Розділ «Вояцькі біографії»

У листопаді — грудні 1920 року Мефодій здійснив рейд на південь разом із Чорноліським полком Пилипа Хмари. Коли вирішено було, всупереч волі Хмари, пробиватися за кордон, полк очолив Максим Терещенко. Їх весь час переслідував 222-й червоний кавалерійський полк. Червоні переслідували їх і тоді, коли повстанці повернули назад. Вдалося відірватися аж біля Нерубаївського лісу. В Мотриному лісі роз’єдналися: Клепач і Терещенко повернули на Херсонщину, Загородній із 35 козаками поїхав у район Златополя, Голик зі своїми козаками рушив у Нерубай, Хмара залишився з найближчими товаришами.

На кінець 1920 року загін Залізняка, як стверджує «Советская военная энциклопедия», становив 500 бійців. Перед Новим роком Голик розпустив відділ, а сам з двома побратимами перезимував у лісі.

У березні 1921-го козаки почали сходитися. На Мотронинській дачі загін Залізняка з’єднався з Хмарою, який мав 25 кавалеристів. У квітні у Бовтишці витримали бій з Єлисаветградською повітовою ЧК. Після годинного бою чекісти відступили на село Федвар (тепер Підлісне. — Ред.). У районі Кам’янки партизани захопили сорок коней, яких у степу випасали двоє червоноармійців. Рушили до Холодного Яру. Посадивши на забраних коней козаків, збільшили свій загін до 65 шабель».

Летючка того періоду (квітень 1921 року) висвітлює ідеологію отамана Голика-Залізняка. «Борітеся, поборите! — писав він. — Браття селяне! Багато часу український народ гнеться під кацапсько-жидівським ярмом. Над нами глумляться жидівські наймити! Найкращі свідомі сини України сотнями гинуть за нас по червоних чрезвичайках! А там десь скитається і просить притулку у сусідів Українська Народна Армія з Ваших же братів! Того, хто дійсно бажає Вам добра, ви того женете геть від себе, а гадюку грієте за пазухою. Годі ж спать! Треба покласти кінець комуністичному безвладдю! Нумо, браття Українці, всі як один до зброї! Йдіть в повстанські отряди! Честь і слава тому, хто зброєю боронить право Українця! Сором недбалим усім! Залізняк».[582]

Наприкінці червня 1921 року в бою під Нижчими Верещаками отамана Голика було поранено. Загін очолив латиш Фідрікс (Фрідрікс?), який перед тим перейшов до них із Красної армії. Але козаки нового отамана не прийняли і за два дні розійшлися — хоч і мав новий командир високі бойові характеристики. Цього, як виявилося, було недостатньо. Коли через півтора місяця Голик став на ноги, козаки (45 кінних) знову зібралися.

Потім були безперервні бої з 25-м кавалерійським полком і 222-м піхотним полком, які безуспішно намагалися знищити «банду» Залізняка. В серпні 1921 року Залізняк бив ворога в північних околицях Знам’янки, після рейдів ховаючись у Чорному лісі та Чуті. 11 серпня його загін силою 70 кавалеристів у Чигиринському повіті з’єднується із відділами Загороднього та Нестеренка-Орла.

В один із серпневих днів табір партизанів, коли головні сили були відсутні, несподівано атакував 222-й полк, забрав 40 коней із сідлами, 10 наганів, 25 гвинтівок і польову сумку Голика з документами.

У серпні — вересні загін Залізняка становив 20 шабель і 30 багнетів. Згодом до них приєднався відділ Архипа Бондаренка (10 шабель і 10 багнетів) і 10 будьонівців із двома «Люїсами», а потім і Загородній. Здійснили рейд на Херсонщину в район Бобринця, де оперували місяць. Повернулися у Нерубай.

Коли вдарили морози, Залізняк частково демобілізував загін. У грудні й інші козаки «розійшлись на зимові квартири». Отаман лишив ядро повстанців, які зі зрозумілих причин не могли перебути зиму в селі чи на хуторі.

Голова Чигиринської повітової військової наради 13 січня 1922 року у доповіді зазначив, що «политического бандитизма нет, если не считать банды Завгороднего и Железняка, которая прикрывается петлюровскими лозунгами. Банда эта в последнее время, после энергично проведенной борьбы в декабре, насчитывает 20–25 человек».[583]

На початку лютого 1922-го Залізняк оперував біля Красносілля, Ружичівки (тепер Ружечеве. — Ред.) і Гутницького, що за 50 верст від Олександрії. На той час відділ складав 12 козаків, озброєних гвинтівками і двома кулеметами.

25 лютого Залізняк повернувся на Чигиринщину. У березні об’єднався із загонами отаманів Загороднього та Дениса Гупала.

Повстанці зупиняли більшовицькі поїзди, нищили «продмаршрути» та совєтські установи в селах, виловлювали активістів, нападали на невеликі загони червоноармійців… Полювали за отаманом і москалі. Так, у березні 1922 року хату в с. Нерубайка, де перебував отаман, оточили 30 червоноармійців. Убивши пострілом командира і використавши розгубленість нападників, Голик вскочив у Нерубай-ліс.

Незабаром ситуація повторилася: хату, де відпочивав Залізняк із двома козаками, оточив відділ у 180 красноармійців. Бій продовжувався чотири години. Червоним вдалося підпалити будівлю. Ситуація стала критичною. Один козак вибіг, щоб прорватися, і був убитий. А Голику знову пощастило: вискочивши з палаючої хати, він, як писали москалі, «ушел в лес». Пощастило врятуватися й іншому повстанцеві.

Наприкінці березня отаман вже мав ватагу з двадцяти козаків. Щоб забезпечити себе продуктами харчування, вони зупинили потяг: добули 350 пудів жита.

У травні 1922 року Залізняк публічно зневажив совєтську владу: серед білого дня несподівано з’явився на станції Цибулеве, де перевірив у совєтських працівників документи, сів на службовий потяг і поїхав до Нерубай-лісу. Висівши у потрібному місці, Залізняк як господар становища дозволив поїзду вертати назад.[584]

В останні дні травня на перегоні Цибулеве — Фундукліївка козаки Голика зупинили черговий поїзд — тут вже делікатності вони не виявили… На початку червня партизани знову пригальмували потяг. Забравши жито, відвезли його до лісу. Але, поки вони випасали коней, міліція з с. Михайлівка, яка стежила за ними, викрала їхню здобич. Розсердившись, козаки вдень поїхали у Михайлівку, розігнали міліцію, забрали жито.

А у червні серед білого дня Залізняк із сімома козаками завітав на станцію Трепівку. Зайшов на хвильку до касира — і більшовицький бюджет недорахувався 125 мільйонів карбованців. Касир попросив розписку, Залізняк ввічливо її залишив.

Із доповіді уповноваженого Кременчуцького губвідділу ҐПУ в Чигиринському повіті за червень 1922 року довідуємося, що загін Залізняка «в количестве 12 человек, петлюровской окраски… после предпринятых энергичных мер» від’єднався від Загороднього і рушив у район с. Цвітна, «где дальнейшие следы потеряны».[585]

Партизани часто використовували тактику розсіювання, бо більші з’єднання партизанів були помітнішими, а отже, вразливими.