Розділ «Частина перша. Таємний агент»

Матвієйко народився в січні 1914 року в австро-угорській Галичині, на момент підготовки до висадки йому було тридцять сім років. У бандерівців його знали під прізвиськом «Усміх», британські інструктори дали йому псевдо «Moоdy». Початковий план передбачав засилання Матвієйка в Україну разом з Бандерою, який мав очолити групу, але за кілька тижнів до початку операції план змінили. Британці не захотіли брати Бандеру, адже в разі провалу операції їх могли звинуватити не просто у шпіонажі проти СРСР, а в цілій змові з метою скинути законний уряд у ключовій радянській республіці і поставити на його місце лідера найбільшої антирадянської організації на Заході. Не хотіли вони й брати відповідальності за безпеку Бандери – надто високі ризики. Матвієйку довелося летіти в Україну без шефа.

У травні 1951 року Степан Бандера їздив у Лондон попрощатися з Матвієйком і видати йому останні інструкції. Для Бандери головним питанням лишалося керівництво організацією. Він хотів, щоб Матвієйко переконав Василя Кука, командувача Української повстанської армії і голову ОУН в Україні, підтримати Бандеру в боротьбі за владу в українській еміграції. Матвієйко мав також з’ясувати обставини загибелі попереднього командувача повстанців Романа Шухевича. Ходили чутки, що Кук був причетним до провалу Шухевича. Якщо Кук відмовиться підтримати Бандеру, то Матвієйко мав наказ перебрати на себе командування партизанськими загонами і, якщо потрібно, ліквідувати «зрадника»[33].

Сьомого травня 1951 року Матвієйку і п’ятьом членам його команди видали британські мундири, дали документи на польські імена і переправили військовим літаком на Мальту. Політ в Україну відклали через погану погоду і вони цілий тиждень провели на Мальті, чекаючи сприятливих умов для висадження. Врешті-решт ввечері 14 травня група Матвієйка піднялася з британської бази і шість годин летіла через Грецію, Болгарію і Румунію – приблизно тим самим шляхом шість років тому Рузвельт з Черчілем летіли в Ялту на переговори зі Сталіним. Для маскування літак летів над Болгарією і Румунією дуже високо, люди на борту сиділи в кисневих масках. У разі екстреної посадки парашутисти мали вистрибнути з літака і добиратися на місце пішки. Пілотів проінструктували казати у разі затримання, що вони просто заблукали і про парашутистів нічого не знають. Перед посадкою групу обшукали з метою переконатися, що ті не мають при собі нічого, що може видати британців. На випадок провалу організація Бандери мала інший план: членам ОУН видали ампули з ціанідом[34].

О п’ятнадцятій на першу ночі 15 травня літак пролетів над долиною Дністра, високі пагорби ховали його від радянських радарів, і висадив парашутистів на українську землю. Потім повернув на захід і висадив ще одну групу над Польщею. Радянські радари таки засікли порушення повітряного простору, але британський літак не перехопили.

Радянські спецслужби знали про групу Матвієйка задовго до відльоту з Мальти. Одним із джерел інформації був Кім Філбі, офіцер зв’язку між МІ6 і ЦРУ і подвійний агент, завербований радянською розвідкою у 30-ті роки. Оперативники Міністерства державної безпеки чекали в засідках: на пошук парашутистів було піднято чотирнадцять літаків і майже тисячу сто офіцерів і солдатів.

Але Мирону Матвієйку пощастило. Висадка пройшла точно за планом, група нікого не втратила. Їм вдалося знайти один одного на землі і втекти від переслідувачів. Парашутисти були озброєні іспанськими пістолетами Llama, британськими Sten, мали чималі суми готівкою в рублях та інвалюті, багато консервів і могли дуже довго протриматися в лісах, не потребуючи контакту з місцевими жителями.

Наприкінці травня Матвієйку доповіли, що вдалося встановити контакт з Василем Куком, лідером українського опору – найпотрібнішою людиною. Люди, що выдрекомендувалися посланцями Кука, привели Матвієйка у штаб одного з місцевих командирів. Після років еміграції Матвієйко дуже хотів зустрітися з побратимами по той бік лінії фронту. Та й вони були раді побачити емісара із Заходу. Вони разом поїли, випили і збиралися викурити цигарку-другу, аж після слів «закуримо» раптом напали і скрутили Матвієйка. Він не мав сили опиратися – у воду, яку він щойно пив, було домішано снодійний порошок «Нептун-47». «Повстанці» виявилися агентами радянських спецслужб, у такому ж загоні кілька місяців тому почав служити Сташинський[35].

