Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

Вони вийшли на дорогу. За Топліцзее підіймалася заграва світанку. Величезна ялиця прикрила «сітроен» темним крилом гілля. Дайн сів за руль. «Сітроен» позіхнув сизим димом і викотився на дорогу.

— Хорсті, ти знаєш, у мене ідея, — Дайн-Рябчук прочинив перед ним дверцята.

— Яка? — запитав Хорст, обтрушуючи цивільний костюм.

— Ми їдемо туди на машині.

— Куди це туди?

— На туристяк. Приїжджаємо спокійно, наче ми хазяїни. Я — батько, ти — син, вирішили оглянути нашу власність перед відкриттям літнього сезону. Ну як?

— Усе життя мріяв мати такого батька.

— Не глузуй, я діло кажу. Автомати в багажник — ми мирні німці, це наша власність, і ми маємо право оглянути будинок. Не хочеш бути моїм сином? Гаразд, я продаю — ти купуєш туристяк і землі над озером. Погляньте, пане Торнау! Це ж земний рай, які гори, яка чарівна краса. Згоден?

— Роби як знаєш.

Хорст сів у машину, ввімкнув приймач, настроїв його на хвилю берлінської станції. З репродуктора долетів шум, тріск, якесь завивання, потім почувся голос диктора:

— Всім військам німецької армії, на суші, на морі і в повітрі!

Дайн-Рябчук нахилився до приймача, прислухався.

— Вчора, 8 травня 1945 року, о 23 годині 1 хвилина за центральним європейським часом, ставка верховного командування німецьких збройних сил віддала наказ всім без винятку військам німецької армії припинити воєнні дії і скласти зброю!

— Капітуляція, — радісно прошепотів Дайн-Рябчук.

— Кінець! — сказав Хорст і вимкнув приймач. В його інтонації не можна було вловити ні радості, ні горя — йому було байдуже.