Орієнталізм

обговорюю з вичерпною детальністю німецькі набутки після початкового періоду, коли домінував Сасі. Будь-яка праця, що намагається проникнути в суть

академічного орієнталізму і приділяє мало уваги таким ученим, як Штайнталь, Мюллер, Беккер, Ґольдціер, Брокельманн, Ньольдеке — і це далеко не всі — дає

підстави для критики, і я цілком щиро нарікаю на себе, {33} що дав такі

підстави. Я особливо шкодую, що не приділив більше уваги великому науковому

престижеві, який мала німецька школа в середині дев’ятнадцятого сторіччя і

нехтування якої спонукало Джордж Еліот різко осудити методи британської

острівної науки. Я зберігаю в пам’яті незабутній портрет містера Кейсобона, який

Еліот намалювала в своєму романі «Мідлмарч». Одна з причин, чому Кейсобон не

може завершити свого дослідження «Ключ до всіх міфологій», на думку його

молодого кузена Ладислава, полягає в тому, що він не знайомий з досягненнями

німецької науки. Бо Кейсобон не тільки обрав для вивчення «предмет не менш

мінливий, ніж хімія: нові відкриття в цій галузі примушують постійно змінювати

погляди»; він робить щось подібне до спростування Парацельса, бо «він ніякий не

орієнталіст, ви ж розумієте» 15.

Еліот не помилялася в своєму припущенні, що близько

1830 p., тобто тоді, коли відбувається дія «Мідлмарча», німецька вченість

посіла в Європі чільне місце. Проте впродовж перших двох третин дев’ятнадцятого

сторіччя так і не змогли розвинутися близькі партнерські взаємини між

орієнталістами німецької школи і тривалим стабільним національним інтересом

на Сході. В Німеччині не було нічого такого, що відповідало б англо-французькій