Розділ «Вояцькі біографії»

13 липня 1922 року «Командующій Черноморскою Повстанческою группою генерального штаба полковник Гамалія» наказував Загородньому негайно зібрати під своє керівництво всі загони, що оперують у Чигиринському повіті, а після того як вони зберуться у визначеному місці, негайно прислати у «штаб групи» зв’язок.[549]

У «Наказі № 4 Військам Черноморської повстанчеської группи» говорилося: «Не дивлячись на накази закордонного центру, а також відозви місцевого кирування повстанців, на всім терені України продовжує панувати розгардіяш і отаманське безладдя. Всі розуміють, що, ідучи цим шляхом 5 років, ми погубили справу. Всі погоджуються, що далі так неможливо працювати. Але продовжують по старому. Вчинки «окремих» отаманів привели до того, що місцеве населення стало повставати проти них. Зрозумійте, хто Ви? Пам’ятайте, під яким гаслом ведете боротьбу. Пам’ятайте, що від Ваших «окремих» вчинків гине загальна справа. Всі, хто піде проти інтересів краю, а також отамани, для котрих власна безпечність дорожче за справу, будуть мною нищитись через терористичні відділи. Це тяжкий крок, але гуманність нас довела до гибілі».[550]

У наказі № 6 вже окреслюється головна мета чекістів: «Дати відповіді де яка організація, хто стоїть в голові».[551] А в наказі № 7 від 28 серпня 1922 року Гамалія-Трохименко робить наступний крок: «Панове отамани, старшини і козаки, прийшов час, коли потрібно підрахувати всі наші сили. Кожен боєць повинен бути взятий на учет… Пам’ятайте, що в цей мент не з нами той, хто проти нас».[552] Під приводом наведення дисципліни Гамалія намагався з’ясувати стан організації, прізвища керівників і козаків.

Цим же наказом Загороднього призначено (яка насмішка долі!) командиром неіснуючої 1-ї Холодноярської кінної дивізії, а отамана Залізняка — командиром неіснуючого 1-го дивізіону бронепотяга Чорноморської повстанської групи, «а тим часом формувати 1-й кінний полк кінної дивізії». Було б смішно, якби не гірко: ворог вже почав призначати керівників партизанських загонів!

Інші отамани теж отримали формальні призначення: отаманом 2-го полку став Чорний Ворон «з-під Лебедина», 3-го полку — Денис Гупало, 4-го полку — отаман Вороний. «Назву полків придумать, — зазначали провокатори, — і сповістить в штаб группи».[553]

14 серпня 1922 року відбулася чергова зустріч із сотником-чекістом Завірюхою, який представив документи на начальника штабу т. зв. Чорноморської повстанчої групи. «Зв’язок зі штабом групи нас обрадував, — згадував Загородній, — оскільки це давало нам можливість об’єднати наші зусилля і отримати інформацію про стан справ у повстанчому світі».[554]

«На початку вересня 1922 р., — говорив на допиті 14 жовтня 1922 року Загородній, — я попрохав дозволу (ось так! — Ред.) у Гамалії зупинити потяг, оскільки козаки були роздягнуті та роззуті. Гамалія дозволив, і ми зупинили пасажирський потяг Ростов — Київ між ст. Фундукліївкою і Цибулевим. Всього в акції взяло участь близько 45 козаків, з них 15 кавалеристів… Під час зупинки потягу ми забирали лише обмундирування і зброю, по цивільним вагонам не ходили… Наприкінці вересня в Чорний ліс приїхав Завірюха. Завірюха сказав, що буде Вища Отаманська Рада, яка й вирішить питання про загальне повстання».[555]

«З’їзд отаманів», на якому чекісти планували арештувати керівників підпілля, з невідомих причин все відкладався, і «полковник генерального штабу Гамалія» підбадьорював Загороднього (щоб той не розчарувався від довгого чекання). 11 вересня 1922 року Гамалія писав: «Пане отамане… Бодріться, держіться сміливіше, хай хлопці не падають духом. Я все, що треба, зробив і зроблю… Мій привіт всім отаманам і козакам». Справді, Гамалія зробив «все, що треба». Спершу він обіцяв провести всеукраїнський з’їзд отаманів, який буцімто мав вирішити питання про всеукраїнське повстання, але, видно, не все клеїлось у чекістів, тому було вирішено провести «груповий з’їзд».

У наказі № 10 нарешті було зазначено дату і місце проведення цього «з’їзду» — 29 вересня 1922 року у Звенигородці. Згідно з наказом мусили прибути командири дивізій, полків і керівники підпільних організацій. Планувалося в один день обезголовити повстанців Холодного Яру, Єлисаветградщини та півдня України.

Щоб заінтригувати отаманів, у наказі № 10 повідомлялося, що «на з’їзді будуть присутні ген. Гулий і нач. штабу Тютюнника полк. Ступніцький».[556] Андрія Гулого-Гуленка на той час уже було заарештовано.

І ось надійшов той нещасливий день. Пастка була готова.

Завірюха запропонував їхати на з’їзд потягом, але Денис Гупало резонно зауважив, що Загороднього і Залізняка місцеві знають в обличчя. Тоді вирішили їхати кіньми — під виглядом червоноармійського загону. До Звенигородки вирушили Гупало, Загородній, Мефодій Голик-Залізняк, Тиміш Компанієць, Василь Ткаченко і Олексій Добровольський. Їх супроводжував запроданець Завірюха.

