Розділ «V ЧАСТИНА»

Я не націоналіст, я соціяліст, але я розумію і бачу, що це виросло з моменту великого столітнього процесу. Я бачу, що це виросло з моменту національного визволення, з процесу, якого не молена згладити жадною ідеологією, жадним хотінням не бачити цього. І в тім процесі, в однім з епізодів того процесу польський суд має сказати своє слово.

Високий Трибунале! Устами вельмишановного пана предсідника сказали ви, що не можна говорити в тій справі про політичні квестії. Постанова для нас безконечно важка. Процес політичний. У мотиві лежить цілий комплекс душевних переживань обжалованого. Усе, що в нім наболіло, усе, що в нім накипіло, усе, що стихійно вкладало йому убивчу зброю в руки. Тільки формальним був – приказ ОУН. А фактично в глибині своїй цей стріл своїм висловом був вислідом тої безконечно-глибокої трагедії, яку переживають мільйони нації. І не для демонстрації, а тому, що ми розуміли характер цього вчинку, незалежно від того, яка організація тут діяла, ми з'явилися в такім числі перед Високим Судом. З'явилися, щоб дати свідоцтво правді, щоби сповнити той обов'язок, який лежить на українцеві адвокатові, коли він є членом громадянства, суспільности. Але, Високий Суд постановив, що не дозволено на цій розправі говорити про політичні справи і до цієї постанови я мушу притінитися.

Пригадується мені та велика, стара грецька леґенда. Замерзали слова в героїв леґенди і тільки пізніше ті слова відмерзли і заговорили. На наших устах замерзли, наслідком ухвали, слова. Ми не можемо говорити про те, чого вислідом, стихійним вислідом є стріл обвинуваченого. І я уважаю, що коли Високий Суд стане на становищі тім, яким нам зв'язав уста, якщо виключить політичний момент з цеї розправи, то обвинувачений живе! Тільки політичний момент може його повести на смерть!... (Слідує правнича і психологічна мотивація).

Високий Суде! Уважаю, що навіть коли б не діяли тут ті сильні політичні мотиви, то сам тільки вік обвинуваченого, 18 рік життя, становив би вистачаючу, аж надто вистачаючу причину до того, щоб притінити кару з §3. Але є далі ряд облегшуючих обставин. І той факт, що діяв з наказу чийогось, чи це не належить узнати за обставину облегшуючу. Діє з наказу організації, яку мусить слухати, чи ж нема тут ріжниці між ним і таким, що сам підпринимае виконання подібного чину? А про те все, що хотілося б говорити, а про що слова нам замерзають, про те, що переслідує тисячі, тисячі заголоджуваних українців? Це той приказ; це те, що веліло йому з вірою виконати цей другий приказ ОУН.

А те його життя дотеперішнє чесне, чисте, чи це теж не облегшуюча обставина?..

Демонстрація солідарности

У день судової розправи проти Миколи Лемика під будинком львівського суду відбулася велика демонстранція української націоналістичної молоді на знак солідарности всіх свідомих українців з атентатом, як виявом протесту проти большевицького терору над українським народом. З-під будинку суду демонстранти перейшли під будинок воєвідства і тут проти них виступила польська поліція, стріляючи гострими набоями. З-поміж українських студентів потерпів важко тільки Іван Равлик, якого поранила поліційна куля. Коли він упав, поліція ще й побила його. Під час стрілянини згинула польська студентка, яка випадково переходила вулицею під час демонстрації.

Серед сутичок із поліцією, що її українські демонстранти обкидували камінням, арештовано кільканадцять студентів, учасників демонстрації. А вночі польська поліція провела „дикі” ревізії в Академічному Домі та в Ремісничій бурсі, де здемолювала обстановку й арештувала багато мешканців – в Академічному Домі 87 студентів, у Ремісничій бурсі – 11.

Демонстрація була добрим доповненням до атентату й судового процесу, зокрема тому, що цей процес викликав жваве зацікавлення поза кордонами Польщі, бо під час судової розправи були присутні закордонні журналісти, які стали наочними свідками української демонстрації й кривавої розправи з демонстрантами польської поліції. Політичний сенс атентату, судового процесу й демонстрації краще, ніж усі писані комунікати й заяви, з'ясовував кожному чужинецькому спостерігачеві, що українці на західніх своїх землях солідарнo стоять із своїми братами на східніх землях України в боротьбі проти московсько-большевицького окупанта, а українські націоналісти скеровують вістря своєї революційної боротьби однаково проти всіх займанців українських земель.

