Орієнталізм

Материнські мови (фр.). {119}

Таким чином, наполеонівська експедиція спородила цілий гурт текстуальних дітей, від Шатобріанових «Подорожніх нотаток» («Itineraires») до Ламартінової «Подорожі на Схід» («Voyaqe en Orient») та Флоберової «Саламбо», в тій же таки традиції були написані й Лейнові «Звичаї та побут сучасних єгиптян» та «Особиста розповідь про прощу до Медини та Мекки» («Personal narrative of a Pilgrimage to al-Madinah and Meccah») Річара Бертона. Всі ці твори об’єднує не тільки їхнє спільне тло орієнтальної легенди та орієнтального досвіду, а й також їхнє наукове ставлення до Сходу як до такого собі материнського лона, з якого всі вони вийшли. Якщо парадоксальним чином усі вони виявилися високостилізованими видимостями, досконало виготовленими імітаціями того живого Сходу, яким він уявлявся їхнім авторам, то це аж ніяк не послаблює ані сили їхнього образного осмислення, ані сили європейського панування над Сходом, прототипами якого були, відповідно, Каліостро, великий європейський самозваний утілювач Сходу, та Наполеон, його перший сучасний завойовник.

Мистецька або текстуальна робота була не єдиним продуктом наполеонівської експедиції. Слід відзначити, крім того, її науковий проект, який мав набагато більший вплив і головним продуктом якого стала Ренанова «Порівняльна система й загальна історія семітських мов» («Système comparé et histoire générale des langues sémitiques»), завершена в 1848 p. і відзначена — цілком заслужено — премією Вольнея, та геополітичний проект, найвідомішими реалізаціями якого були Суецький канал Фердинанда де Леcсепcа та англійська окупація Єгипту в 1882 р. Різниця між цими двома проектами була не тільки в їхніх масштабах, а й у якості орієнталістської переконаності. Ренан справді вірив, що йому вдалося у своїй праці відтворити Схід, і так воно й було. Леcсепc натомість завжди відчував щось подібне до моторошного страху перед тією новизною, яку його проект визволив із надр старого Сходу, а це його відчуття передалося кожному, для кого відкриття каналу в 1869 р. було непересічною подією. Так, ентузіазм Томаса Кука, виказаний в його «Рекламному проспекті екскурсій і туризму» («Ехcursionist and Tourist Advertiser») від 1 липня 1869 p., явно походить з Леcсепcового: {120}

«17 листопада найбільший інженерний подвиг нинішнього сторіччя відзначатиме свій успіх на святі врочистого відкриття, на якому майже кожна з королівських родин Європи матиме свого спеціального представника. Безперечно, що це стане винятковою подією. Будівництво водного шляху, який би сполучав Європу і Схід, було мрією багатьох сторіч, що по черзі збуджувала уяву стародавніх греків, римлян, саксів і галлів, та лише кілька років тому сучасна цивілізація постановила перевершити труди стародавніх фараонів, які десятки століть тому спорудили канал між двома морями, рештки від якого збереглися до наших днів... Усе пов’язане з сучасним будівництвом здійснювалося у справді ґрандіозних масштабах, і якщо ми уважно прочитаємо невеличку брошуру, що належить перу шевальє де Стоса і де в усіх подробицях описується це будівництво, ми будемо просто вражені генієм великого Мислителя і Майстра — пана Фердинанда де Леcсепcа, — чиїй наполегливості, зваженій сміливості та передбачливості ми завдячуємо те, що віковічна мрія нарешті перетворилася на реальний і відчутний на дотик факт... проект наблизити одні до одних країни Заходу та Сходу й у такий спосіб об’єднати цивілізації, що належать до різних епох» 81.

Поєднання давніх ідей із новими методами, налагодження ближчих взаємин між культурами, чиї зв’язки до дев’ятнадцятого сторіччя були зовсім слабкими, пряме застосування всієї могутності сучасної технології та інтелектуальної волі до таких раніше стабільних і розділених географічних сутностей, як Схід і Захід, — ось що намагається осмислити Кук і що безперервно рекламує де Леcсепc у своїх журналах, промовах, проспектах і листах.