Про цей день — останній перебування на волі — пізніше розповідав Ларіон Загородній: «Завірюха нас підганяв, говорячи, що якщо ми запізнимося, то не побачимо Гулого, який на нас чекає. По дорозі на з’їзд, під Журавкою, нас почали переслідувати котовці і гнали до Товмачівського лісу, де вони відстали. Вночі ми доїхали до залізничної будки — зв’язку Завірюхи. В будці йому сказали, що треба їхати згідно з розпорядженням Гулого до Звенигородки. Ми під’їхали до хутора Звенигородки. Завірюха з’їздив до міста. Ми очікували на хуторі. Повернувся він з Гамалією, який привіз записку від Гулого: «Пане Загородній, або праця, або (неясно. — Ред.) життя. Гулий-Гуленко». Виконуючи його наказ, я в’їхав серед дня до міста, дали коням вівса, а самі сіли обідати. Під час обіду Гамалій дав мені 8 карт нашого району і прочитав наказ. Після обіду нас викликали до Гулого. Поїхали втрьох: Гамалій, Залізняк і я. Там нас і арештували».[557]

На з’їзд не прибули зі Звенигородщини Чорний Ворон і Ґонта (Іван Лютий-Лютенко), Вороний із Полтавщини, Лютий із Криворіжжя та деякі інші партизани.

До слова сказати, Денис Гупало відчував небезпеку, попереджав Ларіона, що «Завірюха хоче нас всіх здати», та й інші козаки закликали Загороднього не їхати на той «з’їзд», але фатальна помилка досвідченого отамана затягнула у пастку і його самого, і його побратимів — Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Тимофія Компанійця, Василя Ткаченка і Олексія Добровольського.

Під час арешту в отамана вилучили револьвер системи «Кольт» № 70217, австрійський карабін № 7181 з патронами, срібний годинник призовий зі срібним ланцюжком, золоту обручку, польову сумку з документами, картами та паперами, серед яких було кілька фальшивих посвідчень і мандатів, наприклад посвідчення на ім’я Юхима Гордієнка такого змісту: «Удостоверение дано сие тов. Гордиенко Ефиму Митрофановичу в том, что он действительно является Завволвоенотделом Телепинской волости и что ему по роду службы разрешается ношение и хранение холодного и огнестрельного оружия… Всем военным и гражданским учреждениям просьба оказывать содействие при исполнении служебных обязанностей».

Мав Загородній і мандат на ім’я того ж таки Гордієнка про те, що той є «уповноваженим з проведення продподаткової політики у волості». Було й посвідчення на те ж ім’я, в якому зазначено, що Гордієнку надається право безкоштовного користування селянськими підводами «в счет Трудгужналога». Були й інші посвідки, наприклад на ім’я Нечипоренка.

Арештованих отаманів відправили до Києва — у Лук’янівську в’язницю. А Завірюха продовжував діяти. Ось уривок із доповіді командира Кам’янського взводу ЧОН про повстанський рух у Чигиринському повіті за 1922 рік: «23 октября появилась новая банда товарища Завирюхи, которая ночевала в с. Бирки, пятнадцать верст от ст. Каменки. 24 (октября) банда находилась с утра на станции Фундуклеевка, куда выезжал Каменский ЧОН с частями кавполка незаможных на бронепоезде, прибывшем со станции Бобринская, причем выяснено, что бандой было разоружено несколько красноармейцев. Убитых нет. В конце концов, под строжайшим секретом удалось выяснить, что банда Завирюхи есть банда фиктивная, состоящая из красных и действует под видом банды для окончательного вылавливания рассеявшихся одиночных бандитов, оставшихся от банды Завгороднего и других банд. Переданные сведения строго секретные и огласке не подлежат. Работа в области бандитизма идет удачно. Сведения взяты от начуездучастка тов. Лихачева под строгим секретом лично. Комзвод Каменского ОН (підпис)».[558]

4 січня 1923 року під час останнього допиту Ларіон звернувся до «уповноваженого КРО» Кубинського з пропозицією виявити загін Нагірного та розкрити Єлисаветградську підпільну організацію. Але, щоб це зробити, говорив отаман, треба, аби його, Загороднього, випустили з в’язниці, дали загін — хоча би 6–7 чоловік на конях (до складу якого, напевно, мали входити Залізняк, Гупало та інші заарештовані) та можливість поїхати до Кам’янки, а звідти до кравця, який проживає неподалік с. Красноліски. Наміри Загороднього обдурити ЧК були наївні.

16 січня 1923 року слідство у справі холодноярських отаманів було закінчене. Ось уривок висновку окупантів: «1923 года января 16 дня я, уполномоченный III отд. Управления Полномочного Представителя ГПУ на Правобережье Украины Курский Владимир, рассмотрев дело № 446/7971 гр. Завгороднего Иллариона Захаровича, 25 лет, происходящего из крестьян с. Кошарки Златопольской волости Чигиринского уезда Кременчугской губернии, беспартийного, быв. прапорщика, под судом и следствием не состоял, выяснил: