Розділ «V ЧАСТИНА»

Шевчук Ярослав, Горлиці (черв. 34 – ?), Шерстило Богдан, студ., Жовківщина (лип. 34 – лип. 35), Шміґель Василь, Рогатин (лип. 34 – груд. 34), Штикало Дмитро, журналіст, Ільковичі, пов. Сокаль (лип. 34 – квіт. 36), Шухевич Роман, студ., Львів (лип. 34 – січ. 35, згодом перевезений до тюрми у Львові);

Янів Володимир, студ., Львів (лип. 34 – лют. 35, згодом перевезений до тюрми у Львові), Янкевич Генадій, рільник, Волинь (серп. 34 – жовт. 35), Ясінський Микола, ґімн. абс., (лип. 34 – квіт. 36), Яцковський Ярослав, студ., Рахиня, пов. Долина (лип. 34 – верес. 34).

РОЗДІЛ 8

ВІДБУДОВУВАННЯ КЕРІВНИЦТВА І РОБОТИ ОУН НОВИМИ ЛЮДЬМИ СЕРЕД ПРОРИВІВ

Після громовиці

Події вліті 1934 року можна назвати громовицею. Громом для польських окупантів з боку ОУН було вбивство польського міністра в столиці Польщі, а вслід за тим застрілення двох українських співробітників польської поліції. Знову ж з польського боку посипалися громи на українське націоналістичне підпілля в вигляді масових арештувань і висилки приблизно сотки видатніших націоналістичних діячів до концентраційного табору в Березі Картузькій.

Правда, попри всю свою натугу розкрити українське підпілля, польська поліція цілком зле визнавалася в персональній обсаді мережі ОУН. Тому під час масових арештувань і ув'язнювання в Березі Картузькій вона дуже часто ув'язнювала непричетних до керівництва в ОУН, чи то на вищих чи низових ступнях, а залишала поза своєю „опікою” справжніх керівників Організації. Все ж таки, під час арештувань у зв'язку з убивством Пєрацького до рук польської поліції попала також частина членів КЕ ОУН – напередодні атентату арештовано у зв'язку з викриттям краківської станиці ОУН Ст. Бандеру, Б. Підгайного, Я. Спольського, Я. Макарушку, О. Пашкевича. Три дні пізніше, 17 червня 1934 року, арештовано й відвезено до Берези Картузької Р. Шухевича, В. Яніва, Д. Грицая, а в другій половині липня того самого року арештовано Малюцу, в зв'язку з убивством І. Бабія. „Архів Сеника” і заломання Малюци, Мигаля та Підгайного допомогли польській поліції розшифрувати ввесь особовий склад Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях, за вийнятком єдиного військового референта Дмитра Грицая, а вслід за тим поставити тих членів КЕ перед суд і засудити їх на довгі роки ув'язнення і спаралізувати їхню діяльність в ОУН.

Одначе, ні документи з „Архіву Сеника”, ні виявлені Малюцою, Мигалем і Підгайним організаційні таємниці ОУН не дали змоги польській поліції глибше виявити особову обсаду керівних постів, а тим менше увесь склад мережі ОУН. Поза самою КЕ удари польської поліції падали наосліп. А тому, хоч ті удари і внесли певне замішання і подекуди порвали організаційну мережу ОУН, проте Організація таки встоялася та могла приступити до відбудови свого апарату.

Уже два тижні після ув'язнення Ст. Бандери, на початку липня 1934 року, ПУН призначив нового Крайового провідника ОУН на ЗУЗ – Осипа Мащака. Повідомлений про це зв'язковим Ярославом Раком, організаційний референт КЕ Іван Малюца вспів передати Мащакові всі зв'язки ще до часу свого ув'язнення.

[Але ці зв'язки були мало придатні, бо після атентату на міністра Пєрацького поліція виарештувала не лише членів Крайової Екзекутиви, але теж багато членів обласних і повітових Проводів ОУН. Крім того, починаючи з 5 липня 1934 року, вислано до новоствореного концентраційного табору в Березі Картузькій провідний актив ОУН. Зв'язки, що їх одержав О. Мащак, були переважно вже неактуальні, постійно обривалися або були під обсервацією. Також обірвалися зв'язки до ПУН-у закордоном. Зв'язковий апарат, що доставляв з закордону підпільну літературу був виарештований, як теж був унеможливлений доступ до конспіративних криївок, в яких переховувалось технічний виряд. У таких дуже несприятливих обставинах О. Мащак почав в'язати нове організаційне ядро з найменш підозрілих людей, доки сам не попався під підозру і арешт поліції.]

Наглий суд за „жовківську справу”

Дня 21 вересня 1934 року в Жовкві застрілено поліційного аґента Яцину, який під час переслухування залюбки тортурував українських політичних в'язнів. Шукаючи організаторів і виконавців убивства, польська поліція провела, як звичайно, масові арешти в цілій Жовківщині. Між арештованими опинився й кандидат на повітового провідника Жовківщини Б. Галапац.

Попавши у в'язниці до камери комунарських вожаків, невироблений політичнo і, як виявилося тепер, заслабий характером, Галапац, за намовою комуністів, признався до участи в ОУН і виявив поліції виконавця атентату на Яцину – Гриця Куликівця, а також повітового провідника Жовківщини – Володимира Касараба, далі мґра Мирона Богуна й Івана Микитюка, що їх він бачив, як викладачів, на одному з курсів ОУН. Знову ж Малюца, заломавшись під час слідства у Варшаві, виявив поліції Зенона Матлу, як надобласного Львівської, Бережанської, Тернопільської й Перемиської областей ОУН, отже – як того, що теж мусів вирішувати про проведення атентату на терені Львівської области.