В плані генеалогії старт Фердинанда де Леcсепcа був надзвичайно успішним. Матьє де Леcсепc, його батько, прибув до Єгипту з Наполеоном і залишився там (у ролі «неофіційного представника Франції», як повідомляє нам Марло 82) ще на чотири роки, після того як французи пішли звідти в 1801 р. В багатьох своїх пізніших працях Фердинанд посилається на особистий інтерес Наполеона до будівництва каналу, який так і залишився для нього нездійсненною мрією, бо так дезінформували його експерти. Нашпигований безліччю відомостей з розхристаної історії проектів будівництва каналу, що включали також французькі плани, які плекали ще Ришельє та сенсімоністи, {121} де Леcсепc приїздить до Єгипту в 1854 p., щоб організувати там справу, яка в кінцевому підсумку й була успішно завершена через п’ятнадцять років. Він не мав справжньої інженерної освіти чи практики. І лише грандіозна віра у своє майже божественне покликання бути будівничим, ініціатором і творцем не давала йому відступити; мірою того як його дипломатичні та фінансові таланти допомогли йому здобути єгипетську та європейську підтримку, він, як здається, набув і вміння, необхідного для того, щоб довести справу до завершення. А найважливішим, либонь, було те, що він зумів вивести своїх потенційних грошодавців на арену світової історії й донести до їхнього розуміння, що означав його «pensée morale»*, як він називав свій проект. «Vous envisaqez, — так сказав він їм у 1860 p., — les immenses services que le rapprochement de l’oxident et de l’orient doit rendre à la civilization et au développement de la richesse générale. Le monde attend de vous un grand progrès et vous voulez repondre a l’attente du monde» ** 83. У згоді з цими поняттями назва інвестиційної компанії, яку Леcсепc утворив у 1858 p., була заряджена глибоким змістом і віддзеркалювала ті ґрандіозні плани, що їх він плекав, — Всесвітня компанія. В 1862 р. Французька академія пообіцяла дати спеціальну премію за епічний твір про канал. Переможець того конкурсу, Борньє, створив такі гіперболізовані рядки, зміст яких, проте, аніскільки не суперечив уявленню де Леcсепcа про ту місію, яку він на себе взяв:

Трудівники, яких послала Франція сюди,Прорийте цю нову дорогу для води!Колись батьки прийшли у цей прадавній світ,І вам із тих героїв брати приклад слід,Що бились тут, біля підніжжя пірамід,Яким уже по кілька тисяч літ!

Працюйте для усіх! Для Азії й Європи,Для тих країн, де сонце рідко сходить,І для індуса, який голий неспроста;Працюйте для щасливих, вільних, сильних,Працюйте для лихих і підневільних,Для тих, хто досі не пізнав Христа 84.

Моральний задум (фр.).* «Ви переконаєтеся, яку величезну користь принесе зближення між Заходом і Сходом нашій цивілізації та примноженню загального багатства. Світ чекає від вас великих подвигів на благо поступу, й ви не повинні обманути сподівання світу». {122}

Ніде де Леcсепc не був красномовнішим та винахідливішим, як у тих ситуаціях, коли йому треба було виправдати величезні потреби в коштах та в людській робочій силі, яких вимагало будівництво каналу. Він настільки вправно жонґлював статистикою, що міг забалакати кожного; він цитував Геродота та статистичні дані морського судноплавства з однаковою легкістю. У своїх щоденникових записах за 1864 р. він схвально відгукнувся про зауваження Казиміра Леконта з приводу того, що ексцентричне життя розвиває в людях риси яскравої індивідуальності, а з такої ориґінальності виникають великі й неординарні подвиги 85. Такі подвиги самі себе виправдовують. Незважаючи на безліч допущених помилок, на свою величезну вартість, на свої дивовижні амбіції змінити всю систему взаємин між Європою і Сходом, канал був вартий зусиль. Цей проект мав унікальну властивість спростовувати заперечення всіх тих людей, з якими його автори вважали за потрібне проконсультуватися і, поліпшивши Схід у цілому, зробити те, чого схильні до інтриґ єгиптяни, підступні китайці та напівголі індуси ніколи не спромоглися б для себе зробити.

