TextBook Свобода мислити
Хоча Амстердам був ліберальним місцем, те ж саме не можна було сказати про намісників у Нідерландах. Після вбивства Вільгельма Оранського намісником став його син, Моріц Оранський. Незалежні та волелюбні мешканці Амстердама недолюблювали правителів Орансько-Нассауської династії, що не схвалювали ідею республіки в Нідерландах. Голландським купцям довелося відчути на собі старі силові методи.
У молодості, коли Моріц був першим держсекретарем, він користувався підтримкою Йохана ван Олденбарневелта. Але з року в рік напруга між чоловіками зростала. Ван Олденбарневелт уклав мирну угоду з іспанцями, що суперечило баченню Моріца. Цю угоду, що тривала з 1609 по 1621 р., підтримували передусім протестанти, вільнодумніші від кальвіністів, ремонстранти під проводом Якоба Армінія, а також Гуго Гроцій. Моріц не міг примиритися з цим рішенням, адже він волів би продовжувати війну проти Іспанії. Він стратив ван Олденбарневелта, незважаючи на численні звернення на його захист. Осудження минулих союзників, ув’язнення Гуго Гроція та вигнання ремонстрантів заплямували репутацію Моріца. Починаючи від 1618 р. і аж до своєї смерті у 1625 р. Моріц тримав у своїх руках усю владу в республіці.
Намісники Орансько-Нассауської династії завжди мали непрості стосунки з провінціями. Часто намісники разом зі своїми прибічниками змінювали правителів у Нідерландах. Після Моріца до влади прийшов його зведений брат Фредерік Генріх, що переніс двір до Гааги. Фредерік Генріх і його син Вільгельм II обоє мали войовничий характер. Вільгельм II зі своєю армією навіть осадив Амстердам. Коли в 1650 р. Вільгельм II помер від віспи, керівництво республіки скористалося моментом і залишило місце намісника вільним. Агресивна політика Орансько-Нассауської династії стала для всіх уроком. Сина Вільгельма зробили «сином держави», взявши під опіку республіки. На практиці це означало, що Вільгельма III збиралися тримати подалі від влади.
Хоча кальвіністська реформаторська церква, якій сприяла правляча династія, перебувала при владі, кальвінізм не став офіційною державною релігією. У 1630 р. до країни дозволено було повернутися ремонстрантам, що мешкали у вигнанні та були значно вільнодумнішими від кальвіністів. Вони також отримали повну свободу будувати церкви та власні школи на всій території Нідерландів. Ремонстранти прославились як дуже ліберальна релігійна секта. У 1986 р. вони стали першою в світі церквою, що схвалила одностатеві шлюби.
Одним із прізвиськ Амстердама є Mokum, слово на ідиші, що означає «тиха гавань». Це ім’я місту дали євреї ашкеназі, що прибули зі Східної Європи. Також до Амстердама, втікаючи від інквізиції, дісталися євреї сефарди, тобто євреї з Іспанії та Португалії.
Євреї не приїжджали з порожніми руками, а привносили свій капітал, професіоналізм і торгові контакти. Вони були талановитими підприємцями з розвинутими міжнародними торговими зв’язками по всій Європі, на Близькому Сході й у Північній Африці. Наприклад, торговець Самуель Паллаче, марокканський єврей, прибув до Нідерландів у 1608 р. як посол султана Марокко. Євреї змогли також налагодити гарні відносини з Південною Америкою, що сприяло створенню Вест-Індської компанії. Також їхня майстерність збагатила сферу обміну валют і ринку акцій. Євреї Амстердама не належали до гільдії купців, проте досягли значних успіхів як керівники видавництв, друкарі, продавці книжок, а також продуктів харчування та лікарських засобів.
Амстердам приймав робочий люд зі всієї Європи. Іммігранти влаштовувалися прибиральниками сміття, консьєржами, човнярами. Копачами торфу найчастіше працювали німці, яких було так багато, що вони навіть отримали окреме прізвисько Hollandganger. Також до міста прибували майстерні ремісники текстильної промисловості та суднобудівельники. Коли Вільгельм Оранський в’їжджав у місто, там мешкало тридцять тисяч осіб. У 1650 р. їх налічувалося вже сто сорок тисяч, а до кінця століття — двісті тисяч. Населення Амстердама було сумішшю фламандців, валлонів, німців, португальців, євреїв і французів. І досі третину населення Амстердама становлять іноземці.
В Амстердамі наголошували на рівності в усьому. Навіть багатії уникали вихвалянь. Їхні слуги їли за одним столом із ними та їхньою родиною, що вражало інших європейців. У невеликих будинках уздовж каналів жили головно батьки з дітьми. На нижньому поверсі була майстерня або магазин, де зустрічали клієнтів. Підводячись на верхній поверх, взуття треба було скидати, тому що там починався власне дім.
