Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Знаходилися ті, хто хотів туди їхати, і ми їх відправляли. При Міністерстві оборони була створена рада з представників різних церков: католицької, православної, п’ятидесятників і баптистів. Уже була домовленість виписувати листи-відрядження, і в нас були контакти з військовими в Краматорську. Ми дзвонили їм та казали, що їде капелан, і завозили адресатам.

Шеврон батальйону військових капеланів

Та настав момент, коли їхати було нікому, тому я вирішив поїхати вдруге.

Тепер я заїжджав уже через так званих сепаратистів. Хоча насправді я там сепаратистів не бачив, а бачив російських військових.

Я служив в армії й розумію, де, як то кажуть, «село необразованное», а де справжні військові. Гарно поголені, підстрижені, з виправкою, говорять чітко, команди чіткі віддають. Це були кадрові військові. Це було ясно з усього: і з того, як вони були одягнуті, і як вони рухалися, і як спостерігали за нами. Вони нас обшукували, щоб не було важкого озброєння: гранат, крупнокаліберної зброї.

«Серед тих, хто атакував аеропорт, місцевих було мало»

— У новому терміналі ті, хто слідкував за обстановкою згори, бачили: першими в атаку йдуть російські найманці, які захотіли воювати в Україні за гроші й тренувалися в Ростові. Їх випускали як м’ясо, а за ними вже йшла регулярна армія. І танки. Ті танки коштують мільйони доларів. Ними не може керувати цивільна людина, навчена за два-три тижні. Там дуже багато електроніки, і, щоб у ній розбиратися, треба бути спеціалістом не одного року навчання. Тому проти нас там було дуже мало місцевих.

Навіть коли я вперше був в аеропорту, чув неодноразово, що місцевих сепаратистів дуже мало. А коли я вдруге був в аеропорту, нас атакували кадирівці, вони проникли в підвал і щогодини кричали: «Украина, оставь мою родную землу! Аллах акбар!», «Укроп, выходи, поговорим!»

«Я досі не розумію, навіщо було заїжджати через їхній блокпост»

— Це була тактична помилка — заїжджати через їхній блокпост. Вони дуже кількісно обмежили нам озброєння.

Дорога хоч і була спокійна, але наші казали, що краще було б проходити туди з боєм. А коли бою не було, сепаратисти бачили, хто туди заїжджає. Вони до цього думали, що там кіборги сидять навчені. А коли вже через них почали заїжджати, то вони бачили простих людей, одягнутих у валянки та фуфайки. Крім того, вони вже знали нашу кількість. А якби ми проходили з боєм, то вони б не знали, скільки людей заїхало, а скільки виїхало.

Раніше ми заїжджали в Піски, вантажились і заїжджали дорогою вздовж злітної смуги. А вдруге нас завозили іншим маршрутом. Спочатку ми поїхали в Донецьк, там є міст через залізну дорогу. Там був переїзд, на якому був створений російський блокпост.

Їхні спецслужби все перевіряли, а снайпери за цим стежили. Потім вони давали добро, давали команду іншим блокпостам, які стояли по дорозі до аеропорту. А їхати ще було десь 20—30 км.

Проїзд в аеропорт через російських «кадрових». Фото зроблено 30.12.2014. Фото: Олег Марінченко

Багато хто думав про те, який їм сенс нас пропускати до аеропорту. І я думав. Досі не знаю й не можу знайти розумних пояснень. Можливо, вони хотіли контролювати цей процес, бачити, скільки людей заїжджає, і потім знати, як нас вибивати. Уже тоді були ці мирні переговори, що ми не наступаємо, ми можемо тільки відповідати.

Принаймні, вони домовилися, щоб ми заїжджали з миром, але ж вони домовилися, щоб ми не провозили гранати, гранатомети, автоматні підствольники, у нас був повністю обмежений боєкомплект. А наступали вони так, що кожні п’ять секунд по приміщенню літали РПГ, «Мухи», «шмелі». А нам часто, крім стрілецької зброї, просто не було чим відповідати.

«Було дуже багато поранених і “двохсотих”»

— Я був у новому терміналі з 30 грудня до 17 січня разом з 80-ю та 93-ю бригадами. Приблизно до 1 числа нового року було більш-менш спокійно. А потім нас почали «вітати» з Новим роком.

Розпочався наступ з чотирьох боків. Бій точився приблизно з обіду до четвертої ранку. Тоді ж, 1 січня, з’явився перший. У нього влучила граната з підствольного гранатомета, влучило під бронежилет, під пахву.

Було дуже багато поранених. І так кожного дня, приблизно з восьмої ранку починалася стрілянина. Іноді бували такі дні, коли до вечора було тихо, бо казали, що мають приїхати наглядачі (хоча я їх не бачив). А ввечері, десь о шостій-сьомій, знову починали обстрілювати, і приблизно до першої години ночі була війна.

Святковий стіл на Новий рік у новому терміналі. Фото: Олег Марінченко

«На Різдво Христове почалися обстріли з танка»

— Ми перебували у двох основних залах нового термінала. Були й інші приміщення на другому поверсі. На території по периметру були вогневі точки, а мішки з піском були як банальні барикади. Там ми ховалися, спали, перепочивали.