Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

«Це була гра умів людей — хто кого перехитрить»

— Друга ротація була приблизно у другій декаді листопада. Наш підрозділ заїжджав по-бойовому. Усе було по-чесному. Це вже взимку, ближче до Нового року, хлопці потрапили на такі ротації, коли доводилося… заїжджати через територію терористів. Це було дуже складно, тяжко в першу чергу морально, дуже непросто.

Коли я заїхав, то зміни були помітні. Кожного разу, коли ми приїжджали в аеропорт, то був той самий аеропорт, але це був інший — новий аеропорт, бо щось у ньому мінялося. Ставало менше стін, більше барикад, виникали нові загрози, терористи шукали нові шляхи підступу до нас. Ми змінювали розташування наших постів. Постійно це було щось інше, знайоме, але інше, постійно треба було пристосовуватися. Це була гра умів людей — хто кого перехитрить.

Знаєте, це звучить трохи дивно, але люди пристосовувалися до того. І думка, що ти можеш загинути чи отримати поранення, відступала.

От, можна було дуже чітко відрізнити новачків від тих, хто давно в аеропорту. Новачки спочатку дуже шарахались від усіляких проломів, дірок у стінах, відкритих просторів. А бувалі хлопці знали, що хоч там і є якась дірка чи просвіт, там іще безпечно, можна пройти спокійно. А от там, де з точки зору звичайної людини нормальне місце, досвідчений хлопець розуміє — це пастка. Там може бути снайпер або залишена розтяжка, ще якийсь «мінний сюрприз».

Кіборги не вживали алкоголь чи щось інше, що впливало на психіку»

— Я дуже пишаюсь тим, що майже кожен із бійців, майже всі стовідсотково бійці, які захищали аеропорт, не вживали алкоголь чи щось інше, що б впливало на психіку. Кожен розумів, що це колективна відповідальність, і якщо хтось один схибить, то постраждають усі.

Щоб боротися зі стресом і підтримувати психіку, у нас був здоровий гумор і трохи спілкування з рідними, коли була можливість зробити дзвінок. Рідним більшість хлопців казали, що вони десь у відпустці — десь в іншому місці. Ніхто не зізнавався, що є в аеропорту, бо не хотіли хвилювати рідних. Та сама ця можливість поспілкуватися з рідними й здорові чоловічі жарти, навіть трошки чорний гумор, — це допомагало підтримувати бойовий дух. Ну, і наша ефективність. Бо сепаратисти підходили і дуже часто вже не відходили від наших позицій. Ми розуміли, що зараз ми «ведемо цю партію», і це також підвищувало бойовий дух.

«Аеропорт міг би бути форпостом для наступу, щоб звільнити Донецьк»

— Аеропорт був нашим входом до міста Донецьк. Так чи інакше, якщо б події розвивалися трохи по-іншому, то саме аеропорт став би форпостом для наступу й звільнення Донецька від сепаратистів і терористів. Та я військовослужбовець нижньої ланки, я не працюю в генеральному штабі й не можу сказати, чи моя думка стовідсотково вірна. Однак знаю, що, якби був наказ, ми б могли ефективно утримувати і відтискати терористів від наших позицій углиб, могли б контролювати цю територію й розширювати нашу зону впливу.

Для цього, я вважаю, було необхідне політичне рішення. Але на той час були вже підписані Мінські угоди, які від нас вимагали виконувати. Фактично в українських військ були зв’язані руки цією угодою й ми не мали права наступати.

«Мої брати по службі не схибили і не відступили»

— Я дуже хочу розповісти про людину з позивним «Спартак». Він був старшим в обороні двох терміналів. Це справжній патріот. Він дуже вміло, дуже толково, дуже зважено керував нашими діями. Завдяки йому ми фактично майже нікого не втратили в нашому терміналі. Дуже класно була поставлена співпраця між різними постами й терміналами. Для мене «Спартак» — це синонім слова «офіцер» і зразок офіцера — розумного, толкового, розважливого.

А наш медик із позивним «Наркоз»! Це людина, яка допомагала підтримувати морально-психічне здоров’я бійців. Він так жартував, так веселив нас і при цьому надавав медичну допомогу, правильно приймав і обробляв поранених. Йому я теж вдячний за те, що він був з нами в аеропорту.

А мої брати по військовій службі! З ними я приїздив і вперше, і вдруге, і вони розуміли, чому і для чого ми це робимо. Вони не схибили, не відступили назад.

Лікар Сергій Архангельський (позивний «Наркоз»)

От мій друг. Він служить зі мною в одному підрозділі, його позивний «Трофім». Це людина з дуже цікавою історією, яка пройшла шлях від працівника правоохоронних органів по роботі з неповнолітніми і закінчила літературним редактором у досить солідному журналі. Під час Майдану він надавав медичну допомогу і брав участь у сутичках на Грушевського. Коли почалася війна, він призвався, потрапив зі мною в один підрозділ. Це людина, з якою я пройшов увесь шлях по АТО, був двічі в аеропорту. Це той випадок, коли ти можеш довіряти товаришу, довірити навіть своє життя, і відповідно він розуміє, що ти можеш так само прикрити його.

«Те саме, що сталося тут, може трапитися в інших частинах світу»

— Я хочу всім сказати, що за подіями тут стоять інтереси іншої держави, тобто це справді міжнародний конфлікт. Просто це неоголошена війна, яка ведеться силами третіх осіб. Хочу застерегти людей, застерегти світ: адекватно оцінюйте те, що тут відбувається, і робіть висновки. Хоч у ХХІ столітті такий конфлікт стався вперше, але це може стати страшною лабораторією з відпрацювання цих згубних практик. І те, що відбувається зараз у нас, може розпочатися в будь-якій іншій частині світу. Тому цю «чуму» треба швидко зупинити тут — в Україні.

Максимально швидко й ефективно.

«Якби ми не здали Крим, на Донбасі б такого не було», — «Скорпіон»