Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Як і межі, до якої тривать може втіха правдива[479].

На думку Руссо, мистецтва народжуються з людських пристрастей, амбіцій, жадоби й марної допитливості. У Лукреція, як і у Руссо, саме розум має навчити стримувати бажання та «залагоджувати зло, яке мистецтво почало завдавати природі». Щастя не в надмірних багатствах, а у простому та близькому до природи житті. Руссо, зрештою, сумнівається, що людина здатна досягти істини: «Чи створені ми для того, щоб померти прив’язаними до краю криниці, в якій сховалася істина?»[480].

Кількома рокама пізніше Ґьоте критикуватиме експериментальну науку в зовсім іншій перспективі. Він позиціонується в іншій традиції — медиків-емпіристів, про яких говорив Ціцерон, які відмовлялися від препарування, бо воно, на їхню думку, порушувало хід явищ, що їх вони хотіли спостерігати. Для нього те, що є штучним, нездатне розкрити Природу, адже Природа, в якийсь парадоксальний спосіб, «загадкова у світлі дня», бо її справжнє покривало, як ми це будемо ще повторювати[481], у тому, щоб не мати ніякого покривала. Інакше кажучи, вона приховується, бо ми не вміємо її бачити, навіть якщо вона перебуває у нас перед очима:

Стоять, мене на глузи беручи,

Вали, зубці, колеса, кулі…

Біля дверей б’ючись, я мав вас за ключі, —

Та ви мені замка не відімкнули…

Бо, повна тайн і білим днем,

Природа не відслонить запинала,

І що вона тобі від духу заховала,

Того не витягнеш гвинтом і важелем[482].

Ґьоте заперечує, таким чином, Френсіса Бекона, який хоче змусити Природу говорити під тортурами експерименту. На його думку, замість того, щоб говорити, «під тортурами Природа замовкає»[483]. Водночас, як це радить Євангеліє, вона щиро відповідає на безхитрісні запитання: «Її відповіддю на чесне запитання є: Так! Так! Ні! Ні! Решта — від Лукавого».

Супроводжуване механічними засобами спостереження спотворює здорове бачення природних феноменів:

Мікроскоп та телескоп лише спантеличують здоровий розум[484].

Сама людина тією мірою, якою вона послуговується своїм здоровим розумом, є найвеличнішим і найточнішим інструментом, що тільки може існувати. І найбільшим безладом нової фізики є те, що вона відокремила експерименти від людей, що вона визнає природу тільки у показах штучних інструментів і, навіть, хоче визначати й приписувати їй те, що вона може робити[485].

На думку Ґьоте, єдиними справжніми засобами відкриття таємниць природи є сприйняття та естетичний опис цього сприйняття. Тільки природа — маються на увазі людські органи чуттів, вільні від будь-яких посередників, може бачити природу. Навіть спостереження, яке бентежить явища та робить їх нерухомими, заважає нам вловити живу реальність. З цього приводу Гьоте написав чудову поему про бабку-стрибунця:

Стрибаючи навкруг фонтану

Мінлива бабка

Так довго тішить погляд мій[486].

Бабка є то темною, то світлою, то червоною, то блакитною. Проте, коли вона сідає й опиняється у людській руці, то залишається лише мертвий синій колір. «Ось що тебе очікує, тебе, хто препарує своє задоволення».