Розділ «1. ВИБУХИ В ЖИТЛОВИХ БУДИНКАХ, 1999 РІК»

Пізніше стало відомо, що втрати могли бути набагато більшими. За кілька годин після першого вибуху в Буйнакську у вантажівці ЗІЛ-130 поблизу військового шпиталю було виявлено другу бомбу. Сапери зупинили її годинниковий механізм за 12 хвилин до вибуху. У вантажівці було знайдено 2 706 кілограми вибухівки — достатньо, аби висадити в повітря центральну частину міста.

Події в Буйнакську, хоч і серйозні, не приголомшили росіян, бо жертвами стали дагестанці, а Дагестан вважався воєнною зоною. Однак 9 вересня терористи завдали нового удару — цього разу в Москві. Після опівночі вибухнула бомба, закладена в підвалі будинку по вул. Гур’янова, 19, у робітничому районі на південному сході міста. Центральна секція будівлі була зруйнована, ліва та права сходові клітки залишилися стирчати по обидва боки провалля. Під руїнами кілька годин вирував вогонь. «Там внизу якесь пекло, — сказав один із рятувальників. — Навіть якби люди вижили після вибуху, вони згоріли живцем»[19]. У результаті вибуху 100 осіб загинуло і 690 було травмовано[20]. Російські посадовці звинуватили в підриві будинку чеченських терористів, які прагнули помститися за свою «поразку» в Дагестані. Московська ФСБ оголосила про виявлення на речах, вилучених на місці вибуху, слідів тротилу та гексогена — потужної військової вибухівки.

За чотири дні, 13 вересня, вибух на Каширському шосе, 6, у Москві зрівняв із землею дев’ятиповерховий цегляний житловий будинок, перетворивши його на купу сміття. На довершення жаху вибух стався о п’ятій годині ранку, коли майже всі мешканці спали. Того ранку москвичі прокидалися під телевізійні кадри з робітниками аварійних служб, що відчайдушно просувалися руїнами. Кількість загиблих склала 124 людини, поранених було семеро[21].

Тепер російську столицю охопив невимовний жах. Було наказано перевірити на наявність вибухівки кожен із 30 тисяч житлових будинків міста[22]. Жителі організовували цілодобові патрулі. До міліції надходили тисячі дзвінків із повідомленнями про підозрілі дії.

Того ранку, коли на Каширському шосе стався вибух, спікер Держдуми Геннадій Селезньов оголосив на засіданні Ради Думи, що минулої ночі в місті Волгодонськ також було підірвано житловий будинок. Але важливість цієї інформації з’ясувалася тільки пізніше.

Шістнадцятого вересня географія терору розширилася. Ще тривали похорони московських жертв, коли у Волгодонську вибухнула бомба, закладена в автівку. Вибухова хвиля знищила фасад дев’ятиповерхового житлового будинку. З-під уламків було витягнуто 18 мертвих тіл, зокрема два дитячих, 89 людей було госпіталізовано. Цей вибух, як і на Каширському шосе, стався о 5-й ранку. Психічний шок був таким сильним, що після цих подій сотні людей не хотіли спати в своїх домівках і проводили ночі на вулиці. Від бомби залишився кратер глибиною 3,5 метра й шириною 13–15 метрів. Частини автівки, в якій була закладена бомба, розлетілися на півтора кілометри[23].

Волгодонський вибух, здавалося, означав, що тепер слід очікувати подібних терактів у містах за межами Москви. Ці очікування справдилися, але з несподіваними наслідками.

22 вересня, о 20.30, Олексій Картофельников повертався після вихідних, проведених на дачі, додому, до свого помешкання в Рязані — місті, що знаходиться в 120 км на південний схід від Москви. Він помітив білу «Ладу», припарковану перед будинком № 14/16 по вул. Новоселів, на задньому сидінні якої сидів чоловік. Останні дві цифри на номерах машини були прикриті папірцями з написаною на них цифрою «62» — кодом Рязані. Картофельников піднявся до своєї квартири й зателефонував до міліції. Його донька Юлія, 23-річний медик-інтерн, вийшла на балкон і побачила, як із підвалу будинку вийшов чоловік, подивився на свій годинник і сів у машину, де на нього чекали дві особи. Тим часом ще один мешканець будинку, Володимир Васильєв, повертаючись додому, теж помітив цю машину. Папірець із цифрою «62» на її задньому номері встиг відпасти, тож тепер передній і задній номери не збігалися. Васильєв теж зателефонував до міліції.

Коли міліціянти прибули, Юлія наполягла, аби вони перевірили підвал. Той використовувався місцевими безхатченками як вбиральня, тож міліціянти не хотіли туди йти, але зрештою погодилися, спустилися східцями й негайно вибігли назад, волаючи: «Там бомба!». У будинку запанував безлад. Міліція почала обходити квартири, наказуючи мешканцям залишити будинок. Ті виймали немовлят з колисок, хапали документи й поспіхом натягували верхній одяг. Надто хворі чи слабкі, аби вийти самостійно, залишалися вдома.

