Розділ «V ЧАСТИНА»

Могила Володимира Старика і Юрія Мирослава Березинського в Городку розкопана поляками вночі з 24 на 25 липня 1933 року. Вінки і частини трун були порозкидані по цвинтарі, а тіла бойовиків сховані в старому гробівці, де їх віднайдено по розшуках.

НАГЛИЙ СУД ЗА ГОРОДОК

Хід судової розправи

Наглий суд над трьома учасниками нападу на пошту в Городку й одним членом ОУН, обвинуваченим у співвині в цій справі, відбувся у Львові в днях 17 до 22 грудня 1932 року. На лаві обвинувачених сиділи:

1. Дмитро Данилишин, літ 25, нар. в Трускавці (1907), не жонатий, греко-католик, шевський челядник, освіта – 3 кляси народньої школи;

2. Василь Білас, літ 21, нар. в Трускавці (17 вересня 1911), не жонатий, греко-католик, освіта – 7 кляс народньої школи;

3. Маріян Жураківський, літ 25, нар. в Станиславові (1907), римо-католик, купець, освіта – 7 кляс ґімназії;

4. Зенон Коссак, літ 25, нар. в Дрогобичі (1907), не жонатий, греко-католик, студент права.

Перебіг судової розправи

Початок розправи був визначений на 9 год. рано. Але вже о годині 8-ій перед будинком суду зібралася велика кількість публіки. Поліція густо обсадила всі входи до будинку суду й впускала тільки тих, хто мав карту вступу; таких було 150 осіб, назагал представники преси й судовики. О годині 8.45 введено під сильним поліційним конвоєм обвинувачених, кожного зокрема, і посаджено на спільну лаву обвинувачених. Позаду них засіло 9 озброєних поліціянтів.

Оборону підсудних перебрали адвокати: Данилишина – д-р Степан Шу-хевич і д-р К. Паньківський; Біласа – д-р Володимир Старосольський і д-р Марітчак; Коссака – д-р Глушкевич; Жураківського – д-р Лев Ганкевич. Трибунал складався з трьох фахових польських суддів: Яґодзінські – голова і Дворжак та Мігалє – вотанти; прокурор – Мостовскі.

На початку розправи д-р Шухевич зголосив, від імени всіх оборонців, домагання, щоб початок судової розправи пересунути на пів години і дати в той час змогу оборонцям порозумітися з обвинуваченими, бо досі такої змоги не було. Прокурор висловився проти цього домагання. Голова трибуналу погодився на домагання оборонця, але розпорядився, щоб наперед відчитано акт обвинувачення, а після цього зробити перерву процесу, під час якої оборонці зможуть порозумітися з своїми мандантами.

Акт обвинувачення твердив, що Д. Данилишин, В. Білас і М. Жураківський „3О листопада 1932 року вдерлися до поштового уряду в Городку Ягайлонському і, стероризувавши револьверовими пострілами поштову обслугу, забрали 3.232,15 злотих, чим допустилися злочину за параграфом 259 польського карного кодексу”. Крім того: Данилишин У Глинній Наварії стріляв, з наміром убивства, до поліціянта Слуґоцкого і поранив йото, а в Верині 1 грудня 1932 року стріляв, з наміром убивства, до Ол. Андрухова і поранив його; Білас убив у Глинній Наварії поліціянта Коята; Коссака обвинувачував акт у тому, що він 27 листопада 1932 року намовив Біласа й Данилишина та поміг їм взяти участь у нараді, дав їм наказ поїхати до Львова й сконтактував їх з організатором нападу та дав 2 американські доляри на кошти подорожі до Львова.

В акті обвинувачення подано, що під час слідства Данилишин відмовився зізнавати. Натомість Білас признався, що він, як член ОУН, одержав від Зенона Коссака, через Ярослава Біласа, листа з дорученням прийти на зустріч до Дрогобича. На тій зустрічі він одержав наказ поїхали, разом із Данилишином, до Львова на умовлене місце. На дорогу вони одержали два доляри. На умовленому місці у Львові – в політехніці під годинником – вони обидва, сконтактувалися за кличкою з Березинським, який давав їм дальші інструкції. Білас описав хід нападу і втечі після того та подав, що це він убив поліціянта Коята і поранив Слуґоцкого. Зізнав теж, що це він і Данилишин застрілили Тадеуша Голуфка. Коссак у слідстві заперечив свою приналежність до ОУН і будь-який зв'язок з нападом у Городку та з підсудними. Жураківський признався до участи в нападі, але крім Березинського, що згинув, він нікого з учасників нападу не знає. Так твердив акт обвинувачення.

Під час процесу Білас у своїх зізнаннях потвердив сказане ним на допитах щодо своєї участи в нападі та щодо ходу втечі. Одначе він заявив, що тим, з ким він зустрічався, як з організаційним зверхником, на мості в Дрогобичі і який дав йому наказ їхати до Львова, не був Зенон Коссак. Прізвище Зенона Коссака підсунула йому в слідстві поліція, домагаючись, щоб він це потвердив. Важко побитий, він під терором потвердив це у слідстві, але тепер відкликає, як незгідне з правдою. Він заперечив також і свою та Данилишина участь у вбивстві Голуфка, вияснюючи, що під час слідства признавався тому, що до цього його примушувала терором поліція; прізвища співвинних підсувала йому сама поліція, а опис він подав на підставі того, Про що після вбивства Голуфка писала преса.

У своїх зізнаннях перед судом Жураківський признався до участи в нападі, але підкреслив, як і в час слідства, що з учасників нападу він знав тільки загиблого Березинського, який давав йому всі накази. Інших учасників нападу не знає і нікого пізнати не може, бо він хворий на серце і при нападі так перелякався, що про ніщо докладно не пам'ятає. Участь у нападі взяв, як карний член ОУН, з переконанням, що своєю діяльністю в ОУН допоможе своїй Батьківщині Україні.

Данилишин відмовився зізнавати також перед судом. Голова суду відчитав йому зізнання інших про нього і запитав, чи все те є правдою. Але Данилишин збув запитання мовчанкою. Прокурор запитав: „Чи ви називаєтеся Данилишин?” Відповіддю з боку Данилишина була горда мовчанка.

Як під час слідства, так і тепер, на процесі, Коссак заперечив свою приналежність до ОУН і будь-яку причетність до справи нападу в Городку.

В дальшому ході розправи прокурор несподівано запитав Біласа:

— „Пане Білас, яким револьвером ви стріляли до Голуфка?”