Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

— Стій! — замість вітання наказав вітчим і поклав руку на автомат.

Хорст спокійно заховав до кобури свій пістолет і, не зважаючи на рішучий вигляд полковника, підійшов до стола.

— Чого тобі треба?

— Я прийшов по документи, про які тобі дзвонив батько.

— Пізно, — посміхнувся полковник. І знову крізь ту посмішку проглянув відчайдушний сарказм приреченого.

— Ти повинен передати нам листи, — наполягав Хорст.

Полковник вийшов з-за стола.

— Я сказав, пізно. І кому це вам? Хто ви такі?

— Ми — це американська місія в Берні, гер оберст, — тихо промовила Карла Хелман, карбуючи кожне слово, що свідчило про її надмірне хвилювання.

Полковник надсадно, істерично розсміявся.

— Кажіть прямо — американська розвідка.

— Так, розвідка, якщо вам хочеться. А ви воліли б передати ці документи?..

— Я вже передав їх, — перебив її фон Торнау. — І більше не хочу слухати про них.

— Проте вам доведеться ще сказати, кому ви їх передали.

— Ви мені погрожуєте?

— Ну, досить, — рішуче сказала Карла і вийняла з кишені блискучий «вальтер».

— Заховайте вашу іграшку, міс, і забирайтесь геть, поки я не викликав сюди охорону.

— Ваша охорона давно розбіглась. Ви навіть не поцікавились, як ми сюди потрапили.

— У мене не той настрій, щоб жартувати з вами. Забирайтесь під три чорти! Геть звідси! — закричав, багровіючи, полковник. Рука його потяглася до сигнальної кнопки, але так і повисла в повітрі. Вдарив постріл. Кнопка розлетілась на друзки.

— Одійдіть від стола, пане полковник, інакше я всаджу кулю у ваш рицарський хрест, — якось занадто спокійно сказала Карла.