Розділ «V ЧАСТИНА»

Але в 1931 році, на доручення радника Івахова, що працював у воєвідському уряді у Львові, як спеціяліст від справ українського націоналістичного підпілля, Роман Барановський ще раз приїхав до Праги, одержавши для цього пашпорт і гроші від комісара Чеховського. Тут він роздобув, невідомо як, імовірно через свого брата Ярослава, картку учасників Конґресу з їхніми власноручними підписами. Цю картку він передав Чеховському й на її підставі польська поліція арештувала тих членів ОУН, які жили на західньоукраїнських землях, а брали участь у Конґресі.

До якого провалля негідности скотився був Роман Барановський, ставши на службу ворожій поліції, свідчить виявлений під час процесу факт, що він запропонував був поліції організувати спіймання Коссака з допомогою кур'єрки ОУН Марусі Федусевич. Після спіймання Коссака Барановський погоджувався, за апробатою поліції, вбити дівчину, щоб вона не виявила Організації ролі провокатора. Але пляну Барановського не реалізовано, бо поліція злякалася вплутуватися в політичне вбивство української студентки.

У власних сітях

Одначе врешті-решт провокатор Роман Барановський-”Рибак” заплутався у власних сітях. Стаючи на службу ворога, він подав поліції, що є членом Команди УВО, а опісля і членом Крайової Екзекутиви ОУН. Це своє твердження Барановський постійно підтримував, щоб підбивати собі в поліції ціну. Спочатку польська поліція вірила вигадкам свого співробітника, але коли Р. Барановський почав подавати їй помилкові інформації, вона почала підозрівати його в подвійній грі. Польській поліції здавалося, що Барановського наслали організаційні чинники, щоб він помилковими інформаціями впроваджував поліцію в блуд і при тому видобував від неї потрібні для Організації таємниці. Недовір'я поліції до Барановського спричинилося до того, що врешті його ув'язнено і поставлено перед польський суд.

Перші підозріння поліції проти Романа Барановського виникли вже при справі атентату на „Тарґі Всходне” у вересні 1929 року. Р. Барановський поінформував був поліцію про підготовку нападу, але подав, як виконавця заплянованого атентату, Романа Шухевича. Поліція всю свою увагу скерувала на слідкування за Шухевичем, а тим часом атентат на „Східні ярмарки” виконали інші члени УВО, на яких Барановський не вказав, бо, не бувши вже членом, не знав організаційних таємниць, а користувався тільки тим, що десь від колишніх своїх знайомих і друзів зачув. Барановський виправдувався перед поліцією, що учасники атентату були, з конспіративних причин, призначені в останню хвилину і про це він уже не мав змоги докладніше довідатися. Поліція прийняла вияснення, але підозріння залишилося, бо ж дивним було, що Барановський, як – за його твердженням – член Команди УВО, не знав чи не міг знати про всі подробиці діяльности Організації.

Підозріння польської поліції зміцнило також вбивство Тадеуша Голуфка. Барановський ані не попередив поліцію про підготовку вбивства, ані не видав справжніх організаторів і виконавців атентату. Правда, Барановський вказав поліції на Зенона Коссака, як на такого, хто повинен знати „всі нюанси” атентату на Голуфка, але поліція цим не задовольнилася. Тоді Барановський запропонував їй огидний плян, щоб довідатися про те, хто вбив Голуфка. Поліційний аґент Хшановський був своїм виглядом дуже схожий на сотника Ріка Ярого, члена Команди УВО. Барановський пропонував, отже, щоб Хшановського сконтактувати з членами УВО-ОУН у Дрогобичі, подаючи його за Ярого, який нібито нелеґально прибув з доручення Головної Команди УВО та Проводу ОУН провести слідство в справі вбивства польського посла.

Таким сміливим маневром, твердив перед поліцією Барановський, можна буде обманути організаційну мережу в Дрогобиччині й виявити всю правду про вбивство Голуфка. Пляну Барановського не виконано тому, що поліційний аґент Хшановський побоявся ризикувати своїм життям. Одначе сама диявольська пропозиція Барановського вказує на те, що він хотів помогти поліції знайти атентатників. Та це бажання не розвіювало підозріння проти Барановського, бо поліція ніяк не могла збагнути, чому „член Команди УВО”, за якого подавав себе її аґент, хапається аж таких трюків, як „приїзд Ярого”, а не знає, хто організував замах на Голуфка і хто виконав його.

