Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

— Маєте рацію. Прошу.

Полковник провів їх до невеличкого залу. Тут сейфи було вмонтовано в стіні. Вони скидалися на погаслі тинки печей. Жодного папірця не було ні на підлозі, ні на полицях розкритих сейфів.

— Я міг би тицьнути пальцем на перший-ліпший сейф і сказати, що в ньому лежать ті кляті документи. Проте я не зробив цього. Документи, які вас цікавлять, зберігалися в особистому архіві рейхсфюрера СС. Позавчора їх привезли сюди і одразу ж запакували в металевий ящик. Тільки після того, як його було запаяно, кур'єр залишив підвал. Я не мав змоги навіть переглянути їх. Проте я не певен, що віддав би їх вам, коли б вони і справді потрапили мені до рук. Та це вже не стосується справи. Я виконав свій обов'язок перед батьком, хоч і не поділяю його поглядів. А тепер дозвольте мені виконати свій обов'язок перед фатерляндом і фюрером. — На обличчі Рудольфа фон Торнау знову з'явився вираз приреченості.

— Це справді все, що ви мали сказати? — запитала Карла.

— Міс, перед власною смертю я думаю не тільки про вас, але і про бога…

Полковник повернувся і, не сказавши більше ні слова, пішов до виходу. Карла і Хорст рушили за ним. Коли вони вийшли з підвалу, вибухи струсонули будинок архіву. Жалібно задзвенівши, полетіло на камінну підлогу скло. Снаряди гвардійських мінометів розривалися з такою пекельною силою, що стіни будинку не витримували і валилися всередину. Крізь проломи у стінах було видно, як котиться над дахами Лаубенланда вогненний смерч пожежі.

— Карло! Хорсті! — від охопленого полум'ям вестибюля до них біг Дайн-Рябчук. — Росіяни! Росі-я-ни! — кричав він, показуючи кудись позад себе жовтою шкіряною папкою.

Тінь полковника метнулася по стіні і кинулась на сходи.

— Стій! — крикнула Карла.

Але полковник не зупинився. В два скоки він подолав сходи. Над вухом у Хорста, немов волоський горіх, сухо тріснув постріл. Кавалер рицарського хреста полковник Рудольф Торнау скотився зі сходів, розплатавшись біля ніг Хорста.

— Навіщо, Карло? — білими губами прошепотів Хорст.

— Я не хочу вмирати за фюрера, — відповіла Карла Хелман і, схопивши його за руку, потягла за собою в підвал.

Хорст згадав про червоні дроти і підривний механізм на телефонному столику в кабінеті вітчима.

Вони вже були в підвалі, коли Рудольф фон Торнау застогнав і розплющив очі. Перемагаючи біль, він повернувся на живіт, вхопився рукою за прут поручнів і підтягнувся ближче до сходів.

РОЗДІЛ X

ПРОЗРІННЯ

Манфред Тегарт перескочив вулицю. Позаду, крешучи кулями бруківку, вдарила автоматна черга. Петляючи, мов переляканий заєць, він перебіг двір, перебрався через руїни і опинився біля напіврозваленого будинку. Біля під'їзду догорав перекинутий на спину «бюїк». Тулячись до стіни, Манфред виглянув за ріг, і в ту ж мить кулі зло колупнули над ним стіну. «Тут не пройти», — з досадою подумав Тегарт і поліз у пролом будинку. Скоро він опинився в темному підвалі. Спробував шукати виходу, але, так і не знайшовши його, одійшов до загратованого, схожого на амбразуру вікна. Товсті стіни і три поверхи над головою надійно захищали від мін і снарядів. «Пересиджу тут, поки сюди прийдуть росіяни…» Ще там, біля залізничного мосту, Манфред сподівався потрапити в полон, однак наспіли есесівці і відбили атаку росіян. Та німецьким військам усе одно довелося відступити на новий рубіж оборони. Незабаром росіяни з ходу і звідти вибили їх. Дві доби німецьких солдатів ганяли у контратаки під кинджальним вогнем російських кулеметів, під зливою мін і снарядів, і знову вени тікали, залишаючи барикади, вулиці, квартали, аж токи росіяни не загнали їх на Штралау. В паніці розбиті німецькі частини кинулись уплав через Шпрее і попали під вогонь есесівців. Як Манфред вискочив живий із того пекла, він і сам не може збагнути. За Плянтер-Валдом їх знову обстріляли росіяни, і вони розбіглися хто куди. Але тепер він уже нікуди не побіжить. Досить, набігався! Манфред сів на купу якихось мішків і поліз в кишеню по сигарети. Вони були мокрі. Нестерпно хотілося курити. Манфред розім'яв замоклі сигарети і розклав на підвіконні тютюн, сподіваючись, що він хоч трохи просохне і з нього можна буде зробити самокрутку.

Війна нагадала про себе вибухом міни, що тріснула на подвір'ї архіву, неначе кульова блискавка. Манфред виглянув у вікно і несподівано почув голоси. Приглушені, насторожені, вони, здавалося, долітали із підземелля. Він вийшов із свого закутка у пасмо непевного світла, що падало крізь пролом від палаючого навпроти будинку, і ніс до носа зіткнувся з молоденьким есесівцем. Вони зупинилися один перед одним, не знаючи, як розійтися. Але раптом есесівець здивовано вигукнув:

— Манфреде, це ти?

Тегарт упізнав Хорста.