Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Обладнаний був у підвалі госпіталь. Вони і кололи, і затискали, і перев’язували, і що завгодно робили. Тому що «борт» треба було чекати від 12 годин до доби, а то і дві чи три доби, бо просто не могли заїхати.

То «Кобра» і крапельниці ставив, і все робив. Він надзвичайно себе проявив і до цього часу воює в складі нашого медичного підрозділу «Госпітальєри». Вони зараз несуть службу по всьому фронту.

Про «транспорт»

— У жовтні автобуси вже там давно не їздили, там їздили БТР… Мабуть, я на останньому, і то броньованому бусику заїхав у супроводі танків.

Потім і танки вже не виїжджали. Крайній танкіст, який їздив у аеропорт і воював там на повну, — це Адам, який зараз командир 1-го добровольчого батальйону, і «Тьоща» (капітан Володимир Титарчук, командир танка), який, на жаль, 17 жовтня загинув. Ці хлопці весь час підтримували тих, хто в аеропорту, привозили, вивозили й прикривали.

Хлопці з 93-ї і 95-ї бригад їздили на БТР. І, як і в усьому, хтось на тих БТР дива героїзму проявляв, а хтось навмисне їх пошкоджував і казав, що «техніка поламана, не може їхати». Були й такі, хто одразу йшов у глуху відмову й казав: «Я не поїду нізащо». А були хлопці, з 95-ки чи 79-ки, які просто стрибали в свої БТР і гнали вперед, інколи на добу по дві, а то й по три поїздки робили, коли були запеклі бої й треба було вивозити поранених.

Я розумів, що там запеклі бої, боротьба за життя йде на хвилини і треба швидко забирати «трьохсотих». Бо якщо за кілька годин поранений боєць не потрапить у нормальну лікарню, то його вже ніщо не врятує. Хлопці їздили, кожної миті ризикували життям, але їздили.

Про початок оборони

— Я знаю, як почалася оборона аеропорту, тому що ми спілкувалися з «Редутом», командиром 3-го полку спецназу. Вони пробули там весь час якраз до початку жовтня. Ми з ним ротувалися в одну ніч. Його пораненого забирали, а я на бусику приїхав. Ми потім згадували цей епізод, що от були поруч, але не пересіклися.

Мої хлопці з ним дві доби були і дуже високо його як командира оцінювали. Говорили, що справжній чоловік, за яким можна іти куди завгодно.

Так от, оборона аеропорту почалася, як і все в Україні, з того, що не віддавали чіткі накази, ішло загравання, полк спецназу перенаправили взагалі у військкомат у Донецьку. І вони на ротацію їздили туди-сюди. Аеропорт працював у звичному режимі в квітні й частину травня. Спецназівців не було ні видно, ні чути, хоч вони охороняли весь периметр від можливих провокацій.

У Донецьку люди виходили на проукраїнські мітинги, тітушки їх били, підрізали й убивали. Причому ці проукраїнські мітинги в Донецьку були набагато більші, ніж у тому ж Маріуполі.

У Донецьку було дуже багато проукраїнськи налаштованих нормальних людей, які намагалися протидіяти «Русской весне». Але було вже багато «засланих козачків», потім оці всі так звані неблагополучні елементи, яким була роздана зброя, все інше…

Але почалося все дуже просто, коли один з автобусів спецназу повертався в аеропорт з ротації, з того місця, де вони жили, і його заблокували спеціальні «бабусі» з іконами: «Для чого ви сюди приїхали, бандерівці?»

А хлопці були всі в красивій формі — у мультикамі. Мультикам рік тому був рідкісним. Але це ж спецназ: вони всі в налокітниках, у тактичних окулярах, красавчики. І без бронежилетів, бо спецназ тоді не використовував бронежилети. У них не було прописано бронежилет навіть за їхнім забезпеченням.

От «бабусі» їм: «Ви фашисти, ви американці, ви ще хтось». І тоді вони вирішили дислокуватися безпосередньо в аеропорту. Новий термінал працював у звичному режимі, вони заїхали в старий, з якого все забрали і перенесли в новий. І ним не користувались, була просто пилюка — і все.

І ось оці люди — 3-й полк спецназу, який перебував там, — вони фактично перші взяли на себе удар. Вони були в цей час у старому терміналі, коли співробітники СБУ — зрадники просто відкрили двері й запустили на диспетчерську вежу, в інші місця цих терористів. Ті себе абсолютно розслаблено почували й спокійно сиділи там.

Тоді нашим не дали наказу відразу зачищати. Тільки після того, як в аеро­порту вже накопичилась якась сила і коли виник перший конфлікт, коли «борт» не міг приземлитися, тоді прислали авіацію й віддали наказ зачистити.

Спецназ успішно справився з цією задачею: зачистили й закрили термінал для польотів. От із цього часу почалася епопея оборони Донецького аеропорту. Наші взяли під контроль повністю всі позиції. У той час там були обладнані літні душі, техніка, всі склади. Усе, що там було, усе й залишилось.

Чому так усе закінчилося