Розділ «V ЧАСТИНА»

Але такі виступи, подібно як і в випадку шкільної акції, були відірваними виступами поодиноких партійців, що втратили зв'язок з народніми масами. Протимонопольна акція розгорталася й доходила до найглухіших закутин західньоукраїнських земель.

АТЕНТАТ У БОЛЬШЕВИЦЬКОМУ КОНСУЛЯТІ У ЛЬВОВІ

Найпомітнішою подією у тодішній протибольшевицькій акції ОУН на західньоукраїнських землях був демонстраційний атентат у большевицькому консуляті у Львові – голосний не тільки по всій Україні, а й далеко поза її межами „постріл в обороні мільйонів”.[197]

Постанову виконати атентат на совєтського консула у Львові, як акт протесту ОУН проти московсько-большевицької голодової акції на Україні, прийнято на Конференції ПУН-у з членами Крайової Екзекутиви ОУН у Берліні 3 червня 1933 року.[198] Виконанням цієї постанови зайнявся сам Крайовий провідник ОУН Степан Бандера.

„Я, – зізнав він опісля перед львівським судом, – особисто дав наказ Лемикові і подав йому мотиви та інструкції. Ми знали, що большевики будуть у фальшивому світлі представляти те вбивство і тому ми вирішили, що Лемик має віддатися в руки поліції й не стріляти до неї та таким чином дати спроможність зробити судову розправу”.[199]

Підготова й перебіг атентату

Технічною підготовкою атентату зайнявся бойовий референт КЕ Роман Шухевич. До боївок ОУН у Львові було вислано організаційний заклик, щоб зголосився доброволець для виконання атентату, в якому атентатник може згинути або буде спійманий і засуджений на досмертну тюрму. Зголошення треба було слати листовно на адресу: „Ксавери Брудас, Політехніка, Львів”.[200] З-поміж зголошених добровольців вибрано молодого бойовика, несповна 19-річного абсольвента української ґімназії у Львові Миколу Лемика, сина селянина з Львівщини. Йому видано револьвер марки „Орґіс” і доручено добре вправлятися в стрілянні.

В половині жовтня 1933 року Лемика викликано на організаційну зустріч з „кимось згори”. На цю зустріч, що відбулася в парку на Личакові у Львові, прибув сам Бандера, не виявивши, однак, Лемикові ні свого прізвища, ні свого організаційного поста. Він з'ясував Лемикові мету атентату, його причини й завдання, яке повинен Лемик сповнити як виконавець того атентату.

Обсервацію большевицького консуляту провела одна із дівочого розвідкового відділу, а для зібрання інформацій про розміщення бюр консуляту та вигляд консула покористувалося малярем Романом Сеньківим. Сеньків зголосився до консула як охотник виїзду до УССР, де, мовляв, для нього, як маляра-українця, є великі можливості праці. При нагоді кількакратних відвідин Сеньків добре приглянувся до приміщень та опісля нарисував для Лемика розміщення бюр і силюетку консула.

22 жовтня 1933 року Микола Лемик зайшов до большевицького консуляту у Львові при вулиці Набєляка число 22 з підробленою виказкою на прізвище „Дубенко”, як прохач у справі виїзду до УССР. Таких прохачів приймав консул від 12 до 1 години в полудні. У ждальні було більше інтересaнтів, але коли дверник Джуґай зголосив, що прийняття починається, Лемик зголосився перший. Увійшовши до другої кімнати, де урядував консул, він побачив при бюрку людину, що не дуже була схожа на нарисовану Сеньківим силюету консула. Але коли Лемик сказав, що він бажає говорити з консулом, незнайомий за бюрком відповів московською мовою: „Будь ласка, говоріть!” Тоді Лемик пояснив, що він хотів би поїхати до УССР, де живе його сестра, від якої має листи із запрошенням на відвідини. Коли ж консул (як думав Лемик) попросив показати йому ті листи, Лемик сягнув до кишені по револьвер і, витягнувши його, швидким рухом скерував цівку на „консула”. Той здеревів із переляку, промимрив якісь благальні слова, але Лемик заявив йому коротко, що це кара ОУН для нього, представника большевицької Москви за смерть мільйонів українців, і – одним пострілом у чоло поклав його трупом.

