Розділ «V ЧАСТИНА»

Згідно з цим зіставленням, згадана статистика польського судово-поліційного терору в цифрах виглядає так:

Політичних процесів проти українців відбулося: в 1929 році – 31; 1930 – 27; 1931 – 42; 1932 – 58; 1933 – 79. В тому процесів проти українських націоналістів (з виразним обвинуваченням за приналежність до ОУН) було: у 1929 – 7; 1930 – 9; 1931 – 28; 1932 — 36; 1933 — 54.

Загальна кількість обвинувачених: 1929 – 200; 1930 – 122; 1931 – 296; 1932 – 351; 1933 – 363. З того числа були засуджені: 1929 – 140; 1930 – 43; 1931 – 120; 1932 – 228; 1933 – 246.

Загальна сума років засуду становила: 1929 – 73 років і 7 місяців, 1930 – 99 років і 9 місяців; 1931 – 315 і пів року та два досмертні присуди; 1932 – 4 кари смерти, 7 досмертних присудів і 296 років та 9 місяців; 1933 – 470 років і 4 досмертні присуди. Голова УНДО д-р Дмитро Левицький у своїй промові в польському парламенті 6 листопада 1934 року подав, що за перших 10 місяців 1934 року було засуджено в політичних процесах 247 українців на загальну кількість 764 роки і 11 місяців. Крім цього, в тому ж році були ще 3 досмертні присуди. Значить, за шість років боротьби ОУН проти польського окупанта засуджено (без двох останніх місяців 1934 р.): 1.024 українців на загальну кількість 2.020 1/2 років тюрми, 4 присуди смерти і 16 присудів досмертного ув'язнення.

Ця статистика охоплює всі політичні процеси проти українців, отже, не тільки у зв'язку з діяльністю ОУН, а й теж усі інші справи, як: приналежність до „Пласту”, засуди українських священиків за писання метрик українською мовою, за протидержавні промови тощо. Всі ці „інші” процеси займають помітне місце в статистиці кількости процесів і кількости суджених, – приблизно половину, але цілком маленький відсоток в рубриці засудів, бо в їхніх випадках ті засуди, звичайно, мірялися місяцями ув'язнення. В основному – загальну кару на поверх 2 тисячі років тюремного ув'язнення польські суди пристосували в 1929-1934 роках до круглo пів тисячі засуджених членів ОУН, не враховуючи туди слідчих арештів багатьох тисяч в'язнів, які були звільнені через відсутність доказів їхньої вини.

КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА

[Два дні після атентату на міністра Пєрацького президент Польської Річпосполитої Іґнаци Мосціцький видав дня 17 червня 1934 року розпорядження[261] про заснування в Польщі концентраційного табору в Березі Картузькій для осіб, щодо яких існує припущення, що вони є загрозливі для держави з політичних мотивів. Засуджені в'язні, або люди арештовані під замітом підозріння конкретного протидержавного проступку не мали бути висилані до Берези, але як і передше, до слідчої карної в'язниці. Про висилку людей до Берези вирішують „чинники загальної адміністрації”. Час побуту в концентраційному таборі був визначений до трьох місяців, але в цьому ж розпорядженні надавалося право адміністраційним чинникам продовжувати затримання „в місці відокремлення” – така була офіційна назва концентраційного табору – на дальших три місяці, а потім ще по три місяці, в безконечність. Це розпорядження уможливлювало повну сваволю поліції, старостів і воєводів засилати до концентраційного табору людей, проти яких не було доказів вини, тільки припущення в політичній непевності і вирішати, як довго вони мають там сидіти.]

Дня 5 липня 1934 року такий табір відкрито в порожніх будинках колишнього російського манастиря, а потім російських касарень у малій місцевості Береза Картузька[262] на Поліссі, 92 км. на північний схід від Берестя, при залізничному шляху Берестя-Барановичі. У перші дні існування табору туди відставлено з тюрем понад 200 в'язнів, у тому приблизно 120 українських націоналістів, якихось 40 членів польської партії „Обуз Народово-Радикальни” і приблизно 40 комуністів.

Факт, що інформація про створення польського концентраційного табору появилася зразу після вбивства Пєрацького та що перші континґенти засланців до табору в Березі рекрутувалися саме з в'язнів, арештованих при нагоді масових ув'язнювань у зв'язку з убивством Пєрацького, – цей факт міг би викликати враження, що якраз атентат на міністра був причиною зорганізування того концтабору. Але воно не цілком так. Концтабір у Березі Картузькій для ув'язнення у ньому політично небажаних елементів, насамперед українських націоналістів, для засудження яких не було достатніх причин, заплянував якраз Пєрацький, як міністер внутрішніх справ Польщі. Це був час, коли Польща нав'язувала з гітлерівською Німеччиною щиросердечну дружбу і хотіла наслідувати большевиків і Гітлера в методах знешкідливлювання політичних противників режиму. Підготова до спорудження концтабору в Польщі почалася ще з доручення Пєрацького, а систематичність, послідовність та безоглядність у продовжуванні плянів, що їх виявляв Пєрацький, дають підстави припускати, що коли б його не вбито, то під його керівництвом такі концтабори було б зорганізовано в багатьох місцевостях і в ширшому засязі.

