Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

— Хорсті, не вірю своїм очам! Який чорт запхав тебе у це пекло? О, ти, я бачу, не сам, а з цілим почтом, — сказав Манфред, розглядаючи Карлу і Дайна, що саме виступили з темряви.

— Це Карла і Стефан — мої друзі. Чи немає тут якогось виходу? — запитав Хорст, роздивляючись стіни.

— Є, он бачиш, яка дірка. Тільки не раджу потикатися туди. Подвір'я прострілюють.

— Нам конче потрібно знайти вихід, — втрутилася у розмову Карла.

— Шукайте, — махнув рукою Манфред і одійшов до вікна. Тютюн був ще мокрий. — Хорсті, в тебе є закурить?

Хорст вийняв пачку «Честерфілда».

— Візьми собі.

— Дякую, — Манфред з насолодою затягнувся димом і заховав за фронтовою звичкою сигарету в рукав.

— Манфреде, ти справді не знаєш, як вибратися звідси?

— Ні, а втім, може і є який вихід, я не шукав.

— А що ти взагалі тут робиш? — поцікавився Хорст.

— Курю, — промовив Манфред. — Може, ти збираєшся мене допитувати?

— Облиш, Манфреде, мені не до жартів. У цьому підвалі ми блукаємо вже з півгодини, тикаємося носами в стіни, мов сліпі кошенята.

— Тут якісь двері, — почувся з темного закутка голос Дайна, — але вони зачинені, шлях би їх трафив.

Хорст кинувся до Рябчука. Вони натиснули на двері плечима, але марно.

— Не піддаються.

— Коли б який лом або хоч колода.

— Відійдіть од них, — Манфред стояв у проході з фауст-патроном у руках. — Заховайтесь отам біля вікна.

Хорст і Дайм одбігли до Карли. Манфред став за металевим сейфом і звів фауст-патрон.

— Розкрийте роти, а то поглухнете.