Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

У нас політичні рішення впливають на хід операцій. Це неприпустимо. Якщо вже йдуть військові дії, то потрібно в першу чергу оперативно приймати оптимальні військові рішення. А військові рішення якраз по Донецькому аеропорту не були прийняті.

Аеропорт тримався тільки завдяки ініціативі й духу бійців і командирів

— Тільки завдяки особистій ініціативі й силі духу і хлопців, і командирів, які безпосередньо були в аеропорту, так довго трималася оборона. Те, що зробив для оборони Донецького аеропорту Майк із 79-ї бригади, неможливо перебільшити. Він цілодобово, місяцями над картами проводив, знаючи всі точки, керуючи артилерією, відправляючи підкріплення, роблячи ротацію. Я не знаю, хто ще так робив. А зсередини — сила духу бійців. Люди потрапляли в умови, що або ти гинеш, або ти чиниш спротив, і чинили шалений опір.

Ситуація проявляє людей. Формальні командири, які були закріплені за взводами, інколи відходили на другий план, а командування на себе брав неформальний лідер, такий як «Дєрзкий». Фактично боєць взяв командування на себе.

Можна говорити і про генетичну пам’ять, і про багато інших речей, таких як козацький дух. Як кажуть, з такими людьми я б воював. Це — козаки. Це — дух. Це — надзвичайний внутрішній дух, коли люди потрапляють в страшні обставини, але не тікають, вони в певний момент відрікаються від усього, що є в мирному житті, і готові йти до перемоги навіть ціною власного життя.

Мені дуже шкода, невимовно жаль тих героїв, тих хлопців, які залишили своє життя там. Я пишаюся тим, що був поруч із цими воїнами, які вже не повернуться. Це «Скельд» (Святослав Горбенко, 19 років, загинув 3 жовтня 2014 року. — Ред.), «Каспер» (боєць з Дніпропетровська, рятував товаришів, виносив на безпечне місце, загинув від осколка міни; у нього залишилися троє дітей. — Ред.).

На щастя, багато хлопців, яких, ми думали, не витягнуть лікарі, — одужали. Такі як боєць, на якого після пострілу танка впала стіна, — у нього розтрощився таз. Його змогли евакуювати, і він вижив, викарабкався.

Війна — це не кіно. Там усе буденніше й страшніше

— Я не хочу, щоб люди уявляли, що на війні, в аеропорту, усе так, як показують у фільмах. Мовляв, бійці страшно пітніють, вони напружені, як це все жахливо, які вони муки витримують. Це актуально першу годину, кілька годин максимум, а далі, коли йде доба за добою, тиждень за тижнем, — це вже все зовсім не так.

Поясню на прикладі. Є чудовий боєць із 79-ки, він і сапер, і снайпер. Так от, стоїмо одного разу, куримо, а він віддає цигарку: мовляв, потримай, і каже: «Я на сєкундочку». Відійшов, прийшов і далі продовжує курити й розповідати якусь історію. Ми питаємо: «А ти куди ходив?»

Виявляється, він помітив розтяжку, яка трималася вже на волосинці, і він, розмовляючи з нами, внутрішньо підготувався, прийшов і вдягнув на неї заглушку — шприц «п’ятірочку». Просто взяв і поставив заглушечку зверху на розтяжечку, щоб вона не здетонувала раптом, що могло відбутися після першого пострілу танка чи влучення просто в приміщення. Він її «заглушив» і повернувся до розмови. Ризикував життям і зберіг життя багатьом між тим, як почав і закінчив розповідати історію.

Тобто, може, хто й пітніє, як у кіно, коли робить щось уперше, а коли вбуваєшся з цим, коли ти постійно на цьому «лезі бритви» перебуваєш, то це вже будні й усі навіть з гумором до цього ставляться. Зробили легесенько й пішли далі.

Ще ось, наприклад, як хлопці висовуються на зачистку поверху: «Зібралися?» — «Зібралися». — «Готові?» — «Готові. Усе. Зачекайте, не готові». Починають пчихати. Усі ржуть. І знову: «Зібралися?» — «Зібралися». — «Серйозно?» — «Серйозно». А насправді — варто тільки завернути за кут, і починається бойове зіткнення.

Про «героїнові» атаки та генерала з лампасами

— Проти нас в аеропорту воювали різні люди. Ми спостерігали і кадрових російських військових, і одного генерала, якого водили, показували йому території навпроти нового термінала. Увесь такий красивий — у формі, в лампасах. Це було якраз у приміщенні автовокзалу навпроти нового термінала. Наші хлопці тоді успішно відпрацювали якраз по цих об’єктах.

А ще хлопці-військові розповідали, як їх штурмували «зомбі». Такий собі «зомбі-апокаліпсис»: живі ніби організми, але героїн з адреналіном робив їх нечутливими до бою. Ішли на повний зріст. Були випадки, навіть коли відривало руку, а він перетягує відірвану кінцівку, перекладає автомат і йде далі.

Про медичну допомогу під час оборони аеропорту

— Що стосується медичної допомоги, то будь-яка військова підготовка включає в себе в обов’язковому порядку й медичну підготовку. У нас, принаймні у «Добровольчому українському корпусі», кожен взвод однозначно мусив пройти навчання з тактичної медицини. Навіть не те що мусив, а всі розуміють, наскільки це важливо, і вчаться.

Ми майже рік воюємо, тому без попередньої медичної підготовки висовуватися в зону бойового зіткнення щонайменше нерозумно. Обов’язково всі знають, де розміщені джгути, де — аптечка.

Сталося так, що якраз довгий час у жовтні, у старому терміналі, тільки наш боєць із позивним «Кобра» був найбільш кваліфікованим медиком. А він нічого, окрім нашого медичного вишколу, більше не проходив. І він хлопцям в аеропорту надавав цю першу медичну допомогу.