Розділ «V ЧАСТИНА»

Але по селах Наддніпрянщини далі вмирали з голоду українські селяни тисячі за тисячами. В атмосфері такої гнітучої недієвости Польська Аґенція Телеграфічна (ПАТ) принесла 21 жовтня 1933 року повідомлення про „Політичний атентат на большевицький консулят у Львові” такого змісту:

„Сьогодні около год. 11 зголосився на авдієнцію до совєтського консуляту якийсь молодий мужчина, якого по 15 хвилинах очікування візвано зі ждальні до кімнати, в якій урядував начальник канцелярії Александер Маїлов. Інтересента ввів возний консуляту. У хвилини, коли Маїлов питався інтересента про причину домагання авдієнції в консуля, цей вийняв револьвер і стрілив до нього двічі та вбив його на місці. На відгомін стрілів зі сусідньої кімнати вбіг другий урядовець консуляту, Іван Джуґай, до якого атентатник теж стрілив та ранив його в обі руки. Рани Джуґая є легкі, так що його після перев'язки залишено домашній опіці. Почувши стріли, надбіг з голю сторож Гавриїл Мандзій, до якого атентатник теж стрілив, однак не поцілив його, зате стріл збив шибу. Мандзій зчинив крик і сховався до пивниці.

Перебуваючий в тому часі на горі у свойому кабінеті совєтський заступник консуля відчинив вікно і візвав помочі, прикликаючи поліціянта, який однак не міг дістатися до будинку, бо двері від середини були зачинені, а вікна на партері є заґратовані.

Водночас повідомлена поліція з'явилась на місці атентату й на візвання консуля увійшли крізь вікно 1. поверху до середини аспірант поліції Бартузель з поліціянтом Тшемнальским. Згодом увійшли вони до голю й розоружили атентатника окликом: „поліція, руки в гору!”

Атентатник підніс руки до гори й віддав зброю. Запитаний про назвисько, подав його, заявляючи, що є членом ОУН, і виконав замах на приказ тієї організації.

Безпосередньо по випадку, відвезено атентатника до слідчого виділу й розпочато переслухання”.[202]

Поліція перевела численні ревізії й арешти серед підозрілих у приналежності до ОУН. Перед будинками совєтських посольств і консулятів Польщі поставлено поліційну варту. Проти М. Лемика і організаторів атентату поведено слідство за процедурою наглих судів. На конференціях у львівського воєводи і апеляційного прокурора брав участь радник совєтського посольства в Варшаві, Подольський, який дуже живо цікавився подробицями слідства і потім був приявний на судовій розправі. Тіло Маїлова, що перед трьома тижнями приїхав з Москви до львівського консуляту, після переведення секції перевезено через Шепетівку й Харків до Москви. „Ізвєстія” накинулася на поляків, що вони через політику толеранції причинилися до протисовєтської кампанії:

„Та кампанія є інспірована, організована і фінансована скрайніми анти-совєтськими чинниками, – переповідала ПАТ – які завжди змагали до війни між Польщею і Совєтською Росією (натяк на гітлерівську Німеччину — ред.) та спротивлялися зближенню, що народжувалося в цім році між Польщею і СССР... Треба ствердити, що толеранція певних польських властей у відношенні до приклонників Петлюри та інших смертельних ворогів Совєтської України причинилася до розвитку цієї кампанії. Львівський замах це є безперечно1 спроба перепинити зближення СССР з Польщею”.

Польська преса накинулася і на ОУН і на українські партії. На ОУН за те, що вона нібито в інтересах Берліну хоче порізнити Польщу з Росією; на українські партії за те, що вони розбурхали пропаґанду проти СССР для рятування братів на совєтській Україні і разом з німцями хотіли перенести її на форум Ліґи Націй на шкоду Польщі, що почала „мирову консолідацію” з СССР.

Перебіг судової розправи

„Новий Час” з дня 1-го листопада 1933 під наголовком „Микола Лемик перед наглим судом” подає:

„Львів, 30 жовтня 1933. Сьогодні почався черговий наглий суд у Львові. Перед судом став 18-літний Микола Лемик, студент математично-природничого відділу львівського університету, що в суботу, 21-го жовтня ц. р. вбив в совєтському консуляті начальника секретаріату консуляту Маїлова і ранив функціонаря того ж консуляту Джуґая.

Зацікавлення розправою велитенське. В год. 8.45 заля майже повна публіки. Деякі журналісти заняли свої місця вже й на три чверти години перед розправою. Заступлена в комплеті не лише львівська преса, але й часописи з інших міст Польщі прислали своїх спеціяльних кореспондентів, а навіть і заграничні. Приїхав теж пресовий аташе совєтського консуляту в Варшаві, Ковальський, що є рівночасно варшавським кореспондентом совєт-ської аґенції „Тасс” та „Ізвєстій”. Кореспондентів нині більше ніж колинебудь, так, що мусять доставляти їм спеціяльні столи та крісла. Рахують, що є їх понад 3О.

Перед входовою брамою до суду та в його коридорі багато тайних і явних поліційних функціонерів, що дуже докладно провірюють леґітимації всіх журналістів і публіки. Остання мусить ще мати карту вступу.

В год. 9. вводять Лемика. Є це досить сильно збудований молодець, бльондин. Вбраний в плащ, з незначно піднесеним ковніром. Рішучим кроком входить на залю розправ. Не знає, де сідати, показують йому лавку. Сідає, а за ним двох поліціянтів. Приступає до нього меценас Шухевич. Підсудний, усміхаючись, встає і вітається з своїм оборонцем. По хвилині підсудний скидає плащ. Має на собі чорне убрання. В год, 9,15 заля повніська публіки.

В тому ж часі входять на залю адвокати: (подаємо в поазбучному порядку): д-р Ст. Біляк, д-р Лев Ганкевич, д-р Кость Левицький, д-р Ол. Марітчак, д-р Осип Назарук, д-р Вол. Старосольський, д-р Ст. Федак, д-р Ст. Шухевич. Всі боронять підсудного. Лавою оборонців проводить д-р Степан Шухевич ...”

Прокуратор д-р Прахтель-Моравяньскі противиться тому, щоби підсудного боронило більше число оборонців.[203]

„Є це, – говорить прокуратор, – демонстрація, а демонстрація на цій залі не може мати місця”.

Д-р Шухевич домагається допущення всіх оборонців. Трибунал іде на нараду.

Після перерви входять на залю три оборонці в тоґах, інші вже без тоґ. Д-р Шухевич встає і подає, що боронити Лемика будуть д-р С. Шухевич і д-р В. Старосольський. Але тому, що д-р Старосольський є тяжко хворий і невідомо, чи він могтиме сидіти через цілий час розправи, прошу про допущення як нашого субститута адв. д-р Біляка...