Несподівано для Матвієйка агентом МДБ виявився один з членів його групи – Євген Гура, відомий в українському підпіллі під псевдо Славко. Саме він здав точну інформацію, яка дозволила спіймати Матвієйка. Гура, двадцятисемирічний кур’єр, який обійшов усі перешкоди минулого року і доправив Бандері важливі листи від Василя Кука, був насправді агентом польської комуністичної контррозвідки. Він воював у складі УПА на українських територіях, які за Ялтинськими угодами відійшли Польщі. Польські спецслужби заарештували його в результаті зради командира загону. Гуру завербували в обмін на гарантії свободи йому і його сестрі, яку теж затримали поляки. Гура погодився і пізніше перейшов під крило МДБ. У квітні 1950 року він зустрічався з лідерами опору в Україні, а в жовтні того року його разом з іншим кур’єром відправили у Німеччину. Того ж місяця він дістався Мюнхена з листами від Кука. У листах, сфальшованих чекістами, Кук пропонував Бандері відправити свого представника в Україну, щоб обговорити проблеми в стосунках між різними фракціями націоналістичної еміграції.[36].

У Мюнхені Гуру сприймали як героя, він погодився долучитися до групи Матвієйка і поїхав в Англію на спецпідготовку. З Лондона йому вдалося повідомити МДБ про десант. Після висадки Гура мав встановити контакт між Матвієйком і Куком. З цією метою йому дозволили залишити групу в лісі і поїхати у Львів. Гура зайшов у буфет на залізничному вокзалі випити чарку й перекусити і одразу потрапив на око інформаторці МДБ. Уся місцева мережа інформаторів чекала на нього кілька тижнів. Невдовзі Гура зустрівся із самим заступником голови республіканського МДБ – його інформація була надзвичайно важливою. На пошуки групи Матвієйка відправили команду із дев’ятнадцяти спецагентів. Вони використали традиційний прийом МБД у боротьбі з ізольованими групами українських націоналістів – видали себе за партизанів і вийшли на табір Матвієйка з фальшивим листом від Кука. Справжність цих партизанів засвідчив кур’єр Матвієйка Євген Гура. І от 5 червня 1951 року Матвієйко опинився в руках МДБ. Невдовзі затримали й решту його групи[37].

Матвієйко вважав, що гру закінчено, але спецслужби думали інакше – з їхнього погляду гра тільки починалася. Матвієйко – безжальний начальник служби безпеки ОУН-б, яка, попри інше, залякувала, катувала й знищувала ворогів організації, – розумів, що МБД вміє змусити говорити. І заговорив. Генерал МДБ Павло Судоплатов наказав перевезти Матвієйка в Москву й особисто допитував його. Судоплатов вразив Матвієйка обізнаністю в українських справах і щодо людей у керівництві ОУН-б. У мемуарах Судоплатов згадував, що Матвієйко вирішив співпрацювати, усвідомивши, що радянська розвідка знає про бандерівців усе, хіба що крім імен другорядних виконавців. Можливо? за згодою на співпрацю стояли й інші резони. Матвієйка спіймали у статусі командира групи «британських шпигунів» – навряд чи справа для нього закінчилася б табором. Не піди Матвієйко на співпрацю – його, поза сумнівом, розстріляли б.

Отже, Матвієйко відкрився радянським спецслужбам. Емісар Бандери мав стати ключовою фігурою в радіогрі МДБ з британською розвідкою і націоналістами-бандерівцями. Він мав працювати під контролем МДБ і під диктовку відправляти радіограми в Лондон і Мюнхен. У його повідомленнях була дещиця правди і маса дезінформації для британців і Бандери. Матвієйко доповідав про вигадані успіхи і справжні проблеми українського підпілля, яке у вигляді організованого руху доживало свої останні дні. Британці й Бандера інформували Матвієйка – читай МДБ – про заплановані висадки.

Радіогра почалася всерйоз наприкінці червня 1951 року, через місяць після того, як його заслали, і три тижні, як спіймали. МДБ створило підставну партизанську групу, яка поширювала чутки, що з ними є особистий посланець Бандери. Вони створили базу, з якої Матвієйко й передаватиме радіограми за кордон. Протягом року МДБ надіслало 32 радіограми у британський центр в Кельні і отримало 29 радіограм з інструкціями з Лондона.

