Розділ «V ЧАСТИНА»

Ким був Копач і Дмитерко Організація в той час знала точніше, ніж про це згадують тепер мемуаристи. Фраґментарні уривки про їхнє минуле виявила поліція в відповідно підстриженій формі на суді. Поліційний комісар Й. Дуґелло зізнав п'ятого дня розправи перед судом, що в 1934 році, „Копач з доручення ОУН виконав атентат на Труша, а мабуть це тому, що Труш не хотів виконати якогось приказу. Труша ранено того самого дня, коли вбито Бабія[278]... ОУН рішила зліквідувати також Дмитерка, що чимсь провинився супроти Організації. Копач мав цей наказ виконати. Але Копач цього наказу не виконав, оповівши про все Дмитеркові, після чого дійшло між ними до приязні, але одночасно оба опинилися на чорній листі ОУН”.[279]

Стільки зізнав поліційний комісар, вплітаючи в ці свої зізнання наявні тенденційні перекручення. Поперше, за невиконання наказів ОУН ніколи атентатів не робила на українців, тільки за зраду або за протиукраїнське шкідництво. Подруге, щодо доручення Копачеві виконати на Дмитерка атентат, то Копач в 1934 році уже не слухав ніяких доручень від ОУН і, якщо, він мав би поранити Труша, то причиною того мусіли бути його власні порахунки з ним. Потрете, Організація до Дмитерка довір'я не мала, бо згідно з зізнаннями Телюка, уважала його ще з 1931 року провокатором і, не розпоряджаючи збунтованим Копачем, не могла йому якраз таких доручень давати.

Самий же Копач, намагаючися перетягнути В. Ґерету до „Зову”, арґументував, що: „від хвилини арештувань по вбивстві мін. Пєрацького всяка організаційна праця ОУН припинилася, а решта членів ОУН – це непродуктивний елемент. А щоби оправдати своє неробство і трусливість, твердять вони, що, мовляв, політична ситуація та інтерес Організації вимагають хвилевого припинення організаційної діяльности. Він, Копач, не згоджується зі становищем цих „паничів”. Слід змагати до перманентної революції, а правдиві українські патріоти є ті, що тепер згуртовані під прапором „ЗОВ”-у, який продовжує ідеологію ОУН”.[280]

Такого типу арґументація діяла суґестивно, тимбільше, що пояснювання нового курсу не завжди було вдале. З зізнань Дячишина акт обвинувачення умисно наводить епізод з організаційної відправи в Ставчанах в липні 1935 р., на яких доповідач пояснював, „що ОУН переходить тепер „перелім” і що засадничо не приймає вже нових членів, а навіть кожний з дотеперішніх членів, може безкарно виступити з Організації, якщо не схоче дальше анґажуватися. Але йому не вільно діяти на шкоду ОУН. Замість вербувати нових членів, радив ... з'єднувати українське громадянство для ідеї ОУН і припинити покищо принимання нових членів”. Такого рода пояснювання нового курсу легко було коментувати як тенденцію до самоліквідації ОУН.

Підісланий Організацією В. Ґерета, який мав завдання, удаючи однодумця Копача, видістати від нього зброю, літературу, розвідався про плани акції ЗОВ-у. Ці пляни були такі: вперед зорганізувати табор для бойвого вишколу членів, висадити в повітря пам'ятник Міцкевича у Львові в часі польського державного свята, виконати кілька атентатів на урядових достойників, зокрема на суддів, що будуть судити у процесі Пєрацького,[281] перевести кілька „ексів”, щоб здобути фонди. Голосні акти Копач уважав потрібними на те, щоб переконати громадянство, що ОУН не є зліквідована. Опанувавши ОУН і перевівши чистку, Копач плянував виїхати за кордон і нав'язати перервані зв'язки „з закордонним провідником ОУН”.

В. Ґерета, здобувши довір'я Копача, заявив свою готовість перевести для „ЗОВ”-у „екс” у Бережанщині і одержав 8 револьверів, хемікалія і „ЗОВ” для кольпортажі. Цим способом він у значній мірі виконав завдання обеззброїти „ЗОВ”. З доручення бойової референтури він виконав атентат на Копача, під час якого згинула М. Ковалюківна. Після цього в поворотній дорозі припадковo ранив себе в ногу відбезпеченим револьвером. Після операції переховувався на організаційних кватирах, де був пізніше арештований під замітом переношення зброї. В слідчому арешті В. Ґерету закатовано.

