Розділ «V ЧАСТИНА»

ЗМІНИ В КРАЙОВОМУ ПРОВОДІ ОУН

Наприкінці травня 1932 року Івана Ґабрусєвича-”Іртена” звільнено з слідчого ув'язнення і він незабаром виїхав нелеґально до Праги, щоб обговорити з полк. Коновальцем ситуацію і плян дальшої дії ОУН.

Одначе, беручи до уваги підірване здоров'я Ґабрусевича й те, що польська поліція, після слідства, почала підозрівати, що ОУН у Краю очолює „Іртен”, а тому дбайливо стежитиме за ним і всіма, з ким він зустрічатиметься, – полк. Коновалець запропонував Ґабрусевичеві залишитися за кордоном у складі ПУН-у, а на Крайового провідника на ЗУЗ покликати іншу особу. Цю пропозицію Ґабрусевич прийняв. На його наслідника передбачувався Степан Бандера, але він перебував у той час у слідчій тюрмі й важко було передбачити, чим закінчиться його ув'язнення. Тому на пропозицію Ґабрусевича призначено на пост Крайового провідника колишнього його заступника в референтурі юнацтва – Богдана Кордюка-”Діка”, що якраз тоді вийшов із в'язниці. Степана Бандеру призначено заступником Крайового провідника.

Кордюк зформував нову Крайову Екзекутиву в такому складі: Степан Бандера-”Баба” – заступник Крайового провідника і референт пропаганди; Зенон Коссак-”Конашевич” – організаційний, його заступник і після ув'язнення Коссака наступник на пості керівника організаційної референтури – Іван Малюца-”Крук”-”Чорний”; Володимир Янів-”Янкель” – референт політично-ідеологічних справ, його заступник і згодом наступник – Ярослав Стецько-”Карбович”; бойовим референтом залишився Роман Шухевич-”Дзвін”, фінансовим – о. Ярослав Чеме-ринський; військову референтуру перебрав, на місце Михайла Коло-Дзінського-”Кума”, що був арештований 17 січня 1932, а 10 червня засуджений на один рік тюрми, – Дмитро Грицай; референтом зв'язку з закордоном стала Анна Чемеринська-”Нуся”. Кордюк, як Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ, вживав псевда „Новий”, але воно було відоме тільки членам ПУН; для крайового членства він був відомий під псевдами „Дік” або „Сніп”.

ПРАЗЬКА („ВІДЕНСЬКА”) КОНФЕРЕНЦІЯ В ЛИПНІ 1932[176]

На початку липня 1932 року в Празі відбулася Конференція ПУН і КЕ, в якій представниками від Крайової Екзекутиви були: Богдан Кордюк-”Новий”, Степан Бандера-”Баба”, Іван Малюца-”Крук” і Роман Шухевич-”Дзвін”.

Найважливішою темою нарад Конференції була справа остаточного впорядкування організаційних взаємовідносин ОУН – УВО. Власне, ця справа вже була вирішена в 1930 році, коли провід обидвох організацій перебрав сотн. Юліян Головінський. Але з пропаґандивних причин, під час „пацифікації”, вживання назви УВО на внутрішньо-українському та на зовнішньому відтинках вносило певну неясність чи сприяло деяким старим членам УВО відновлювати Українську Військову Організацію на ЗУЗ як самостійну одиницю. В цій справі Конференція прийняла таку постанову:[177]

„З метою створити якнайдогідніші умови для дальшого поширення революційної дії на ЗУЗ, УВО („Спілка”) підпорядковується Крайовій Екзекутиві ОУН на ЗУЗ. Бойові акції на ЗУЗ УВО провадить як референтура для військових справ при КЕ ОУН. Вона складається з бойового й кадрового ЕІДДІЛІВ, а на випадок потреби може творити свої підреферентури, наприклад, розвідки. Бойовий і кадровий референти входять у склад КЕ ОУН. У справах військово-технічних вони втримують безпосередній контакт із бойовим та військовим референтами ПУН”.

Цією постановою ще раз стверджено організаційну єдність УВО-ОУН і вияснено, що під назвою „УВО” треба розуміти бойову й військову референтури ОУН.