Урочиста церемонія відкриття, що відбулася в листопаді 1869 p., стала подією, яка, не меншою мірою, аніж уся історія де Леcсепcової діяльності, досконало втілила його ідеї. Протягом років його промови, листи та памфлети були заряджені жвавими, енерґійними й театральними словесами. У своєму прагненні будь-що досягти успіху він говорив тільки від себе (і завжди в першій особі множини): ми створили, ми боролися, ми розпорядилися, ми досягли, ми діяли, ми зрозуміли, ми не відступилися, ми просунулися вперед; ніщо, повторював він у багатьох випадках, не могло зупинити нас, нічого не було для нас неможливого, ніщо не мало ваги, окрім досягнення «le résultat final, le grand but» , мети, яку він поставив, визначив і в кінцевому підсумку реалізував.

Кінцевого результату, великої мети (фр.).

Коли папський нунцій, посланий Ватиканом на врочисту церемонію відкриття каналу, взяв слово, то й він доклав відчайдушних {123} зусиль, щоб його промова цілком відповідала інтелектуальному та образному спектаклю, яким було спорудження та врочисте відкриття де Леcсепcового каналу:

«Дозвольте мені висловити свою тверду переконаність, що година, яку щойно видзвонило, є не тільки однією з найурочистіших, що їх знало це сторіччя, а й однією з найвеличніших і найвирішальніших, які бачило людство, відколи воно існує на цьому тлінному світі. Це місце, де сходяться (відтепер ніколи не торкаючись) Африка та Азія, це велике торжество людського роду, ця висока й космополітична публіка, всі раси, що живуть на земній кулі, всі прапори, всі знамена, що радісно полощуться під цим сонячним, неозорим небом, хрест, якому тут усі поклоняються і який височіє перед лицем півмісяця, — скільки чудес, скільки разючих контрастів, скільки мрій, що вважалися химерними, перетворилися на дотичні реальності! Й посеред стількох чудес скільки тем для роздумів для мислителя, скільки радощів, пов’язаних із нинішньою годиною і з перспективами на майбутнє, скільки славних сподівань!..Дві протилежні половини земної кулі стали ближчими одна одній; і, зблизившись, вони впізнали одна одну! А впізнавши одне одного, всі люди, діти одного і єдиного Бога, з радісним тремтінням об’єднуються в одному братерстві! О Захід! О Схід! Підійдіть ближче один до одного, впізнайте один одного, привітайтеся, обійміться!..Але за матеріальним феноменом погляд мислителя відкриває обрії набагато ширші, аніж простори, які можна виміряти, неосяжні обрії, над якими пропливають найвеличніші долі, найуславленіші перемоги, найбезсмертніші абсолютні істини людського роду...Господи, нехай Твій божественний дух витає над цими водами! Нехай він відлітає й повертається від Заходу на Схід, від Сходу на Захід! О пресвятий Боже! Скористайся цим водним шляхом, щоби зблизити між собою людей!» 86

Здавалось, там зібрався цілий світ, щоб віддати шану ґрандіозному проектові, який благословив Бог і яким Він, звичайно, скористається для досягнення своїх божественних цілей. Колишні відмінності та заборони стерлися: Хрест дивився згори вниз на Півмісяць, Захід прийшов на Схід, щоб уже ніколи його не покинути (аж поки в липні 1956 р. Ґамаль Абдель Насер не активізує спроби Єгипту взяти канал під свій власний контроль, згадавши при цьому й ім’я де Леcсепcа). {124}

В ідеї Суецького каналу ми бачимо логічне завершення орієнталістської думки і, що цікавіше, орієнталістських зусиль. Колись для Заходу Азія символізувала мовчазну відстань і відчуженість; іслам уособлював збройну ворожість щодо європейського християнства. Щоб переступити через ці жахливі константи, треба було спочатку пізнати Схід, потім послати туди військо й підкорити його своїй владі, потім відтворити зусиллями вчених, солдатів та суддів, які віднайшли забуті мови, історії, раси й культури, щоб посилатися на них — нехтуючи вбогі нетрі сучасного Сходу, — як на справжній класичний Схід, що його можна було використати для управління Сходом сучасним та створення для нього законів. Темрява відступила й була замінена тепличними створіннями; вчені стали застосовувати слово «Орієнт», аби позначити те, що сучасна Європа нещодавно зробила зі Сходу, який досі зберіг свою неповторну ориґінальність. Де Леcсепc та його канал, у кінцевому підсумку, зруйнували віддаленість Сходу, його інтимну замкнутість від Заходу, його одвічну екзотичність. Як ото загорожа, що розділяє дві сусідні ділянки, може бути перетворена на водну артерію, так і Схід змінив свою субстанцію з активної ворожості на догідливе й слухняне партнерство. Після де Леcсепcа ніхто вже не міг говорити, що Схід належить до зовсім іншого світу в строгому значенні цього виразу. Існував віднині тільки «наш» світ, один об’єднаний світ, тому що Суецький канал переконав у цьому навіть тих останніх провінціалів, які досі вірили в різницю між двома світами. Після спорудження Суецького каналу поняття «східний», «орієнтальний» стало суто адміністративним або виконавчим, підпорядкованим демографічним, економічним та соціологічним факторам. Для імперіалістів, таких, як Бальфур, для антиімперіалістів, таких, як Дж. А. Гобсон, орієнтал, як і африканець, був представником підлеглої раси, а не тільки жителем певної географічної місцевості. Де Леcсепc зруйнував географічну ідентичність Сходу, затягнувши (майже буквально) Схід у Захід і остаточно розвіявши страх перед загрозою ісламу. Після цього з’являються нові категорії та новий досвід, зокрема й імперіалістичні, і з плином часу орієнталізм до них пристосується, хоча й не без труднощів. {125}