Підозріння польської поліції супроти Барановського зростало в ході дальших подій, коли він не міг попередити її, ані пізніше вказати на виконавців нападів на поштові амбулянси в Трускавці, під Вірчою, Печеніжином, вбивства таємного поліційного аґента в Бориславі та низки інших бойових виступів ОУН. Врешті, коли згинув з рук бойовика комісар поліції Чеховський, зверхник Барановського на службі польської поліції, а донощик не міг навіть вказати на слід атентатника, поліція прийшла до висновку, що Барановський підісланий і тому пора з ним покінчити. Барановського ув'язнено і він, як згадано, з Мотикою став перед судом.

Під час процесу Р. Барановський запевняв суддів, що він щиро й вірно служив поліції й доносив їй про все, що знав. Свідок радник Казімєж Івахуф, який також був поліційним зверхником Барановського, свідчив у його користь, висловлюючи переконання, що донощик справді служив щиро і розкривав поліції все, що тільки міг знати про діяльність УВО-ОУН. Все таки польський суд засудив Романа Барановського на 10 років тюремного ув'язнення за... співучасть в убивстві Тадеуша Голуфка. Скоро після того Барановський-”Рибак”, а як поліційний працівник – „Завадзкі”, помер у тюрмі на сухоти 11 липня 1935 року.

Довідавшися з опису процесу про ганебну працю свого сина, батьки Романа Барановського оголосили в українській пресі таку заяву:

„Заявляємо оцим, що раз назавжди вирікаємося нашого сина Романа і не хочемо ні ми, ні наші діти мати з ним жадних взаємин, а то тому, що він через свою юдину роботу позбавив життя або здоров'я не одного українця. Його поступки негідні не то українця, але ніякої чесної людини. – Дорогів, 27 вересня 1933, Володимир і Мальвіна Барановські, разом з дітьми”.[216]

Заява КЕ ОУН у справі Романа Барановського

У зв'язку з процесом проти Романа Барановського Крайова Екзекутива ОУН на ЗУЗ оголосила в його справі окремий комунікат, опублікований у „Бюлетені КЕ ОУН на ЗУЗ” та в „Розбудові Нації” такого змісту:

„У зв'язку з самбірським процесом (проти Романа Барановського) доводимо до відома:

1. Рішенням Крайової Команди УВО в місяці червні 1929 р. виключено Романа Барановського з активу УВО тому, що він затратив ті моральні вартості, які члени УВО мусіли мати в своєму характері.[217] Тим самим з того часу не був Роман Барановський утаємничений в ніякі справи Організації й не брав ніякої участи ні в організуванні, ні в виконуванні ніяких актів чи акцій з доручення Організації.

2. До ОУН Роман Барановський ніколи не належав.

3. В місяці жовтні 1929 р. виринуло підозріння, що Роман Барановський має зв'язки з польською поліцією. Тоді перевірено ті факти, з яких випливало те підозріння, одначе вони не вистачали до випровадження остаточних консеквенцій – цебто виміру найвищої кари. Дальшому слідженню Романа Барановського перешкодив його побут за кордоном, а після його повороту до Краю – його арешт.

4. Інформації, які давав Роман Барановський польській поліції, були роблені ним як заключення на основі зовнішніх помічень і ознайомлення з деякими справами Організації (УВО) з давніших часів. Позатим – це видумки і брехні.

5. Так званий самбірський процес був влаштований польською владою на те, щоб підірвати довір'я українського громадянства до ОУН. Представники угодового табору в поборюванні революційного націоналістичного руху пішли шляхом, підсуненим польською владою, і прийняли за правдиві поліційні зізнання та насвітлення діяльности ОУН, подавані конфідентом і представниками польської поліції”.[218]

Остання замітка стосується того, що український угодовецький табір не тільки безкритично повторяв у своїй пресі всі твердження Барановського і польської поліції, як правдиві, а й видав окремим цикльостилевим виданням зізнання Р. Барановського про діяльність УВО-ОУН і поширював його поміж українським громадянством. Але цікавим є факт, що сама польська поліція перестала вірити в „інформації” Барановського і названих ним провідних членів УВО-ОУН не поставила перед суд на підставі тих його „зізнань”.