Розділ І Добрий початок

Це було неймовірно: виявляється, навіть той, кого я вважав за моральний взірець, перед лицем смерті запитує про це!

Ві зробили операцію, провели хіміотерапію і опромінення, але безуспішно. Через рік він повернувся на роботу, якраз коли я відновив свої чергування в лікарні. Тепер його волосся посивіло і згас вогник в очах. Під час нашої останньої щотижневої розмови він сказав:

– Знаєш, сьогодні вперше я побачив, що варто було. Тобто ясно, що я все зробив би заради своїх дітей, але сьогодні вперше я побачив, що всі мої страждання не даремні.

Як мало насправді лікарі розуміють, крізь яке пекло доводиться пройти їхнім пацієнтам.

На шостому році резидентури я повернувся в лікарню на повний день, на дослідження в лабораторії тепер відводились вихідні і принагідні вільні години. Більшість людей, навіть найближчі друзі, не уявляють собі, що за чорна діра – резидентура в нейрохірургії. Одна з моїх улюблених медсестер якось наприкінці робочого дня, що тривав до десятої години вечора, допомагала нам закінчувати довгу, складну операцію і сказала мені:

– Слава Богу, у мене завтра вихідний! У тебе теж?

– У мене ні.

– Але ти, принаймні, можеш прийти пізніше? Коли ти приходиш?

– О шостій ранку.

– Не може бути. Справді?

– Так.

– Щодня?

– Так, щодня.

– У вихідні теж?

– Не питай…

На резидентурі є така приказка: дні довгі, зате роки короткі. І справді, наш день зазвичай починався о шостій і закінчувався тоді, коли була зроблена остання операція, а це залежало, зокрема, й від того, наскільки швидко ти працював за операційним столом.

Хірургічну майстерність інтерна оцінюють за його технічною вправністю і швидкістю. Ти не можеш працювати неохайно і не можеш бути повільним. Коли починаєш накладати шов, багато часу витрачаєш на те, щоб зробити його ідеальним, а операційна сестра примовляє:

– Схоже, у нас завівся новий пластичний хірург!

Або:

– Я зрозуміла твою стратегію: поки ти зашиєш верхню половину рани, нижня загоїться сама собою! У двічі менше роботи – дуже мудро!