній. Cвобода, яку пропонувала ця країна, була не для кожного. Зокрема, парламент Нідерландів ще в 1791 р. оголосив, що работоргівля відіграє важливу роль у розвитку торговельних зв’язків і заможності колоній. Вест-Індська компанія спеціалізувалася на работоргівлі. У XVIII ст. більше шістдесяти відсотків жителів Батавії були рабами, що виконували роботи для VOC. Нідерланди покінчили з рабством у колоніях лише в 1863 р. Тоді як у Португалії і Франції рабство було скасовано вже до початку XIX ст. За доби Просвітництва, у XVIII ст., одним із небагатьох по-справжньому толерантних місць були населені піратами Багамські острови, де в команди піратських кораблів набирали професіоналів незалежно від кольору шкіри, культури і віросповідання. Найкраще, на що могли сподіватися раби, якими були набиті вщент трюми галер, — це те, що судно буде захоплене піратами.

Монополія та спекуляції не могли вічно тривати без наслідків. Португалія втратила свій ринок спецій у Нідерландах частково тому, що багато азіатів не бажали вести торгівлю з португальськими покупцями, оскільки ті поводились жорстоко і нахабно. На голландців чекала така сама участь.

Утраті лідируючих позицій Амстердама сприяли брутальність торгових компаній, погані відносини з громадськістю і повна сліпота щодо власних помилок. Основою багатства Нідерландів були частково монополія на ринку спецій в Азії і безпрецедентна жорстокість. Поступово VOC заволоділа сучасною Індонезією. Щоб тримати ціни на спеції на світовому ринку на найвищому рівні, голландці займалися спекуляцією і змовами. Їхні прибутки у торгівлі спеціями сягали двох тисяч відсотків. Аби ціни можна було підтримувати на штучно завищеному рівні, величезні кількості спецій спалювали в порту Амстердама.