Розділ «V ЧАСТИНА»

РОЗДІЛ 9

КРАЙОВА ЕКЗЕКУТИВА ОУН НА ПІВНІЧНО-ЗАХІДНІХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

У програмі діяльности ОУН, укладеної на Конґресі Українських Націоналістів 1929 року, передбачалося, що українські землі під польською окупацією становитимуть, під територіяльно-організаційним оглядом, два самостійні краї: Галичина і Північно-Західні Українські Землі – ПЗУЗ, тобто, Волинь, Полісся, Підляшшя та Холмщина. Але вже на початках організування мережі ОУН виявилася непридатність такого поділу в тогочасних умовах. Тому, замість плянованих двох „країв” з 5 областями кожний, охоплено всі українські землі під польською окупацією одним „краєм” з одною „Крайовою Екзекутивою ОУН на Західньо-Українських Землях” – КЕ ОУН на ЗУЗ. Це було конечне хоча б тому, що Львів був тоді центром українського політичного життя не лише для Галичини, а й для Волині, Полісся, Підляшшя та Холмщини, дарма, що поляки намагалися паралізувати його вплив на північно-західні українські землі. До того ж організований український націоналістичний рух ще не був на північно-західніх землях настільки міцним, щоб міг діяти самостійно, незалежно від Львова.

Але наприкінці 1934 року виявилося, що заходить потреба таки реалізувати постанову Конґресу Українських Націоналістів з 1929 року. В той час Микола Кос, Ярослав Старух та інші висунули пропозицію реалізувати згадану постанову й поділити під територіяльно-організаційним оглядом українські західні землі на два „краї” з двома окремими й самостійними Крайовими Екзекутивами, що могло б зміцнити поширення та поглиблення організаційної мережі на ПЗУЗ і активізувати маси українського громадянства до більшої суспільно-політичної праці. Це могли зробити тільки місцеві сили, а не прибулі з Галичини, яким на перешкоді стояв „сокальський кордон” і яких кожної хвилини могла спіймати польська поліція, як не бажаних на північно-західніх українських теренах „зайшлих”.

Особовий склад КЕ ОУН на Північно-Західніх Українських Землях

Полк. Євген Коновалець, як Голова ПУН, апробував цей проєкт і тому на початку літа 1935 року на північно-західніх землях була зформована перша окрема Крайова Екзекутива ОУН – КЕ ОУН на ПЗУЗ в складі: Микола Кос – Крайовий провідник на ПЗУЗ (травень-серпень 1935 і січень 1936 до серпня 1937 р.)[283]; Ярослав Старух – заступник Крайового провідника і політичний референт; Яків Бусел – організаційний референт; Ігор Шубський – референт юнацтва; Ростислав Волошин-”Березюк” – ідеологічний референт; Степан Пшеничний – референт пропаґанди (кольпортаж підпільної літератури).

Обласними провідниками на ПЗУЗ стали: Микола Скопюк, Володимир Робітницький і Микола Мостович. Згодом до КЕ ОУН на ПЗУЗ увійшло ще двоє сокальців: Василь Сидор, який після виходу з тюрми у вересні 1936 року зайняв пост військового референта, і Павло Мигаль-”Павур”.

Протипольська діяльність і послаблення комуністів

У швидкому часі поповнено теж склад Обласних Екзекутив, наладнано й усправнено організаційну мережу по всьому терені й розгорнено широку працю. Пожвавлена революційна діяльність ОУН несподівано скоро ліквідувала, досить міцні до того часу, впливи комуністів і закріплювала серед найширших українських мас впливи українського націоналізму. Бойові виступи ОУН проти польської окупаційної влади, масове відзначування українських національних річниць, висипування символічних могил борцям за волю України й посвячування їх під час частих зударів з польською поліцією – активізували українські народні маси Волині й Полісся в боротьбі за свої національні права та скеровували ту боротьбу на шлях націоналістичної революції.

