Орієнталізм

Сходу? В якомусь розумінні ці дві альтернативи, загальна й конкретна, є двома

очевидними перспективами одного матеріалу: в обох випадках ми зустрінемося з

першопрохідцями в цій галузі, такими, як Вільям Джонс, і з великими митцями — як

Нерваль або Флобер. І чому б нам не використати обидві перспективи водночас або

почергово? Хіба не наражаємо ми себе на ризик перекручень (того самого зразка, до якого завжди був схильний академічний орієнталізм), якщо систематично

дотримуватимемося лише надто загального або надто конкретного рівня опису?

Понад усе я боюся перекручень або неточності чи, радше, тих різновидів неточності, які спричиняються або надто догматичною

узагальненістю, або надто позитивістським локалізованим фокусом. У своїх

спробах дати раду цим проблемам я намагався не випускати з поля зору три

головні аспекти моєї власної теперішньої реальності, які, на мою думку, вказують на вихід із лабіринту методологічних або перспективних труднощів, що

про них я згадував, труднощів, які можуть, у першому випадку, примусити автора

скотитися до гострої полемічності на рівні опису, настільки загальному, що його

праця не буде варта докладених зусиль, а в другому — спонукати його подати

цілу низку деталізованих та атомістичних аналізів, цілком загубивши провідну нитку

силових ліній, які організують цей розмаїтий матеріал, надаючи йому особливої

переконливості. Тож як нам визнати індивідуальність і не відірвати її від її

інтелектуального — і аж ніяк не пасивного чи грубо диктаторського — загального

й гегемонічного контексту?

III

Я згадав про три аспекти моєї теперішньої реальності: зараз я хочу пояснити, що саме я мав на увазі, й коротко обговорити цю тему, аби читач дістав уявлення про те, як вийшов я на стежку досліджень, що привела