Орієнталізм

Ґрамші, хоча для мене було важливо усвідомлювати, що я намагаюся його скласти.

На всьому своєму шляху я якомога неухильніше й раціональніше намагався зберегти

критичний погляд на речі, а також застосовувати всі ті інструменти історичного, гуманітарного та культурного аналізу, що їх засвоїв завдяки щасливій нагоді одержати

ту освіту, яку я одержав. Проте в жодному випадку я не втратив зв’язку з

культурною реальністю Сходу, з особистою причетністю до свого «орієнтального»

походження. Історичні обставини, які уможливили таке дослідження, є досить

складними, і я можу накидати їх тут лише схематично. Десь починаючи з 1950-х

pp. кожен із тих, кому довелося в той час жити на Заході, а надто в Сполучених

Штатах, мусив пережити еру надзвичайно тривожних зламів у взаєминах між Сходом

і Заходом. Ніхто не міг обминути увагою, наскільки загрозливо звучало слово

«Схід», чи то йшлося про традиційний Схід, чи то про Росію. В університетах

дедалі ширше запроваджувалися програми вивчення реґіонів та відкривалися

інститути відповідних студій, що зробило наукове вивчення Сходу цілою галуззю

національної політики. Громадська діяльність у цій країні має однією зі своїх

складових здоровий інтерес до Сходу, що пояснюється як його стратегічною та

економічною важливістю, так і його традиційною екзотикою. Якщо для західного

громадянина, який нині живе в електронну еру, став близько доступним весь світ, то цим самим і Схід наблизився до нього, і тепер це не стільки міф, скільки

місце, де перетинаються західні — і передусім американські — інтереси. {43}

Одним з аспектів електронного постмодерного світу є

те, що значно посилилися стереотипи, за якими розглядається та оцінюється Схід.