Конференція у Празі остаточно устійнила організаційну структуру КЕ ОУН і цілої ОУН на ЗУЗ, яка оформилася еволюційно, силою обставин, дещо інакше, ніж це зразу передбачали постанови Конґресу, який покликав до життя ОУН. Конференція затвердила існуючий фактичний стан. Додатково було вирішено покликати до дії також „контрольно-розвідочну” референтуру, завданням якої було вести, згідно з дорученнями, нагляд над окремими членами Організації та збирати різні інформації щодо різних представників ворожої влади і тих, хто з нею співпрацює.

Керівником новоствореної референтури при КЕ ОУН Кордюк-”Новий” призначив студента медицини Ярослава Макарушку, члена УВО, а його заступником студента техніки Олександра Пашкевича.

Конференцію у Празі було названо, для конспірації, „Віденською” і час її відбуття подано в офіційному, прилюдному повідомленні ПУН як червень 1932. Текст того офіційного повідомлення, опублікованого в „Розбудові Нації”, такий:

„1. Подаємо до відома, що в днях 20-24 червня 1932 р. відбулася у Відні конференція між представниками „Проводу Українських Націоналістів” і представниками ОУН на окупованих землях. Конференція обговорила та вирішила ряд справ, що торкаються діяльности, зокрема пляну праці на майбутнє, ОУН на окупованих землях. Між іншим постановлено приступити в найближчому часі до видавання популярного місячника п. з. „Український Націоналіст”, призначеного для найширших кіл українського громадянства на українських землях і на еміґрації (eвропейській і заокеанській).

2. З огляду на тенденційно-неправдиві вістки, ширені різними нашими противниками, про членів і провідні органи ОУН на Західній Україні, подаємо до загального відома, що „Крайова Екзекутива ОУН на Західньо-Українських Землях” є підпорядкована „Проводові Українських Націоналістів” і веде діяльність з його доручення, отже за цю діяльність відповідає Провід”.[178]

ПРОЦЕС „КОНҐРЕСІВЦІВ”

У першому тижні вересня 1932 року у львівському суді розпочався процес проти шістьох учасників Конґресу Українських Націоналістів, відбутого в січні-лютому 1929 р. у Відні. На лаві підсудних були: 1. д-р Юліян Вассиян, 2. д-р Олесь Бабій, 3. інж. Осип Бойдуник, 4. Степан Ленкавський, 5. Євген Зиблікевич, 6. Зенон Пеленський. Цей процес став відомим під назвою „процесу конґресівців”.

Під час слідства підсудні спочатку заперечили свою участь у Конґресі й приналежність до ОУН. Але коли їм показано власноручні підписи на привітальному листі до одного з запрошених націоналістів, що зза кордону не міг прибути на Конґрес, то всі підсудні призналися, що вони брали участь у Конґресі.

Серед українських кіл довший час було загадкою, звідкіля і яким способом польська поліція одержала згадану фотографію. На суді вияснювано, що фотографію нібито знайшла польська поліція під час ревізії між паперами покійного Степана Охримовича, який теж був учасником Конґресу, але це вияснення було цілком непереконливе. Щойно рік пізніше, під час судової розправи проти Романа Барановського, поліційний радник Івахуф зізнав, що фотосвітлину й поіменний список учасників Конґресу Українських Націоналістів привіз із Праги і передав польській поліції провокатор на польській службі – Роман Барановський.

Процес „конґресівців” заповідався дуже цікаво й привернув до себе увагу не тільки українських і польських, а й деяких закордонних журналістів: це ж уперше на лаві підсудних у польському суді сиділи провідні члени й основники ОУН.

Але сподівання журналістів, спрагнених сенсацій, не справдилися. Вже на самому початку процесу підсудні зажадали, щоб акт обвинувачення відчитано українською мовою, а коли суд на це не погодився, вони відмовилися від усяких зізнань. Розправа відразу „застрягла” і суд обмежився розглядом деяких статтей підсудних. Для пояснення статтей д-ра Вассияна, друкованих у „Розбудові Нації”, та для ствердження, чи характер цих статтей є виключно науковий чи політичний і протипольський, суд покликав окремого знавця історії й теорії філософії.