Орієнталізм

міг лише припускати існування великого цілого, деталізованого, цікавого, розписаного дивовижними постатями, текстами {40} та подіями. Я втішав себе

думкою, що моя книжка — лише одна частина з великої серії і мав надію, що

знайдуться вчені та критики, які захочуть написати й інші її частини. Ще має

бути написане велике загальне есе про імперіалізм та культуру; іншим

дослідженням слід би глибше проникнути у зв’язки між орієнталізмом і

педагогікою, детальніше описати окремо італійський, голландський, німецький та

швейцарський орієнталізм, проаналізувати динаміку взаємовпливів між науковою

літературою й красним письменством, а ще — відношення між адміністративними

ідеями та інтелектуальною сферою. Можливо, найважливішим завданням у цьому

плані є дослідити сучасні альтернативи орієнталізмові, спробувати з’ясувати, як

можна вивчати інші культури чи народи у вільний, непідвладний жодному тискові

чи маніпуляціям спосіб. Але тому, хто захотів би за це взятися, довелося б

переосмислити велику й комплексну проблему знання і влади. Всі ці завдання

залишаються поки що невиконаними, я у своєму дослідженні торкнувся їх хіба що

злегка.

Остання і, можливо, найбільш втішна для мене заувага

щодо методу, яким я збираюся тут скористатися, — це те, що я писав цю працю, думаючи про читачів кількох категорій. Для тих, хто вивчає літературу й

критику, орієнталізм дає чудовий взірець взаємозв’язків, які існують між

суспільством, історією й текстуальністю; більше того, та культурна роль, яку

Схід відіграє на Заході, пов’язує орієнталізм з ідеологією, політикою та