Британці й бандерівці були дуже задоволені: нарешті спорадичні, через кур’єрів, контакти з рухом опору стали регулярними. Вони отримували, судячи з усього, достовірну, хай і не першокласну інформацію. Радянські спецслужби тріумфували. МДБ отримало унікальну нагоду дізнаватися про плани ворога, годувати його дезінформацією, шкодити йому прямо в центрі. Радянській розвідці так і не вдалося переконати Бандеру приїхати до Матвієйка до України, але дезінформацією вона поглибила розкол між різними націоналістичними фракціями[38].

Прибуття Матвієйка до України, його свідчення, інформація, отримана в радіо грі, підтвердили, що організація Бандери відіграє важливу роль у боротьбі, яку вели залишки УПА в Західній Україні. Допитуючи Матвієйка, Судоплатов звертав особливу увагу на звички Бандери, умови життя, адреси, маршрути, зв’язки в українській еміграції. Матвієйко керував службою безпеки й особистою охороною Бандери, тому добре знав його вдачу. Він розповів Судоплатову, що люди Бандери крадуть гроші організації й уникають відповідальності, бо особисто віддані Бандері. В українському підпіллі за таке розстрілювали на місці, але в Мюнхені це сходило з рук. Матвієйко також вважав, що Бандера відправив його в Україну хитрістю: сказав, що вони поїдуть разом, і не лишив керівникові безпеки вибору – той мусив супроводжувати шефа. Матвієйко підозрював, що за відмовою британців закинути Бандеру в Україну стоять інтриги провідника[39].

Завдяки Матвієйку, закордонні оперативники МДБ отримали нові дані, що мали допомогти їм знайти і ліквідувати Бандеру, і Богдан Сташинський, новачок у спецслужбі, відіграє важливу роль у цих планах.

Влітку 1952 року, після того як Сташинський прослужив у спецзагоні близько року, його перевели у Київ для навчання у спецшколі МБД і підготовки до роботи за кордоном. Сташинський, очевидно, виявився добрим агентом. Начальство характеризувало його як «дисциплінованого, сміливого, кмітливого та ініціативного». Він мав кращу освіту, ніж товариші по службі, – більшість із них були сільськими хлопцями, які нічого в житті не бачили, крім гір, і не знали міського життя. Мало в кого був атестат про середню освіту. Навіть серед офіцерів МДБ і оперативників під прикриттям вищу освіту мали всього 13 відсотків особового складу, менше половини мало закінчену середню освіту. Сташинський з кількома курсами інституту за плечима був радше винятком.

Пропозицію переїхати до Києва на навчання він, очевидно, прийняв з полегшенням – більше не треба було зраджувати родину і ризикувати життям у сутичці з повстанцями. Він погодився, почав підготовку, і траєкторії його життя і життя Степана Бандери почали зближатися.

Холодна війна розгоралася, головним ворогом Радянського Союзу вважалися Сполучені Штати, але лінія фронту у цій війні проходила по Європі, зокрема по Німеччині. Радянський Союз прагнув розгорнути широку розвідувальну мережу за кордоном і готував для цього кадри[40].

Два роки в Києві Богдан вивчав шпигунське ремесло – фотографія, водіння, стрільба, конспірація, стеження, прийоми самооборони. Готуючись до роботи в Німеччині, він вивчав німецьку мову з репетитором, польську й неодмінно історію партії. Після випуску влітку 1954-го Сташинському видали документи на інше ім’я, потім на ще одне.[41].

Тепер він офіційно працював у КДБ, у березні 1954-го службу перейменували, і саме під цією абревіатурою вона стане відомою на весь світ. Після смерті Сталіна у березні 1953-го, боротьбу за владу в Кремлі виграв Микита Хрущов, колишній перший секретар Української СРСР. Він заручився підтримкою Політбюро і знешкодив свого головного конкурента Лаврентія Берію, керівника держбезпеки. У липні 1953 року Берію заарештували, а у грудні розстріляли. В опалу потрапили й люди Берії, зокрема генерал Павло Судоплатов, що кілька років він просидів у в’язниці. Роль суперубивці лишилася в минулому, завдання ліквідувати Бандеру дісталося новому поколінню чекістів та їхніх агентів. Саме до цього покоління належав Сташинський, він тепер мав протидіяти антирадянській українській еміграції за кордоном.