На жаль, зовнішні вияви тієї широко розгорненої дії ОУН на ПЗУЗ не були відмічені тогочасною українською пресою так, як діяльність ОУН в Галичині, бо польська влада забороняла друкувати будь-які інформації про революційні виступи на Волині й Поліссі, а підпільна українська преса („Сурма”, „Розбудова Нації”, „Український Націоналіст”, „Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ”) на той час уже не появлялася. Але вже сам факт, що саме на Волині й Поліссі, в роки другої світової війни, зродилася й досягла перших імпозантних розмахів Українська Повстанська Армія, свідчить про ту велику підготовку до національної революції, проведену в обговорюваному нами періоді.

ТРИ ВЕЛИКІ ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ НА ВОЛИНІ[284]

Рівенський процес проти 13 костопільців в січні 1937 року

[Великі політичні процеси на Волині в 1937 році почалися розправою перед рівенським окружним судом дня 12 січня 1937 року проти селян з костопільського повіту. Акт обвинувачення закидував підсудним, що вони вели діяльність ОУН на терені повіту та підпалили кйгька домів у Костополі та Деражні. Справа групи 13 підсудних була окремо вилучена з ширшої справи, що стала предметом пізнішої, грудневої розправи в Рівному проти 55 костопільців.

Судова розправа проти 13 костопільців тривала три дні. Підсудних боронив д-р Степан Шухевич зі Львова. Перед судом стали 12 січня 1937 р.: Петро Левчук, Михайло, Антін і Павло Середа, Іридіон Делзанець (або Довжаниця),[285] Данило Трофимчук, Олекса Кондратюк, Юхим (або Зосим) Олексійчук, Марія Олексієнко, Микола Ґрипич, Степан Назаревич, Іван Мельник і Михайло Стефанович.

Дня 15 січня 1937 року оголошено наступний вирок: Петро Левчук 7 років в'язниці; Михайло Середа 5.5 року; Павло Середа і Олекса Кондратюк по 5 років; Данило Трофимчук і Марія Олексієнко по 4.5 року; Зосим Олексійчук 4 роки; Іридіон Делзанець та Антін Середа по 3 роки; Микола Ґрипич на 2 роки. Трьох підсудних звільнено від кари. Десять підсудних засуджено на загальну кару 40.5 року. Прокурор вніс відклик проти „низького виміру кари”.

Луцький процес проти 42 студентів в серпні 1937 року.

Під час нової хвилі масових арештів на Волині, що проходили в липні 1937 р. відбувся черговий великий політичний процес перед окружним судом у Луцьку проти 42 українців, обвинувачених у приналежності до ОУН. Розправа тривала 14 днів і закінчилася 31 серпня 1937 року засудженням 34 підсудних на загальну кару 131 років в'язниці. Голова суду підкреслив, що суд не повірив підсудним, будь то би завданням ОУН була виключно боротьба проти комунізму. Щодо гострого виміру кари, то суд врахував те, що майже всі підсудні це інтеліґенти.

Засуд у цьому процесі проголошено такий: Іван Климів 10 років в'язниці, Павло Мигаль 8 років; Іван Кохановський (Коханський[286]), Василь Савич і Андрій Марченко по 7 років; Віталій Харуцький-Сухозанець, Борис Пашкевич, Теодор Крук, Іван Халимон і Атанасій Матвійчук по 5 років; Олексій Комаревич, Петро Джуґало, Олена Штуткало, Атанасій Юник, Яків Пенджовський і Сергій Федорович по 4 роки; Ніканор Мандзгок, Григорій Антонюк, Іларіон Климюк, Василь Дишкант, Сергій Мартіянів, Теодор Вітковський, Родіон Артищук і П. Марчак по 9 роки; Теофан Кравець, Павло Вишневський, Олексій Левчук, Віктор Ваврищук, Іван Левосюк, Михайло Замкевич, Іван Фіта, Степан Борисюк і Василь Третевич по 2 роки; Теодор Скоповський 1 рік в'язниці.

Вісьмох підсудних звільнено від кари. Один підсудний дістав 10 років в'язниці, один 8 років, три по 7 років, п'ять по 5 років, шість по 4 роки, вісім по 3 роки, дев'ять по 2 роки та один – 1 рік.

Другий рівенський процес проти 55 костопільців в грудні 1937 року