Гук пострілу викликав паніку серед присутніх у ждальні. Лемик швидко ввійшов до неї з револьвером у руці і закликав усіх піднести руки вгору та обернутися обличчям до стіни. Кілька присутніх жінок зімліли зі страху, а інші, між ними й таємні большевицькі аґенти, що були особистою охороною консула, виконали наказ. Дверник Джуґай теж підніс руки, але тому, що був близько вихідних дверей, пробував використати момент і вискочити з кімнати. Одначе Лемик завважив це і вистрілив до дверника. Поранений у долоні, Джуґай зі страху упав на землю.

Лемик пробував вийти на вулицю, де вже збігалася заалярмована пострілами поліція, але виявилося, що вихідні двері були замкнені. Тому бойовик повернувся до ждальні, замкнув її на ключ, щоб забезпечитись перед можливою несподіваною атакою енкаведистів, і вийшов у коридор ждати на польську поліцію. З горішнього поверха будинку почав сходити вниз віцеконсул Голуб, який, побачивши Лемика з револьвером, злякано закричав, впав на долівку й поповз швидко до своєї спальні, де заховався під ліжком. Але Лемик не гнався за ним, бо був переконаний, що він застрілив справжнього консула.

Арештування й наглий суд

Врешті на горішньому поверсі появилася польська поліція, яка не могла відчинити входових дверей, тому пролізла через горішнє вікно. Побачивши озброєного Лемика, поліціянти злякано поховалися за одвірки й різними мовами крикнули до нього, щоб він підняв руки вгору. Лемик відкинув револьвер і підняв руки, тоді його заарештовано, закуто в кайдани й під дуже сильною охороною відставлено на поліційну станицю. Арештований Лемик заявив, що він виконав атентат як член ОУН з наказу Організації, але відмовився подати особисті дані. Щойно в ході слідства, на підставі знімок поліційного архіву, було встановлено тотожність особи атентатника.

Вже на початку слідства виявлено, що Лемик застрілив не большевицького консула, але „урядовця консуляту” Маїлова. Та швидко стало відомим, що Маїлов не був звичайним „урядовцем консуляту”, але високозаавансованою большевицькою „шишкою”, що з доручення самого Сталіна об'їжджав усі дипломатичні представництва СССР за кордоном з метою контролі їхньої діяльности і, зокрема, контролі таємно діючих по тих представництвах закордонних станиць НКВД. Сам Лемик довідався про це щойно в час судового процесу від свого оборонця д-ра Степана Шухевича. Таким чином, завдяки помилці атентатника, замах, як акт протесту, став дошкульним ударом для Москви.

Судова розправа проти Миколи Лемика відбулася перед наглим судом у Львові 30 жовтня 1933 року. На оборонців підсудного зголосилися демонстративно всі українські адвокати, але польський суд допустив тічьки трьох. Головним оборонцем був д-р Степан Шухевич.

Наглий суд засудив Миколу Лемика за вбивство урядовця большевицького консуляту та поранення службовика того ж консуляту на кару смерти, але з уваги на вік атентатника, замінив йому цю кару на кару досмертного ув'язнення в тюрмі. Під час процесу Лемик з'ясував мотиви свого вчинку, що був протестом перед усім світом проти московсько-большевицького терору супроти українського народу на окупованій Москвою частині України.

Обставини атентату й перші реакції на нього

Рік 1933, кульмінаційний рік голоду на Наддніпрянській Україні, організованого большевицьким урядом, приносив щоденно жахливі вісті поза кордони СССР. Довготривалі інтервенції, заходи організування допомоги, меморандуми до міжнародніх чинників з боку українців на землях не зайнятих большевиками й на еміґрації були безуспішні. Це створило гнітучу й тривожну атмосферу неспроможности мобілізувати світову опінію проти народовбивства ні протидіяти власними силами з закордону. На західньоукраїнських землях відбувалися численні протестаційні віча з резолюціями, що мали сколихнути опінію світа, по переповнених церквах[201] відправлялися молебні, панахиди, Богослужби.

Вже на перші вістки про початок большевицьких репресій та арешти українських науковців, письменників і інтеліґенції, ОУН на ЗУЗ організувала восени 1929 року протестаційні віча, демонстрації під совєтським консулятом у Львові получені з вибиттям вікон і демолювання приміщень совєтофільських, комуністичних і москвофільських газет. У відповідь на харківський процес проти Спілки Визволення України й на жорстокий присуд членів СВУ приготовила УВО у Львові на 22 квітня 1930 року атентат на большевицького консуля і бомбовий замах на совєтський консулят. Одначе через сильну поліційну охорону консуляту і технічне ускладнення цієї демонстративної акції не переведено, а бойовиків арештовано, що вийшло на яву на голосному політичному процесі.