IV

КРИЗА

Спочатку може видатися не зовсім зрозумілим, що ми маємо на увазі, коли говоримо про текстуальний напрям думок, але людина, обізнана в літературі, набагато легше зрозуміє цю фразу, пригадавши, який світогляд критикує Вольтер у своєму «Кандіді» або навіть яке ставлення до реальності сатирично зобразив Сервантес у «Дон Кіхоті». Можна сказати, що ці письменники виявили виняткову проникливість, не погодившися з тим, що розвихрену, непередбачувану й проблематичну плутанину, в якій живуть люди, можна зрозуміти, начитавшись якихось книжок чи, скажімо, текстів; буквально застосувати до реальності те, що хтось там вичитав у книжках, означає наразити себе на ризик безумства або загибелі. Ми маємо не більше підстав скористатися текстом «Адаміса Галльського», щоб зрозуміти Іспанію шістнадцятого сторіччя (або сьогоднішню), аніж, скажімо, читати Біблію для того, щоб зрозуміти, як працює Палата громад у британському парламенті. Але очевидно, що люди завжди намагалися й намагаються використовувати тексти в такий простий до примітивізму спосіб, бо інакше ані «Кандід», ані «Дон Кіхот» не мали б серед читачів тієї популярності, яку вони мають сьогодні. Складається враження, що людям від природи властиво віддавати перевагу схематичній авторитетності тексту перед дезорієнтацією безпосередніх контактів із до себе подібними. Але чи ця людська вада притаманна нам завжди, чи існують обставини, за яких така текстуальна поведінка більш ймовірна, аніж завжди?

Дві ситуації сприяють текстуальній поведінці. Одну ми маємо тоді, коли людина стикається з чимось їй мало відомим і загрозливим і раніше далеким. У таких випадках нам доводиться звертатися не лише до свого попереднього досвіду, шукаючи там чогось схожого на нове явище або річ, а й також до всього, прочитаного на цю тему. Подорожні нотатки або путівники — це тексти настільки ж природні й настільки ж логічні у своїй композиції та у своєму застосуванні, як і будь-яка книжка, що {126} спадає на думку саме завдяки отій притаманній людям схильності звертатися до тексту, коли непевності мандрівки в чужих краях починають розхитувати душевну рівновагу подорожнього. Чимало мандрівників, розповідаючи про свої враження від чужої країни, кажуть, що побачили там зовсім не те, що сподівалися побачити, маючи на увазі, що реальність дуже відрізнялася від прочитаного ними про неї в книжці. Тому багато авторів подорожніх нотаток або путівників скомпоновують їх у такий спосіб, аби сказати, що та чи та країна схожа на те або те, або, ліпше, пишуть, що вона мальовнича, цікава, або що ціни там занадто високі й таке інше. Ідея в обох випадках полягає в тому, що люди, місцевості та досвід можуть бути завжди описані в книжці, й нерідко навіть буває так, що книжка (або текст) набуває більшої авторитетності та використовується частіше, аніж реальність, яку вона описує. Коли Фабріціо дель Донґо шукає битву під Ватерлоо, то курйоз не в тому, що він її так і не знаходить, а в тому, що він уявляє собі її так, як описуються битви в книжках.