Розділ «V ЧАСТИНА»

Голосною стала така акція в Радехівщині, зорганізована Повітовою Екзекутивою ОУН весною 1937 року. Об'єктом акції стали польські колонії в Радехівщині – Криве й Щуровичі. У висліді плянової акції мережі ОУН в радехівському повіті, однієї квітневої ночі біля згаданих колоній зібралися сотні українських селян. Після виголошення відповідних промов ухвалено протестні резолюції, щоб вислати їх до преси, опісля спалено всі скирти колоністів, висипано символічну могилу на пошану борців, що згинули за волю України, й прикрашено її синьо-жовтим прапором. Після того селяни вирушили до однієї з колоній, вигнати з хат її мешканців, а всю колонію спалили.

Наступного дня вранці в район подій прибули сильні відділи поліції з Золочева, Тернополя і Мостів. Заарештовано сотні селян, але через відсутність доказів щодо їхньої вини – до повітової в'язниці для судового слідства передано тільки 54 особи.

У грудні 1937 року відбувся проти обвинувачених за приналежність до ОУН та співучасть у терористичній акції великий політичний процес, під час якого 19 підсудних засуджено на кари від 2 до 12 років тюремного ув'язнення, інших звільнено.[294] Підсудних боронило 7 українських адвокатів під проводом д-ра Ст. Шухевича.

ОЦІНКА НЕКООРДИНОВАНИХ ДІЙ

Згадані самовільні бойові виступи членів ОУН, вбивства представників польської окупаційної влади, „хрунів” та експропріяції вказують на те, що ОУН на ЗУЗ могла в той час мати потрібні сили для дальшого ведення бойових акцій, якщо б Крайова Екзекутива була згідна такі акції проводити. Заборона проводити бойові акції викликала небезпеку проявів самовільних виступів з боку низових клітин ОУН, які без керівництва могли набути шкідливих для політичного обличчя ОУН форм, тим паче, що ті виступи публічна опінія завжди клала на рахунок ОУН. Ілюстрацією цього була справа нападу на дідичів Ясінських, яка шкодила добрій славі ОУН, бож Організація засадничо проводила експропріяційні напади лише на установи польського державно-окупаційного апарату.

Ще прикрішою ілюстрацією неконтрольованого вияву бойового запалу була справа Тутька в Тернопільщині. Тутько, здобувши для себе довір'я в членів однієї з сільських клітин ОУН, бо зарекомендувався їм як керівник боївки ОУН у районі, дав їм доручення виконати напад на селянку, котра поверталася з ярмарку, й відібрати в неї гроші, щоб їх нібито вжити на потреби Організації. Учасників нападу спіймано й засуджено. Проведене ув'язненими в тюрмі членами ОУН слідство виявило, що організатор нападу Тутько не був членом Організації та що він тільки спровокував напад для своїх особистих цілей. Одначе той факт, що йому вдалося спровокувати до такого нападу кількох низових членів ОУН, був грізною пересторогою, що за бойової бездіяльности революційної організації бойовий запал низових членів може самовільно й безконтрольно вилитися в невідповідні й шкідливі форми.

Крім цього виявилося, що припинення на довший час бойових дій не зменшує кількости жертв революційної організації, як про те твердив тодішній Крайовий провідник Лев Ребет, щоб обґрунтувати доцільність свого „нового курсу роботи ОУН”. Навпаки припинення бойових дій, збільшує жертви: під час добре проведених бойових акцій поліція в пошукуванні за виконавцями завжди проводить масові арешти і розгублюється, попадає на фальшиві стежки, допитує, а навіть засуджує невинних, випадкових людей, а залишає поза увагою справжніх членів Організації, як про це свідчать хоча б справи вбивства куратора Собінського, Голуфка, Чеховського й ін. За „нового курсу роботи”, коли бойова діяльність була обмежена, а кількість членів ОУН помітно зменшилася, число судових засудів членів Організації збільшилося.

АРЕШТИ Й ЗАСУДИ (СІЧЕНЬ 1935 – ГРУДЕНЬ 1937)

Не зважаючи на досить важку ситуацію для ОУН, що витворилася після заарештування й засудження Крайового провідника ОУН Степана Бандери та інших членів тодішньої Крайової Екзекутиви, й після приходу до керівництва Організацією на ЗУЗ інших людей, розмах зростання і поширювання як мережі, так і організаційної дії, не припинявся на довший час, навпаки – більшав. Показником цього можуть бути дальші списки ув'язнених і суджених польськими окупаційними чинниками членів ОУН, її симпатиків та інших українських патріотів.

Цей список охоплює три роки часу.

У Новому Селі, пов. Жовква, арештовано 27 січня 1935 року В. Нанчука та М. Гриника.

Львівський окр. суд в січні засудив за приналежність до ОУН, переховування нелеґальної літератури та розкидування летючок ОУН: Степанію Мартиняківну[295] на 4 роки і Мирославу Головківну на 3 роки в'язниці.

У Бродах засуджено Антона Мороза з с. Чех за знищення польського герба під час шкільної акції на 10 місяців ув'язнення.

[Суд присяглих у Чорткові засудив в лютому 1935 року за ОУН і поширювання нелеґальної літератури: Івана Ляндака, Корнеля Шевчука, Степана Куфля і Теодора Куцюлима по півтора року, Петра Хруставку на один рік ув'язнення, а неповнолітнього Тараса Чеховського з Білої на безтермінове приміщення в домі поправи для малолітніх.]

У Дрогобичі арештовано 5 лютого 1935 року Ярославу Кульчицьку, Анну Кавалець і Галину Білу.

В Луцьку окр. суд 9 лютого 1935 р. засудив за приналежність до ОУН і кольпортажу летючок настоятеля православної парохії в Городищах, о. Миколу Табаковського, на 7 років в'язниці.

В Теребовлі арештовано 11 лютого ґімн. абсольвентів: Степана Круківського і Ореста Гриніва та кравця Павла Штика.

В Лошневі, пов. Теребовля, 12 лютого арештовано селян: Йосифа Ганчаря, с. Івана, Павла Федчишина та Йосифа Пасіку; в Заставчу Гімн, абс. Мирослава Панькова.

23 лютого в Вербові, пов. Бережани арештовано Г. Кондрата й І. Безпалка.

В Бережанах 25 лютого 1935 окр. суд присяглих засудив за розповсюджування нелегальної літератури ОУН: абс. 6 кл. ґімн. Василя Качоровського на 4 роки і Івана Фіну на 8 місяців в'язниці.