А варварська поведінка польської поліції супроти демонстрантів і під час ревізії в Академічному Домі й Ремісничій бурсі, про яку вільний світ інформували закордонні кореспонденти, як наочні свідки, компромітувала Польщу в опінії культурних народів.

ЮНАЦТВО ОУН ПЕРЕД СУДОМ

В ході слідства проти Лемика польська поліція провела масові арештування серед шкільних товаришів Лемика і при тому виявила деяку кількість членів ОУН. На судовому процесі проти них у липні 1934 року засуджено за приналежність до ОУН і співучасть у підготовці до атентату на совєтський консулят: Володимира Нидзу на 14 років, Володимира Маївського на 10, Дмитра Мирона на 7, Ярослава Стойка на 5, Василя Безхлібника – 4, Ярослава Гайваса – 2, Андрія Луціва – 5, Ярослава Петеша – 4, Івана Захаркова – 3, Юліяна Заблоцького і Богдана Лаврівського – по півтора року тюремного ув'язнення.

ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКА АКЦІЯ

ОУН присвятила свою увагу й дію не лише проблемам західньоукраїнських земель, – вона повела теж організовану боротьбу проти большевизму. Про причини й форми цієї боротьби говорив під час львівського процесу у червні 1936 року Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ Степан Бандера, який керував цією боротьбою. Він вияснив, що ОУН бореться проти большевизму тому, що большевизм – це форма і система, якою новітня Москва знищила відроджену українську державу і знову поневолила український народ. Крім того, комунізм є рухом, що світоглядово протилежний до націоналізму. Він вказав на факт, що на східніх землях України український народ веде з большевизмом боротьбу на життя і смерть і тому большевицька влада відгородила окуповану нею частину України від світу „китайським муром”, щоб ніхто не довідався правди і про змагання українського народу, і про організовану московсько-большевицькими окупантами в 1933 р. акцію масового винищення українців голодом.

У ході протибольшевицької боротьби на західноукраїнських землях ОУН виконала бомбовий замах на редакцію совєтофільської газети „Праця” у Львові, заплянувала вбити редактора совєтофільських „Нових шляхів” Антона Крушельницького та виконала атентат на большевицького консула у Львові.

Атентат на редакцію „Праці”

Бомбовий атентат на редакцію совєтофілької газети „Праця”, що приміщувалася тоді у львівській друкарні Яськова (де згадана газета друкувалася), виконано 12 травня 1934 року. Того ж дня українська студентка, член ОУН, принесла до друкарні пакуночок із захованою в ньому годинниковою бомбою і попросила директора друкарні переховати його в бюрку редактора „Праці” до його приходу. Через якихось 12 хвилин після відходу студентки бомба вибухла, знищуючи приміщення редакції. Жертв у людях не було.

Про мету цього атентату зізнав перед судом Степан Бандера: в даному випадку йшлося про демонстративний акт не проти інституції, але проти комуністичного руху і проти політичних сил, що тим рухом керували; не йшлося про людей, хоч люди могли потерпіти, але про демонстрацію проти того духа, що ширився з тієї друкарні. Цей демонстративний акт мав звернути увагу на те, що з большевиками і з комунізмом ОУН буде боротися теж технічними засобами.[209]

Плянований атентат на Антона Крушельницького і зудари з комуністами

На згаданому львівському процесі Степан Бандера, як Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ, вияснив теж справу плянованого, але не виконаного замаху на редактора „Нових Шляхів”, Антона Крушельницького. Я видав наказ, – говорив Ст. Бандера, – вбити проф. Антона Крушельницького. Атентат на нього був частиною протибольшевицької діяльности ОУН. Крушельницький був у нас репрезентантом радянофільства, цебто того струму, що намагався прихильно настроїти тутешнє українське громадянство до УССР. У „Нових Шляхах”, що їх видавав Крушельницький; він намагався доводити, що українське життя під большевицьким насильством розвивається вільно, а водночас той самий Крушельницький, з допомогою свого журналу, поширював наклепи на український націоналістичний рух, пишучи, що його інспірують чужі чинники. Але коли стало відомо, що Антін Крушельницький вибирається виїхати з цілою родиною до УССР, плянований атентат на нього ОУН відкликала, передбачаючи, що в УССР Крушельницького зліквідують самі московські большевики. Це буде кращою демонстрацією для всіх українців того, чого може сподіватися від большевиків навіть той українець, що їм вислуговується. Синів Антона Крушельницького большевики таки ліквідували, а він сам помер серед переслідувань.