Всі, котрих відставлювано до табору в Березі Картузькій, одержували такий документ:

„На підставі постанови 2-ї статті 1-го розділу розпорядження Президента Польської Річипосполитої з 17.6.1934 щодо осіб, які загрожують загальній безпеці, спокоєві і порядкові, заряджую притримати вас і відставити до місця відокремлення в Березі Картузькій”.

Такий документ був підписаний від імени воєводи того воєвідства, де мешкав ув'язнений.

У таборі було впроваджено риґор жорстокого поліційного терору. Всі в'язні мусіли працювати десять, згодом вісім годин денно під наглядом поліції, яка навмисно знущалася над ними, при чому офіційно було дозволено бити в'язнів „за найменший вияв непослуху”. Комендантом табору іменовано підінспектора поліції Ґрефнера, а комендантом поліційної сторожі підкомісара Ґрабовського. Від половини грудня 1934 року до кінця існування табору комендантом у Березі Картузькій був інспектор Юзеф Кемаля. До табору засилано на безтермінове ув'язнення: там в'язень міг перебувати кілька тижнів або кілька років, залежно від забаганки польської поліції та польської адміністраційної влади.

Створення в Польщі концентраційного табору для політичних противників, а зокрема для поліційного тероризування української молоді, принесло для Польщі погану славу в опінії культурного світу, бо поставило її поруч із терористично-поліційною большевицькою Москвою та гітлерівською Німеччиною.

Тому після першої хвилини захоплення польської влади „місцем відокремлення” в Березі Картузькій, як прекрасним засобом тероризування українського населення та власної польської опозиції до існуючого режиму, швидко прийшло деяке опам'ятання і тому вже у вересні 1934 року прийшли перші звільнення.

У 1935-36 роках кількість українців ув'язнених у Березі Картузькій меншала, а в 1937 році концтабір у ній став майже виключно місцем для ув'язнення самих лише комуністів. Щойно напередодні другої світової війни до Берези Картузької заслано понад 2 тисячі українців.

У роках 1934-1936 в Березі Картузькій були ув'язнені українці (по-азбучно):

Атаманюк Микола, Коломия (вересень 35 – січень 36);

інж. Базилевич Роман, привезений з Данціґу (лип. 34 – дата невідома), Балій Петро, абсольвент ґімн., Ощів, Холмщина (лип. 34 – груд. 34), Барабаш Гриць (старший), адв. конціпієнт, Конюхів, пов. Стрий (лип. 34 – жовт. 35), Баран Теодор, геолог, Перемишляни (лип. 34 – дата нев.), Баран Василь, рільник, Поздимир, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Бас Гордій, пасічник, Дермань, Волинь (серп. 34 – дата нев.), Башук Петро, абс. ґімн. Себечів, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Бень Іван, Остоюуж, пов. Рава Руська (черв. 35 – груд.), проф. Бжеський Роман, Крем'янець, Волинь (лип. 34 – бер. 35), Бігун Микола, урядовець „Просвіти”, Стрий (лип. 34 — жовт. 35), Білосюк Павло, Волинь, студент, привезений з Данціґу (дата нев. – квіт. 36), інж. Богачевський Омелян, Рава Руська (лип. 34 – листоп. 34), Боднарук Юліян, студент, Братківці (листоп. 35 – січ. 36), Бойко Іван, студент, Тартаків, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Боринець Андрій, студ., Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Боровець Тарас, Рівне, Волинь (серп. 34 — бер. 35), мґр. Борис Володимир, Яворів (лип. 34 – листоп. 34), Брик Іван, рільник, Жовківщина (дати нев.), Борачок Северин, маляр, Збаражчина (дата невідома), Бусел Олександер, студ., Волинь (лип. 34 – січ. 36), Бутрин Н., Яворівщина (дати нев.);

Ваврук Василь, абс. сем., Себечів, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Валько Дмитро, Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Вельґан Роман, студ., Золощівщина (дати нев.), Вербинець Теодор, Львів (? 34 – бер. 35), Вербо-вицький Н., Жовківщина (дати нев.), Вишнівський Сергій, журн., Волинь (трав. 35 – жовт. 35), Вітошинський Борис, студ., Перемишль (лип. 35 – трав. 36), Вітрик Павло, Ковель (черв. 35 – жовт. 35), Возьняк Михайло, рільник, Лучичі, пов. Сокаль (? – черв. 36), Войтович Петро, ґімн. учень, Чортків (лип. 34 – груд. 34), Волошин Ростислав, студ., Рівне (лип. 34 – ?), Врецьона Євген, студ., Львів (лип. 34 – квіт. 36);