Таким чином перед наглим судом за вбивство поліційного аґента в Жовкві стали, крім Куликівця, виконавця замаху, також З. Матла, мґр. М. Богун, І. Микитюк, В. Касараб і Б. Галапац. Тому, що Матла займав між підсудними найвищий організаційний пост, польська преса писала про нього як про бойового референта ОУН, то знову як про Крайового провідника ОУН.

Наглий суд, що відбувся 8 листопада 1934 року, засудив Зенона Матлу і Гриця Куликівця на кару смерти, Б. Галапаца на 12 років тюремного ув'язнення, В. Касараба на 11 років, Льва Стойкевича на 10 років, мґра М. Богуна й І. Микитюка по 7 років, Юрія Малиновського і Семена Васечика по 5 років тюремного ув'язнення. Засуджених на кару смерти президент держави уласкавив і замінив їм кару на досмертне ув'язнення. Характеристичним для суддів присяглих було явище, що лава присяглих затвердила вину 3. Матли ледве одним голосом більше і якщо б той один присяглий висловився був проти визнання підсудного винним, то Матла був би звільнений.

Для праці ОУН жовківська справа завдала болючого удару, бо після арештування цілої КЕ Степана Бандери тепер знову відтягнено на довгі роки двох надобласних, отже, ієрархічно двох евентуальних кандидатів на майбутніх Крайових провідників.

ПРИЗНАЧЕННЯ Л. РЕБЕТА ПРОВІДНИКОМ КРАЙОВОЇ ЕКЗЕКУТИВИ ОУН НА ЗУЗ І ЇЇ СКЛАД

Ув'язнення й засудження на довгі роки тюрми цілої Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ із Крайовим провідником Степаном Бандерою на чолі та заслання до концентраційного табору в Березі Картузькій поверх сотні провідних членів ОУН з усіх закутків західноукраїнських земель були поважним ударом для Організації. Одначе, в той час ОУН розпоряджалася вже тисячами членів, була в стані буйного зростання, а тому були всі дані на те, щоб втрати поповнити новими людьми, а порвані організаційні зв'язки відновити, як це вже було раніше. Про те, що в той час для наладнання, а навіть розгорнення ширшої праці було ще доволі провідних і низових кадрів, поза ув'язненими, немає найменшого сумніву, якщо розглянути їхню поставу й працю, виявлену кілька років пізніше, в час другої світової війни. Одначе, протягом деякого часу Організація мусіла пройти свого роду кризу.

Як уже згадано, спроби Осипа Мащака відновити організаційні зв'язки в мережі ОУН та організування нового складу Крайової Екзекутиви були незабаром перервані ув'язненням надобласних Богуна й Матли, а скоро після того й самого О. Мащака. Завдання Мащака перебрав на себе Микола Кос. Після звільнення з Берези Картузької йому до помочі став, з усією притаманною йому енерґією, Ярослав Старух. Протягом кількох місяців на переломі 1934 і 1935 років вони зуміли, відновити організаційні контакти в різних осередках у всьому Краю і вслід за тим приступили до організування нового складу Крайової Екзекутиви. Здавалося, що ПУН, поінформований про справи, затвердить на пості Крайового провідника Миколу Коса, або призначить на те місце віком трохи старшого за нього, дуже популярного тоді серед українського студентства Ярослава Старуха. Тим більше, що обидва вони раніше не мали безпосередніх організаційних зв'язків з Малюцою, Мигалем чи Підгайним, тож не могли бути ними „всипані” і не стягали на себе особливої уваги поліції. Своєю ж дуже успішною працею вони доводили, що мають усі дані зайняти керівні становища в ОУН.

[На початку 1935 року[263] приїхала з закордону до Львова нелеґальним шляхом зв'язкова від ПУН-у Анна Чемеринська, з дорученням наладнати контакти між провідними членами ОУН, що осталися на волі і поновити дію Крайової Екзекутиви. У Львові вона встановила найперше зв'язок з Миколою Косом, а цей, як інструктор Юнацтва ОУН, підібрав до тимчасового керівного ядра у Львові співробітників з молодшої і непідозрілої ґенерації Михайла Коржана і Василя Ривака, а згодом Юліяна Боднарука, Софію Мойсейович і врешті Богдана Мартинюка. Зі Львова А. Чемеринська виїжджала відшукувати оцілілих членів ОУН по інших місцевостях, у Стрию, Бережанах, Тернополі. Після кількаразових поїздок повідомила Коса в перших місяцях 1935 року, що вона, як відпоручниця ПУН-у, призначила Лева Ребета зі Стрия головою КЕ ОУН на ЗУЗ, зазначивши, що з уваги на вимоги конспірації в час нагінки Ребет має перебувати в Стрию, а всі контакти до нього повинні переходити через його заступника Миколу Бігуна. Після кількох зустрічей на провінції членів львівського керівного осередку ОУН з Ребетом остаточно сформовано Крайову Екзекутиву в такому складі: Лев Ребет – голова КЕ, Микола Бігун – заступник голови, Микола Кос – організаційний, пізніше бойовий референт, Михайло Коржан – технічно-пропаґандивний, пізніше організаційний і врешті референт ремісництва, Олекса Гасин – військовий, Василь Р. – пропаґандивний, пізніше ідеологічний, Богдан Мартинюк – розвідка, Дарія Цісик – юнацтво ОУН. В тому ж році поповнено КЕ ще такими референтами: Юліян Боднарук – студентство і Юнацтво ОУН, Софія Мойсейович – жіноцтво, Ярослав Старух – ремісництво, пізніше організаційний, Василь Турковський – пропаґанда.