Орієнталізм

ідей, інституцій та інших осіб здійснюється не через домінацію, а, згідно з

Ґрамші, через згоду. Але в кожному не тоталітарному суспільстві певні культурні

форми мають перевагу над іншими, так само й певні ідеї є впливовішими, ніж

інші; таку форму культурного лідерства Ґрамші ідентифікує як гегемонію —незамінне поняття для зрозуміння культурного життя на індустріальному Заході.

Саме гегемонія або, радше, результати активно задіяної культурної гегемонії

надають орієнталізмові тієї тривалості та сили, про які я вже говорив.

Орієнталізм недалеко відійшов від того, що Деніс Хей називає ідеєю Європи 3, маючи на увазі колективне поняття, яке ідентифікує «нас», європейців, у

протиставленні до всіх «тих», хто не належить до європейців, і справді є всі

підстави твердити, що головним складником європейської культури є саме те, що

зробило цю культуру гегемоністською як у самій Європі, так і поза її межами, —тобто ідея про європейську ідентичність як вищу супроти всіх неєвропейських

народів та культур. У цьому ж таки контексті маємо гегемонію європейських

уявлень про Схід, які віддзеркалюють європейську вищість над східною

відсталістю, загалом відкидаючи всяку можливість того, що більш незалежний або

більш скептичний мислитель сформує собі інші погляди на цю проблему.

У цілком послідовний спосіб орієнталізм залежить, коли формує свою стратегію, від цієї гнучкої позиційної вищості, яка

надає змогу західноєвропейцю входити в будь-які взаємини зі Сходом, за всіх

обставин зберігаючи {19} свою відносну перевагу. І хіба могло бути інакше, а

надто в період неймовірно високого європейського злету, починаючи від пізнього

Відродження і по нинішній час? Учений-натураліст, філолог, місіонер, купець, солдат — усі вони могли бути на Сході або міркувати про Схід, тому що вони могли

бути там або міркувати про нього, не наражаючись на ризик того, що Схід у