У 1654 р. керувати державою був призначений 28-річний адвокат і математик, пристрасний захисник республіки Йохан де Вітт. На його переконання, в освіченому суспільстві влада повинна належати не королям і принцам, а тим, хто був обраний для керування спільними справами завдяки своїм достоїнствам. Друг де Вітта, Пітер де ла Кур, написав популярну книжку, в якій визначив переваги відкритого та толерантного суспільства. Він пов’язав голландський лібералізм із політикою, релігією та економікою. Цей лібералізм був зовсім не таким, як у класово свідомих суспільствах Франції та Англії. На думку де ла Кура, у жодній з цих країн не було свободи віросповідання. Обидві країни були монархіями, де всі експортні та імпортні товари підлягали жорсткому оподаткуванню. Свобода в Нідерландах, своєю чергою, була запорукою того, що мешканці залишалися в країні, а також приваблювала іноземців. Де ла Кур покладав великі надії на підприємництво та приплив мізків. Для того щоб привабити професіоналів до Нідерландів, тут піклувалися про свободу кожного. Збагачення без гарантій свободи має сумнівну привабливість, адже насправді багатство народжується лише завдяки свободі. У другій половині XVII ст. ВВП на душу населення в Амстердамі був у чотири рази більшим, ніж у Парижі.
Усі сфери, що процвітали протягом цього часу — природничі науки, медицина, політична філософія, мистецтво, промисловість і фінанси, — відображалися в книжках. В Амстердамі була немислимо велика кількість книжкових магазинів — чотириста — та сто видавництв. За даними Х. де ла Фонтена, дослідника Амстердамського університету, в XVII ст. половину книжок у світі друкували в Нідерландах, третину — в Амстердамі.
Свобода висловлюватися і публікувати
На думку голландського історика мистецтва Деріка Регіна, видавнича справа в Амстердамі була результатом дивовижного поєднання мистецтва, науки і торгівлі. Уродженець Фландрії Йодокус Хондіус прибув до Амстердама наприкінці XVI ст. і привіз із собою мистецтво фламандської картографії. Він також володів латиною та грецькою мовою, був обізнаний у гравіруванні та каліграфії. Хондіус і учень Тихо Браге, Віллем Янсзон Блау, отримали свої знання від найкращих фламандських картографів, як-от Герард Меркатор і Абрагам Ортеліус.
Хондіус опублікував низку атласів Меркатора. Останній створив першу математично точну картографічну проекцію, що значно спростила навігацію порівняно з більш ранніми картами. Широта і довгота на ній відображались як прямі лінії. Отже, кути між напрямками на карті у будь-якій точці зберігаються відповідними до реальних. Для мореплавців було важливо, щоб шлях судна, що рухається незмінним курсом, позначався на карті прямою лінією.
Віллем Янсзон Блау до того часу створив точний глобус землі та зіркового неба. Він видав у 1608 р. унікальний атлас і довідник для мореплавців Het Licht der Zeevart. У ньому містився опис мілководних територій морів, заток і берегів. Рід Блау володів найбільшою в світі друкарнею, що видавала найкращі в світі карти.
Сучасне наукове видавництво «Elsevier» запозичило свою назву у найвідомішого голландського видавництва XVII ст., названого на честь засновника. Лодовейк Ельзевір навчався друкарського мистецтва у видавничому домі Плантена в Антверпені, після чого вирушив до Лейдена. Його сини продовжили справу батька, а Ельзевір став офіційним видавцем в університеті Лейдена. В 1637 р. онук Лодовейка Ельзевіра заснував філіал видавництва в Амстердамі. Основний центр видавничої діяльності Ельзевіра було перенесено до Амстердама, де панувала більша, ніж у Лейдені, свобода друкарства. Видавництво Ельзевіра видало перші в світі книжки кишенькового формату, що був співзвучним з підприємницьким характером міста. Жоден правитель чи папа не зміг заборонити амстердамським друкарям видавати те, що вони забажають. Наприклад, у 1638 р. було надруковано книгу Галілео Галілея, заборонену інквізицією. З усієї Європи люди з’їжджалися до Амстердама, аби мати змогу придбати заборонені книги та ознайомитися з різноманітними науковими збірками.
Не дарма французький філософ Рене Декарт переїхав до Нідерландів. Хоча Декарт був переконаним католиком, його шокувало те, як інквізиція вчинила з Галілео Галілеєм. У листопаді 1633 р. він зізнався другові, отцю Мерсенну, що через страх перед інквізицією він розмірковує над тим, чи не спалити йому всі свої праці. «Він також вирішив, що краще залишити праці неопублікованими, аніж видавати їх після обробки цензурою церкви, «у кастрованому вигляді». А в Нідерландах Декарт нарешті зміг писати спокійно.
У 1635 р. в будинку на площі Вестермаркт, 6 французький філософ написав свій трактат про пристрасті душі. На вибір теми, ймовірно, вплинули стосунки філософа з його домробітницею Хеленою, яка народила йому доньку Франсін.
«Де ще в світі можна настільки ж легко, як тут, відшукати всі приємності та дива життя, які хочеш побачити? В якій іншій країні можна здобути таку ж повну свободу? Де ще можна спати спокійно, або знайти військових, які ладні захищати тебе? Чи є де-небудь менше отрут, інтриг і наклепів, ніж тут?»
Картина Яна Вермера «Дівчина з перловою сережкою», 1665 р. На голові у дівчини східний головний убір. У XVII ст. голландці мали надзвичайно тісні торгові відносини з Ісфаханом та Персією.Ця цитата з Декарта вигравійована на меморіальному камені у його будинку в Амстердамі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» автора Турунен Арі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Амстердам. Тиха гавань“ на сторінці 4. Приємного читання.