Розділ «1. ВИБУХИ В ЖИТЛОВИХ БУДИНКАХ, 1999 РІК»

Однак більш важливою виявилася нездатність Заходу уявити собі, що будь-який режим може вбивати сотні власних громадян і тримати націю в страху заради збереження влади. Це небажання повірити в неймовірне дорого коштувало. Воно спотворило західну політику стосовно Росії, зробивши її наївною та неефективною. З моменту приходу Путіна до влади той образ Росії, що існував в уявленні Заходу, не мав нічого спільного з реальністю.

Парламентські вибори відбулися в Росії в грудні 1999 року. Хвиля народної підтримки Путіна та нова війна в Чечні змінили політичний ландшафт. Партія «Єдність», яка була створена за порадою Березовського й не мала іншої платформи, крім підтримки Путіна, досягла вражаючого політичного успіху. Президент Єльцин протистояв опозиційному парламенту, натомість пропутінські сили отримали переконливу парламентську більшість, залишивши опозицію без політичної бази в національному уряді. Напередодні Нового року Єльцин склав із себе повноваження, й виконувачем обов’язків президента був призначений Путін, що надавало йому всі переваги посади. Згідно з Конституцією, вибори перенесли з червня на квітень, а відтак розпочалася президентська кампанія.

Поки все це відбувалося, російські журналісти почали заново вивчати інцидент у Рязані. Тридцятирічний кореспондент «Новой газеты» Павло Волошин на початку лютого завітав до Рязанського ГУВС, де зустрівся з Юрієм Ткаченком — сапером, який перевіряв бомбу. Пізніше Ткаченкові не дозволяли контактувати з журналістами, але того разу він дав детальне інтерв’ю, в якому наполягав на тому, що бомба, виявлена в підвалі будинку по вул. Новоселів, 14/16, була справжньою. Він сказав, що в неї був справжній військовий детонатор, а найсучасніший газовий аналізатор, застосований рязанською міліцією, чітко вказав на присутність гексогена.

Волошин поговорив також із співробітниками міліції, які приїздили за викликом Картофельникова. Вони теж наполягали на тому, що це були не навчання й що речовина в мішках не була схожа на цукор.

На підставі цих та інших інтерв’ю Волошин опублікував у випуску «Новой газеты» за 14 лютого статтю під заголовком «Цукор чи гексоген? Що трапилося в Рязані». Виклавши думки Ткаченка та інших, він закликав ФСБ оприлюднити наказ щодо навчань і надати журналістам доступ до агентів, які закладали бомбу в підвал, і до речових доказів.

Стаття викликала широку дискусію, але реакції з боку посадовців майже не було. Проте одного дня Волошину до редакції зателефонував викладач, який сказав, що в однієї з його студенток є подруга, яка зустрічається із солдатом, і той солдат вихвалявся, що охороняє мішки з гексогеном. Солдата звали Олексій Піняєв, він служив у Наро-Фомінську під Москвою. Волошин поїхав туди, таємно проник на базу, і йому вдалося зустрітися з цим солдатом.

Піняєв розповів, що восени 1999 року його відрядили з бази в Московській області до бази 137-го Рязанського десантного полку, розташованої в 20 км від Рязані, де десантників готували до боїв у Чечні. Після певного періоду тренувань у стрільбі та стрибках із парашутом його призначили охороняти склад, де начебто зберігалася зброя та боєприпаси. Служба була нудною, тож одного дня Піняєв з іншим солдатом вирішили зазирнути всередину складу. Вони відчинили металеві двері, але замість боєприпасів побачили стос 50-кілограмових мішків із написом «цукор».

За словами Піняєва, вони дуже здивувалися, навіщо треба було виставляти охорону для мішків із цукром, і щоб не йти з порожніми руками, проштрикнули багнетом один із мішків і відсипали собі цукру в пластиковий пакет. Пізніше вони випили з ним чай. Смак, сказав Піняєв, був огидним, і вони злякалися, що отруяться. Вони принесли пластиковий пакет до командира, той викликав вибухотехніка, який перевірив зміст і доповів командирові, що ця речовина — гексоген.

Майже одразу після цього Піняєва та другого солдата звільнили від виконання звичайних обов’язків і почали регулярно викликати на допити, до того ж їх звинувачували не в крадіжці цукру, а в «розголошенні державної таємниці». Однополчани радили їм приготуватися до тривалого ув’язнення. Однак зрештою справу було закрито, і співробітники ФСБ рекомендували Піняєву та його товаришу забути про склад і про «особливий цукор».

Історію з Піняєвим було опубліковано у випуску «Новой газеты» за 13 березня під заголовком «Гексоген. ФСБ. Рязань». Там уперше пролунало, що напередодні згаданих навчань велика кількість гексогена зберігалася під охороною на військовій базі в 20 км від Рязані, у мішках із написом «цукор».

Сімнадцятого березня, під враженням від цієї публікації, два депутати з ліберальної парламентської фракції «Яблуко» — Юрій Щекочихін і Сергій Іваненко — закликали своїх колег по Держдумі вимагати від генерального прокурора відповідей на такі запитання:

1. На якій стадії знаходиться кримінальна справа, порушена в зв’язку з виявленням у Рязані 22 вересня 1999 року вибухової речовини?

2. Чи був проведений якийсь аналіз цієї речовини?

3. Хто віддав наказ про проведення таких «навчань» і про використання в них чи то справжньої вибухової речовини, чи то її імітації?

Депутати вимагали також, аби Дума поставила перед генпрокурором вимогу перевірити наведені в газеті факти щодо зберігання гексогена під виглядом цукру на армійському складі в тренувальному таборі десантників.

Ця вимога не пройшла, набравши лише 197 голосів — для абсолютної більшості забракло 29 голосів. Друга спроба, 31 березня, теж виявилася невдалою: 104 голоси «за» й 133 «проти»[29].

Побоювання, викликані статтями в «Новой газете», набули таких масштабів, що ФСБ довелося погодитися на участь у телепрограмі, де мешканці будинку в Рязані мали зустрітися з високопосадовцями. Мета цієї програми, яку було показано по НТВ 23 березня 2000 року, полягала в демонстрації відкритості ФСБ, але натомість представники цієї служби справили геть протилежне враження — нібито вони намагаються приховати щось жахливе.

Ведучий програми Микола Ніколаєв спитав у Олександра Здановича, речника ФСБ, як могло статися, що Сергеєв переплутав муляж зі справжньою бомбою.

— Генерал Сергеєв, — пояснив Зданович, — не є досвідченим фахівцем у питаннях вибухових пристроїв.

Однак Сергеєв лише передав те, що повідомив йому Ткаченко. Отже, Зданович натякав на некомпетентність підрозділу вибухотехніків.