Орієнталізм

досвіду. З причин, про які я ще говоритиму, я обмежив цю вже обмежену (але ще

неосяжно велику) сукупність проблем англо-франко-американським досвідом взаємин

з арабами та з ісламом, що протягом майже тисячі років репрезентували для

Європи Схід. Щойно я це зробив, велика частина Сходу, здавалося б, цілком

відпала — Індія, Японія, Китай та інші реґіони Далекого Сходу — і не тому, що

ці реґіони були не важливі (важливими вони, безперечно, були), а тому, що

обговорювати європейський досвід спілкування з Близьким Сходом або з ісламом

можна й безвідносно до його досвіду взаємин з Далеким Сходом. Проте в деякі

моменти цієї загальної історії європейської зацікавленості Сходом окремі

частини Сходу, такі, як Єгипет, Сирія та Аравія, не можуть обговорюватись без

одночасного вивчення європейської заанґажованості в більш далеких реґіонах, серед яких Персія та Індія — найважливіші; з цього погляду доречно згадати

{31} про зв’язки між Єгиптом та Індією, оскільки йдеться про Британію

вісімнадцятого та дев’ятнадцятого сторіч. Так само неможливо оминути французьку

роль у дешифруванні Зенд-Авести, першорядне значення Парижа як центру

санскритських студій у першому десятиріччі дев’ятнадцятого століття, той факт, що Наполеонова зацікавленість Сходом диктувалася його оцінкою британської ролі в

Індії, — усі ці далекосхідні інтереси прямо впливали на французьку

зацікавленість Близьким Сходом, ісламом, арабами.

Британія і Франція домінували в Східному

Середземномор’ї, починаючи з кінця сімнадцятого сторіччя. Проте може здатися, що обговорення мною аспектів цієї домінації та мій систематичний інтерес до неї

несправедливо оминають (а) важливі внески в орієнталізм Німеччини, Італії, Росії, Іспанії та Португалії і (б) той факт, що одним із важливих імпульсів, які пробудили інтерес до вивчення Сходу у вісімнадцятому сторіччі, була