Суд в справі атентату на Копача

Дня 22 квітня 1935 р. були застрілені Михайло Копач і Марія Ковалюківна на полі біля Рясної Польської у віддалі 300 метрів від села Білогорщі, діставши по три револьверові кулі з найближчої віддалі. Вбитих найдено день пізніше. Того ж дня діти з „Дому сиріт” найшли під купою ріща на передмісті Львова в старому коші шкіряну течку, в якій було 5 револьверів, набої, штилет, рукавички та ін. і два пакунки, один з військовими книжками, другий з пачкою 51 примірників нелегального бюлетеню „Зов”. Це дало поліції напрям слідства, в наслідок чого відбулися серед українців арештування. Атентатника поліція не викрила, тому арештовано і поставлено під суд людей, що були підозрілі в допомозі, чи підготові цього та інших невиконаних атентатів, долучивши до них людей, котрі до бойових підготовок не мали ніякого відношення. Це були люди двох груп: приналежні до ОУН і члени фракції „Зов”.

На процесі розглядано чотири справи, що їх сплетено разом і через те процес мав у своєму перебігу помотаний характер з головною тенденцією дискредитувати ОУН, як організацію, що зсередини сама себе винищує. Через те зацікавлення публіки процесом було дуже слабе. Першого дня розправи на залі розправ прийшла тільки рідня підсудних і представники преси.

На процесі йшлося про такі чотири справи:

– про виконаний атентат на М. Копача і М. Ковалюківну дня 22 квітня 1935 р.;

– про невдалу попередню спробу атентату на М. Копача в Білогорському лісі, що була приготовлювана безпосередньо перед довершеним атентатом в днях 21 і 22 квітня;

– про невдалу спробу атентату на Юліяна Дмитерка в селі Підберізцях, до хати якого приходили 21 квітня п'ять разів два бойовики, яких врешті приятелі Дмитерка роззброїли і по розмові з ними не видали їх поліції, але вони втекли через вікно і щойно після втечі зчинено спізнений алярм;

– про виконаний атентат на Володимира Мельника 28 червня 1935 року на перехресті вулиць Чарнецького і Куркової у Львові в годині 21,25, по розмові в двійку з незнаним поліції атентатником, на закінчення якої був убитий Володимир Мельник чотирма револьверовими кулями. Мельник займався видаванням бюлетеню „Зов” та домагався реабілітації Копача та покарання виновників.

Слідство і монтування процесу тривало довше як два роки. Розправа, що тривала 11 днів, відбулася проти 15 підсудних перед львівським судом присяглих від 7 до 19 червня 1937 року. Шістнадцятий підсудний, студент люблинського університету Володимир Ґерета з Бережан, не діждався розправи. Він згинув 16 січня 1936 р. у слідчому арешті. Комісар поліції Й. Дуґелло уважав його за визначнішу особу ОУН, мотивуючи фактом, що „Студентська Репрезентація, яка є під сильним впливом ОУН, уладила панахиду по Ґереті”. Про його смерть Григорій Дячишин зложив перед судом таку заяву: „Ми обвинувачені знаємо, що Ґерету замордовано в арешті. Пане прокуроре, хто буде відповідати за цей факт?”

За невдалу спробу атентату на М. Копача в Білогорському лісі обвинувачено померлого Володимира Ґерету, Павла Мерцала (засудженого на 7 років в'язниці), Івана Мерцала (зас. на 5 років) та Івана Мирона (на 7 років).

За допомогу в переношенні й переховуванні зброї і матеріялів засуджено Ольгу Біду і Марію Мицківну по 2 роки.

За керівні дії в мережі ОУН засуджено Костя Арпада Березовського на 8 років, Льонгина Івана Телюка на 7 років, Василя Іванонька на 5 років, Григорія Дячишина на 9 років. Інших підсудних засуджено за приналежність до ОУН і за державну зраду.

З групи ОУН „Зов” засуджено Юліяна Дмитерка на 2 роки, а Степана Терлецького звільнено.

За атентат на В. Мельника нікого не засуджено. Атентатника поліція не викрила.