Розділ «Тюркська тематика в українській поезії другої половини XVII – початку XVIII ст»

І, збиваючи з турка блискучі шишаки,

Собі слави малює довічної знаки».

Бучинський-Яскольд не зупиняється навіть перед відвертими натяжками. Ладний твердити, що ще князь Володимир бився з турками. Правда, такі заяви, радше, виняток, ніж правило. Козацькі ідеологи не схильні були апелювати до давньоруського спадку (хоча іноді такі апеляції траплялися). А тим більше – брати собі за взірець князя Володимира, який ще до того «воював із татарами». Війна Володимира з татарами – це курйоз, який зустрічається лише в творі Бучинського-Яскольда.

Ще один антитурецький вірш належить Йосипу Шумлянському і присвячений битві під Віднем у 1686 р.632. У ході цієї битви війська під керівництвом польського короля Яна Собеського зуміли розгромити турків. У королівському війську були також козацькі загони, послані Іваном Самойловичем. Про це й говорить Шумлянський:

«Жалься, Боже, на гетьмана

Самойловича Івана,

Заказав він християнам

Дати хльости бусурманам.

Туркам приязнь показав,

Козакам він честь уйняв,

Котру в полі батьки наші

Здобували, б’ючи баші».

У вірші присутні пропольські мотиви. Автор позитивно говорить про короля Речі Посполитої Яна Собеського, союзниками якого стали козаки.

Полтавська катастрофа помітно змінила дискурс козацький. На перший план виходить відверта антипольська проблематика – адже поляки, зокрема король Станіслав Лещинський (1677—1766), були союзниками шведського короля Карла ХІІ, котрий програв Полтавську битву. У такій ситуації антипольські мотиви актуалізуються – «старі рани» накладаються на нові. Відповідно, маргіналізувалася антитурецька й антитатарська проблематика.