Стоячи на вулиці, мешканці дивилися, як міліціянти, включно з Юрієм Ткаченком, керівником загону саперів, входять до підвалу. У підвалі Ткаченко знешкодив вибуховий пристрій із годинниковим механізмом, а потім перевірив три мішки з білою кристалічною речовиною за допомогою газового аналізатора. Аналізатор показав наявність у мішках гексогена — тієї самої речовини, що використовувалася під час попередніх підривів житлових будинків. Тепер не було сумнівів, що хтось збирався висадити в повітря і цей будинок.

Мішки витягли з підвалу опів на другу ночі, і агенти ФСБ вивезли їх геть. Але вони забули забрати із собою високопрофесійний військовий детонатор, який залишився в руках саперів, наступного дня вони його сфотографували.

На підставі описів, зроблених Картофельниковим, його донькою та Васильєвим, міліція склала фотороботи підозрюваних. Залізничні вокзали та аеропорт були оточені, на всіх шляхах, що вели з міста, встановлені КПП.

Білу «Ладу» знайшли на світанку, залишену на стоянці. Трохи пізніше з телефона-автомата в Рязані було зроблено дзвінок до Москви, і телефоністка, яка виконувала з’єднання, встигла почути фрагмент розмови. Той, хто дзвонив, сказав, що з міста неможливо виїхати непоміченими. Голос на іншому кінці відповів: «Розходьтеся й вибирайтеся кожен окремо»[24]. Телефоністка доповіла про дзвінок міліції, яка відстежила номер. Яке ж було її здивування, коли виявилося, що номер належав не чеченським терористам, а ФСБ. Невдовзі терористи були заарештовані, але приголомшили міліцію, показавши посвідчення співробітників ФСБ. Незабаром ФСБ наказала їх звільнити.

Тепер ФСБ не залишалося нічого іншого, як запропонувати якесь пояснення. У п’ятницю, 24 вересня, директор ФСБ Микола Патрушев, вийшовши з наради в Кремлі, повідомив репортерам, що евакуація людей з будинку в Рязані була складовою тренувальних навчань.

Заява Патрушева суперечила тому, що впродовж двох днів повідомляли державні органи. Уранці 23 вересня очільник Рязанського управління ФСБ Олександр Сергеєв виступив по телебаченню й привітав мешканців будинку з порятунком від теракту. Міністр внутрішніх справ Володимир Рушайло оголосив по національному телебаченню про відвернення спроби терористичного акту. А тепер Патрушев називав цей інцидент тренуванням. Знайдені саперами мішки, за його словами, містили цукор, а дані аналізатора про наявність гексогену були помилковими. В інших містах проводилися аналогічні навчання, сказав Патрушев, але лише в Рязані люди зреагували так оперативно. Він похвалив жителів міста за пильність.

Такий розвиток подій викликав обурення в Рязані, де люди провели ніч на 23 вересня просто неба. Журналісти висловили припущення, що винуватцями й чотирьох попередніх вибухів були не чеченці, а ФСБ. Проте суспільство не виявило якоїсь організованої реакції, і на другий день після знаходження бомби у Рязані російська авіація почала бомбардувати грозненський аеропорт, а 1 жовтня російські війська перетнули кордон Чечні, розпочавши другу Чеченську війну.

Свого часу саме обурення «підступним нападом» Гітлера на Радянський Союз допомогло радянському народу мобілізуватися в перші дні Великої Вітчизняної війни, відтоді цей напад залишався в свідомості російського народу певною моделлю поведінки. Підриви житлових будинків було організовано за аналогічною моделлю. Більшість росіян вважало, що чеченці принесли російському народові війну й тепер мали за це заплатити. Рязанський епізод, хоч і тривожний, був забутий у вирі швидкого розвитку наступних подій.

За п’ять років до описаних подій перша Чеченська війна почалася зі знищення російських військ, які на танках потрапили в пастку на вузьких вулицях Грозного в ніч на новий 1995 рік. Цього разу вторгнення до Чечні здійснювалося методично й нібито успішно, внаслідок чого популярність Путіна стрімко зростала. Якщо в серпні лише 2% населення бажали бачити його президентом, а у вересні — 4%, то в жовтні ця цифра зросла до 21%, а в листопаді — вже до 45%, набагато перевищивши рейтинги решти кандидатів[25]. Тепер було ясно, що запроваджувати надзвичайний стан і відкладати вибори не доведеться. Путін був здатний виграти вибори самостійно, за допомогою нової війни.

Російська армія легко просувалася долинами Чечні аж до Терека. Там вона зупинилася й звідти завдавала ударів по інших частинах Чечні. У грудні війська перетнули Терек, оточили Грозний і почали його масований обстріл, після якого місто стало схожим на місячний краєвид.

На початку листопада я знову зустрівся з політтехнологом, який попереджував мене про масштабну провокацію в Москві, й він сказав, що цією провокацією стали підриви житлових будинків. Таку думку висловлював не лише він, подібні звинувачення лунали зі шпальт багатьох російських газет. Це були, зокрема, дуже популярний «Московский комсомолец», газета «Новое время» та тижневик «Общая газета». Для атмосфери, яка панувала в Москві за Єльцина, було характерним те, що після восьми років управління країною на користь гангстерів і олігархів думка про причетність влади до теракту проти власного народу здавалася не лише правдоподібною, а й цілком імовірною.