Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

Телефон продзвонив удруге, вперто, настирливо.

Генерал узяв трубку і поволі підніс її до вуха.

— Фельдмаршал фон Торнау.

— Генерале, я привіз вам вітання від братів Стінес із Аскони, — прозвучав у трубці незнайомий голос.

— Дякую, — фельдмаршал згадав, що «Привіт від братів Стінес із Аскони» — пароль, за яким він має прийняти людину від групи «Санлайт кросворд». Цим хитромудрим найменням шифрували себе учасники таємних переговорів, які відбулися 19 березня у невеличкому швейцарському містечку Асконі, на віллі хазяїв німецько-американського концерну братів Стінес. Вальтер фон Торнау покладав на ці переговори великі надії. В них брали участь впливові люди: заступник начальника штабу 5-ї американської армії генерал Лемнітцер, заступник начальника штабу союзних військ в Італії англійський генерал Ейрі. Німецьку сторону представляв обергрупенфюрер СС Карл Вольф, повноважний представник фельдмаршала Кессельрінга, який на той час був командуючим військами Західного фронту. І головне, — ці переговори відбувалися під егідою Стінес. У підприємства братів-мільярдерів Вальтер фон Торнау вклав чималі гроші. Він сподівався, що «Санлайт кросворд» усе-таки буде розв'язано і союзні армії приймуть однобічну капітуляцію Німеччини. Проте час минав, а союзники все ще не робили рішучого кроку в цьому напрямку.

— Мені треба поговорити з вами, — сказав по паузі генерал.

— Я сам хотів просити аудієнції…

— Гаразд. Чекаю на вас, — перебив його генерал і поклав трубку.

Якусь мить Вальтер Торнау сидів замислившись. Потім різко відкинув плед і встав із крісла. Фельдмаршал був середнього зросту, непоказний. Ще хвилину тому він справляв враження розбитої недугами людини, якій перевалило вже за сімдесят, але тепер йому не можна було дати і шістдесяти. Він енергійно підійшов до вікна, опустив штори і натис вмикач настільної лампи. Яскраве кружало світла впало на зелене сукно стола, заіскрилося на паркеті. Генерал пішов уздовж стіни, роздивляючись на фото знайомі обличчя, і раптом подумав, що скоро йому доведеться змінити експозицію. Дехто явно тут непотрібен. Взяти хоча б знімок, де він зображений разом з Герінгом і Гіммлером. Тепер такі зв'язки можуть скомпрометувати його. Генерал пригадав слова Герінга: «У Німеччини залишився тільки один шанс. Ми добиваємося перемир'я з західними державами, повертаємо весь Західний фронт і викидаємо росіян… Не перебільшу, якщо скажу, що я єдиний, з ким союзники вестимуть переговори. З Гітлером за стіл не сяде жоден чоловік; Ріббентроп з його воєнною політикою і Гіммлер з його концтаборами взагалі неприйнятні. Я зостався один…»

Проте Вальтер фон Торнау був іншої думки. Він вважав, що ніхто з нинішніх керівників рейху не підходить для переговорів. Захід, де тепер верховодить військова каста, розмовлятиме тільки з генералом, що не забруднив рук націстською політикою. Таким він вважав Гудеріана. Торнау знав про спроби танкового генерала встановити контакт із Заходом і бажав йому успіху, як і самому собі. Пригадалась і розмова Гудеріана з Ріббентропом, яка велась із цього кабінету по телефону.

«Захід повинен зрозуміти загрозу, пов'язану з швидким просуванням радянських військ по німецькій землі. Запропонуйте їм перемир'я на яких завгодно умовах!» Ріббентроп довго не відповідав і, зрештою, сказав: «Ні, цього я зробити не можу. Я залишаюся вірним послідовником фюрера». Гудеріан розпалився і закричав у трубку: «А що ви скажете, коли росіяни через три-чотири тижні стоятимуть під Берліном?!» На жаль, Гудеріан помилився — через три дні після тієї розмови росіяни вийшли на Одер.

Генерал прислухався. Крізь гуркіт канонади почувся шум автомобільного мотора. Машина прошелестіла під вікнами і зупинилася біля воріт. Генерал викликав дворецького.

— Проведіть до мене того пана.

— Слухаю, екселенц, — дворецький клацнув закаблуками і вийшов. Хвилин через п'ять він повернувся з Хорстом і мов тінь вислизнув за двері.

Генерал запросив Хорста сідати.

— Чим можу служити? — промовив він, пильно приглядаючись до гостя. — Вибачте, не знаю, на жаль, вашого прізвища.

— Називайте мене Рудольфом. Рудольф фон Торнау, ваш син…

Генерал нічим не виказав свого здивування.

— Гаразд. Але в мене вже є син, полковник, кавалер рицарського хреста Рудольф фон Торнау.

Хорст задоволено всміхнувся. Генерал точно відповів на обумовлений шефом пароль.